Вікіпедія

Користувач:Dmytro Tvardovskyi/Чернетка/Марс

< Користувач:Dmytro Tvardovskyi‎ | Чернетка

ї Ї ] } =


Марс ♂
Фотографія Марса, зроблена космічним телескопом Габбл 2001 року
Орбітальні характеристики
Епоха J2000
Велика піввісь227 939 100 км
1,523679 а. о.
Перигелій206 669 000 км
1,381497 а. о.
Афелій249 209 300 км
1,665861 а. о.
Ексцентриситет0,093315
Орбітальний період686,971 день
1,8808 років
668,5991 сонячних діб Марса
Синодичний період779,96 день
2,135 років
Середня орбітальна швидкість24,077 км/с
Нахил орбіти1,850° до екліптики
5,65° до сонячного екватора
1,67° до незмінної площини
Довгота висхідного вузла49,562°
Аргумент перицентру286,537°
Супутники2
Фізичні характеристики
Екваторіальний радіус3396,2 ± 0,1 км
0,533 Землі
Полярний радіус3376,2 ± 0,1 км
0,531 Землі
Сплюснутість0,005 89 ± 0,000 15
Площа поверхні144 799 500 км²
0,284 Землі
Об'єм1,6318× 1011 км³
0,151 Землі
Маса6,4185× 1023 кг
0,107 Землі
Середня густина3,9335 ± 0,0004 г/см³
Прискорення вільного падіння на поверхні3,711 м/с²
0,376 g
Друга космічна швидкість5,027 км/с
Період обертання24 год 37 хв
Сонячна доба24 год 40 хв
Екваторіальна швидкість обертання868,22 км/г
241,17 м/с
Нахил осі25,19°
Пряме піднесення північного полюса21 год 10 мін 44 с
317,68143°
Схилення північного полюса52,88650°
Альбедо0,15 (геометричне) або 0,25 (сферичне)
Темп. поверхні мін. сер. макс.
Кельвін 186 K 227 K 308 K
Цельсій −143 °C −63 °C +35 °C
Видима зоряна величина+1,83 до −3,00
Кутовий розмір3,5–25,59"
Атмосфера
Тиск на поверхні0,636 (0,4–0,87) кПа
Склад95,32 % двоокису вуглецю
2,7 % азоту
1,6 % аргону
0,13 % кисню
0,08 % монооксиду вуглецю
210 ppm водяної пари
100 ppm монооксиду азоту
15 ppm молекулярного водню 2,5 ppm неону
850 ppb тяжкої води
300 ppb криптону
130 ppb формальдегіду
80 ppb ксенону
30 ppb озону[джерело?]
18 ppb пероксиду водню
10 ppb метану

Марс — четверта планета Сонячної системи за відстанню від Сонця. Відома з давніх часів, оскільки є одним з найяскравіших об'єктів на небі та видима неозброєним оком. Названа на честь Марса — давньоримського бога війни. Іноді Марс називають «червоною планетою» через червонуватий колір поверхні, який є наслідком наявності великої кількості мінералу маґгеміту — γ-оксиду заліза(III).

Це кам'яниста планета земного типу з розрідженою атмосферою. Марс невеликий відносно інших планет Сонячної системи, є сьомим за розміром і масою, перевершуючи за цими показниками тільки Меркурій (на приблизно 40 % за розмірами і майже вдвічі — за масою). Водночас, Земля перевершує Марс за розмірами в приблизно 2 рази, а за масою — в майже 10 разів. Загальна площа поверхні Марса приблизно дорівнює всій площі земної суші, тобто, складає близько 30 % загальної площі поверхні Землі. Поверхнева гравітація менша за земну майже втричі, прискорення вільно падіння на поверхні складає приблизно 3,72 м/с². У планети є два супутники, Фобос (грец. φόβος, дос. «страх») і Деймос (грец. Δείμος «жах»), які були названі на честь двох дітей Ареса й Афродіти (Марса й Венери в римській міфології).

Рельєф поверхні Марсу дуже різноманітний: кам'янисті рівнини, численні кратери, гори, згаслі вулкани (серед них найвища вершина в Сонячній системі — гора Олімп), рифтоподібні системи каньйонів[1] (зокрема долини Марінера) та полярні шапки з льодовиків. В розрідженій атмосфері іноді відбуваються пилові бурі, а також можуть утворюватися короткотривалі вихори, подібні до земних «пилових дияволів» (англ. dust devil)[2]. На поверхні Марса є численні сліди наявності в далекому минулому великих запасів рідкої води. Вчені також припускають, що в далекому минулому на поверхні Марса могло існувати життя (принаймні на рівні мікроорганізмів), однак переконливих доказів на користь цієї гіпотези наразі не знайдено.

Марс є одним з найбільш досліджених космічних об'єктів, до нього з 1960 року було відправлено 50 безпілотних місій, а на його поверхні перебуває 6 марсоходів, з яких 2 — Curiosity та Perseverance — є активними станом на 2024 рік. Також існують плани запуску пілотованих місій, хоча наразі вони існують лише в науково-фантастичних творах та фільмах.

