У вересні 1987 р "Пінк Флойд" почав коротке, як спочатку планувалося, турне по американським стадіонам. Попит на квитки виявився настільки великий, що це в підсумку вилилося в 200 концертів, що розтягнулися на 3 роки і пройшли в Австралії, Новій Зеландії, Росії та Європі. На час турне кістяк групи з трьох осіб був посилений Гаєм Праттом (бас-гітара), Джоном Керіном (клавішні), Гері Уоллісом (ударні), Тімом Ренвіка (гітара) і Скоттом Пейджем (саксофон, гітара). З групою також виступали вокалістки другого плану, які мінялися по ходу турне; спочатку це були Маргарет Тейлор і Речел Ф'юрі. В листопаді 1987 року відбуваються зйомки концерту в Атланті, штат Джорджія. Деякі композиції, що виконувалися там, вийшли на синглах, а сам концерт планувався до показу ірландським телебаченням, але з якихось причин не відбувся. На час шоу до музикантів приєдналися ще три вокалістки, включаючи Дургу Макбрум, як вона висловилася, "щоб додати кольору". Макбрум справила достатнє враження, для того щоб залишитися з групою і далі, а її сестра Лорелей замінила Тейлор на концертах 1989-го. У серпні 1988 року в нью-йоркському Колізеї Насау "Пінк Флойд" записали п'ять концертів, які лягли в основу подвійного CD-альбому, спродюсований Девідом Гілмором, і відеофільму, поставленого Уейном Ішамом. В останній увійшли кадри знаменитого шоу, що проходило поруч з Версальським палацом. Фільм також записаний на лазерному диску і в форматі VideoCD. Кажуть, що група одного разу провела півдня у порожньому Колізеї, вісім разів записуючи одну і ту ж композицію, поки не домоглася бажаного результату. У фільмі відчувається вплив мрійливого стилю Ішама - уповільнені зйомки, м'яке фокусування зображення, розтягнутий перехід з однієї сцени в іншу - все це відволікає глядача від спектаклю, яким є концерти "Пінк Флойд". Можливо, така техніка і підійшла б для короткого рекламного ролика, але після 15 хвилин перегляду фільму вона починає сильно стомлювати. У телевізійній постановці концерту, знятої Ішамом у Венеції, простежується той же недолік, але він не так кидається в очі. Ще сильніше псує фільм блакитнуватий туман, в якому музиканти відіграють велику частину концерту, він в значній мірі поглинає яскраві фарби, зазвичай притаманні концертним шоу "Пінк Флойд". Можливою причиною відмови від того, що запис концерту в Атланті так і не було показано, з'явилося визнання Гілмора, що підтвердив, що на початку турне всі партії на ударних виконувалися Уоллісом, а на клавішних - Керіном. Лише пізніше Гілмор вирішив, що Мейсон і Райт мають відновити свою гру в групі. Дизайн обкладинки альбому знову був створений Торгесоном - людина, покрита лампочками, представляє візуальну сторону вистав "Пінк Флойд", а крила птахів - звук. Одне з гасел на майках музикантів ("Пінк Флойд" - перші в космосі ") несподівано виявилося пророчим, коли через чотири дні після виходу альбому космонавти взяли з собою плівку із записом на орбітальну станцію "Мир". Гілмор і Мейсон були присутні на запуску ракети "Салют" з радянського космодрому Байконур в Казахстані, звідки раніше стартували Юрій Гагарін і перший супутник. Впадає в очі, що всі композиції в альбомі, за винятком нового матеріалу, згадують авторство Уотерса. У 1990 році "Пінк Флойд" грав тільки на одному концерті - у парку Небуорте, разом з Робертом Плантом, "Дженезіс", Еріком Клептоном, Полом Маккартні та іншими музикантами. Цей фестиваль цілком транслювався по "Бі-Бі-Сі - Радіо 1" і телебаченню в багатьох країнах світу, крім Великобританії, де були показані лише фрагменти. Концерт був також записаний для альбому "Knebworth - The Album" (Polydor 843 921-2) і фільму "Knebworth - The Event" (Castle Music Pictures CMP 6008), випущеного на трьох відеокасетах, де "Пінк Флойд" представлений в третій частині. Гурт виконує "Comfortably Numb" в альбомі, "Shine On Your Crazy Diamond" - на відео і "Run Like Hell" - на обох. Склад групи включає Кенді Далфера, що замінив Скотта Пейджа на саксофоні, і підспівування в особі Сем Браун, її мами Віки і Дурги Макбрум, а також інших запрошених музикантів. Клер Торрі виконує вокальну партію в композиції "Great Gig", а Майкл Кеймен грає на клавішних в "Comfortably Numb".
