Успенський собор (Київ): відмінності між версіями

|архітектор =

|інженер =

|скульптор =

|художник =

|замовник =

|вартість =

|будівнича_система =

|стиль =

|адреса =

|релігійна конфесія =

'''Успе́нський собо́р''' ('''Собо́р Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці''') — головний соборний храм [[Києво-Печерська лавра|Успенської Києво-Печерської Лаври]]. З 2000 до 31 грудня 2022 року використовувався [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Українською православною церквою Московського патріархату]]. З 7 січня 2023 року Православна Церква України регулярно звершує в ньому богослужіння.

Під час [[Німецько-радянська війна|радянськонімецько-німецькоїрадянської війни]] собор було зруйновано вибухом 3 листопада [[1941]] року.

Український письменник [[Кулиняк Данило Іванович|Данило Кулиняк]], розслідуючи обставини підриву Успенського собору, з'ясував, що напередодні відступу Червоної Армії з Києва були заміновані всі головні суспільні будівлі. У тому числі культові — Софійський і Успенський собори. Але через несправність вибухового пристрою Софійський собор уцілів. Чого не можна сказати про Успенський. Сюди вибухівку завезли з таким розрахунком, щоб підірвати її в момент збору фашистської еліти. Для цієї мети в підземеллі собору встановили три види детонаторів: радіо- та електрозапали  й бікфордів шнур. Спецкоманда підривників НКВД чекала тільки умовного сигналу від спостережного пункту, у полі зору якого були в'їзні лаврські ворота. Дізнавшись про намір Тіссо оглянути Лавру, німецька окупаційна влада міста вжила безпрецедентних заходів безпеки — на світанку 3 листопада 1941 року виселили все цивільне населення Лаври і прилеглих до неї будинків. Також оточили монастир суцільним подвійним кільцем солдат, що не сховалося від спостережного пункту спецкоманди. Коли до воріт Лаври під'їхали три лімузини в супроводі штабних машин, стало ясно — час «Ч» настав. Сигнал на радіопідрив був поданий. Але вибуху не сталося. Розсекречені й опубліковані характеристики радянських мін показують: акумулятори, якими оснащувалися вітчизняні радіоміни, за сорок діб розряджалися. Київ радянські війська залишили 19 вересня, а собор підірвали 3 листопада. До того ж мінування відбувалося не в день відступу з міста, а раніше, так що до дня вибуху акумулятори повинні були сісти, тому радіосигнал не спрацював. Тоді й задіяли групу з трьох підривників у самій Лаврі, які в ній сховалися. Але час було втрачено: високий гість, відвідавши собор, вийшов з нього і поїхав, а вибух так і не відбувся вчасно. Подвійне оточення навколо Лаври було знято. Зупинити запущений механізм детонації підривникам не вдалося, що підтвердив невеликий вибух усередині собору. Усвідомивши неминучість ще більш потужного вибуху, вони кинулися бігти але були застрелені охороною.

Після закінчення [[Друга світова війна|Другої світової війни]], в 1947&nbsp;році почалася робота з вивчення руїн та їх акуратного розбирання &nbsp;— до цього храм так і не був добре вивчений і обмірений, тому навіть купи руїн, що залишилися після підриву собору в 1941&nbsp;році, становили величезний науковий інтерес. Роботи супроводжувалися археологічними розкопками та тривали аж до 1970&nbsp;року. У 1971&nbsp;році вціліла після вибуху частина собору (прибудова св.&nbsp;Іоанна&nbsp;Богослова) та виявлені розкопками фундаменти храму були законсервовані та облаштовані для екскурсійного показу<ref name="khvedchenya">[http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/845/ Хведченя С. &nbsp;Б. &nbsp;Жизнь и смерть Успенского собора. &nbsp;— Журнал «Вокруг Света». Март 1999]</ref>.

На початку 1980-х років постало питання реконструкції храму. Зважаючи на повну відсутність якісних обмірних даних довоєнного періоду, габарити Успенського собору та характер промальовування окремих деталей були визначені фотограмметричним методом. Ця робота була проведена в лабораторії Геодезії та Картографії Географічного факультету [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського державного університету ім. Тараса Шевченка]] за участю кандидата географічних наук [[Хведченя Сергій Борисович|С.&nbsp;Б.&nbsp;Хведчені]]. В результаті обробки фотографій було отримано високоточні ортогональні проекції планів та фасадів Успенського собору<ref name="khvedchenya"/>. Цей матеріал ліг в основу проекту відновлення собору, розробленого колективом однієї з майстерень [[Інститут «УкрНДІпроектреставрація»|київського науково-дослідного інституту «Укрпроектреставрація»]] у 1984&nbsp;році (керівник &nbsp;— архітектор О.Граужіс, інженер А.Антонюк та ін.).

Знову розпочати відтворення Успенського собору вдалося лише за кілька років &nbsp;— після оприлюднення указу [[Президент України|Президента України]] [[Кучма Леонід Данилович|Леоніда Кучми]] від 9&nbsp;грудня 1995&nbsp;року про відновлення Успенського та [[Михайлівський Золотоверхий монастир|Михайлівського Золотоверхого соборів]]. Цього разу закінчити храм було вирішено до іншого ювілею &nbsp;— відзначення 950-річчя заснування [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]], яке мало відзначатися у 2001&nbsp;році. 1998&nbsp;року розпочалися будівельні роботи (за проектом архітектора О. Граужиса), які тривали два роки. Урочисте освячення відновленого Успенського собору відбулося 24&nbsp;серпня 2000 під керівництвом предстоятеля [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Української православної церкви]] [[Володимир (Сабодан)|митрополита Володимира]]. У цей час було завершено лише зовнішнє оздоблення храму, роботи з розпису інтер'єрів розпочалися лише у 2013&nbsp;році та продовжуються досі.

{{reflist|2}}