Орбіта

Радіус орбіти Марса приблизно складає приблизно 1.52 астрономічні одиниці. Орбіта є доволі витягнутою за мірками Сонячної системи, її ексцентриситет складає 0.093, що в 5.6 разів перевищує аналогічний показник для Землі[3] і поступається лише Меркурію, ексцентриситет орбіти якого складає 0.205[4]. В наслідок цього відстань між Марсом і Сонцем змінюється від приблизно 207 млн км у перигелії до 249 млн км в афелії[3].

Відстань при максимальному зближенні (протистоянні) Землі та Марса в середньому складає 78 млн км, однак під час великих протистоянь, тобто коли протистояння відбувається поблизу перигелію орбіти Марса, відстань може зменшуватися до 54.6 млн км. Максимальна відстань між планетами становить понад 400 мільйонів кілометрів[3]. Оскільки радіус орбіти Марса більший за радіус орбіти Землі, то для марсіанського спостерігача наша планета є внутрішньою. Це, зокрема, робить можливим спостереження фаз Землі, подібних до фаз Венери та Меркурія, що і було знято космічним апаратом Mars Global Surveyor в 2003 році та Mars Reconnaissance Orbiter в 2007[5].

На Марсі, як і на Землі, є зміна пор року в наслідок нахилу осі обертання до площини орбіти. Пори року аналогічні до земних, однак їх тривалість помітно відрізняється від чверті марсіанського року, що спричинено значно більшим ексцентриситетом орбіти, ніж в Землі. Загальна ж тривалість всіх чотирьох сезонів майже вдвічі більша за тривалість земних, оскільки вона прямо пропорційна майже вдвічі довшому марсіанського року. Завдяки наявності атмосфери, зміна сезонів є помітною на поверхні Марса: наприклад, весною починається сезон пилових бур, які можуть покрити майже всю планету[6].

Один оберт Марсу навколо своєї осі займає 24 години 39 хвилин 35 секунд, тобто лише на 2.7% більше тривалості земної доби. Тривалість марсіанської доби називають сол (лат. sol - Сонце). Марсіанський рік складає приблизно 687 земних діб (1.88 земного року) або 667 солів[7].

Планетологічна історія

Внутрішня будова

Дослідження сейсмічної активності, проведені апаратом InSight в 2018-2022 роках, дозволили зареєструвати понад 1300 марсотрусів[8] та визначити деталі внутрішньої будови планети. Марс має розплавлене зовнішнє ядро, тверде внутрішнє ядро та частково розплавлену мантію[9]. Вважається, що сучасний Марс не має окремих тектонічних плит, а його кора складається переважно з базальту[10]. Серед інших, нещодавно виявлених порід, переважають магматичні гірські породи. Товщина кори складає 10-20 км[10]. Ядро Марса є дуже великим відносно розміру планети. Радіус ядра, за даними місії Mars Pathfinder, складає від 1300 до 2000 кілометрів[11], а за даними апарата InSight - 1830 км[12], тобто понад половину радіусу планети. Для порівняння - внутрішнє ядро Землі має радіус 1220 км[13][14], що складає лише близько 20% від її радіусу. Товщина марсіанської мантії сягає приблизно 1560 км[12].

Магнітне поле і магнітосфера

Рельєф

Марсіанський рельєф дуже різноманітний та нерівномірний. Середня висота півкуль відрізняється на кілька кілометрів. Це явище відоме під назвою Марсіанська дихотомія[en][15][16]. Більшість північної півкулі Марса займає Велика Північна рівнина. В північній півкулі знаходяться Амазонська рівнина, гора Альба, регіон Tempe Terra[en], Золота рівнина та рівнина Утопія[17].

Поблизу екватора розташовані[17]:

Більшість південної півкулі Марса займає Південна височина, також в південній півкулі знаходяться рівнина Аргір, регіон Noachis Terra, рівнина Еллада та Плато Гесперія[17].

Марсіанські гірські породи

Марс — це планета земної групи, поверхня якої складається з мінералів, що містять кремній і оксиген, металів та інших елементів, які зазвичай утворюють гірські породи. Поверхня Марсу переважно складається з толеїтового базальту, який утворився внаслідок танення і слабкого вивітрення. Деякі території більш багаті на діоксид кремнію, ніж звичайний базальт, та можуть бути схожими на андезитові породи на Землі або кварцове скло. Кремнієві та вапняно-лужні породи трапляються рідко, або майже відсутні[18]. Є свідчення про концентрацію плагіоклазу в регіонах з низьким альбедо, серед яких північні регіони демонструють вищу за норму концентрацію філосилікатів і скла з високим вмістом кремнію. Частини південних нагір’їв містять значну кількість піроксенів з високим вмістом кальцію. Були виявлені локалізовані концентрації гематиту та олівіну[19]. Значна частина поверхні планети вкрита товстим шаром дрібнозернистого пилу оксиду заліза (III)[20].

Вулкани

Докладніше: Вулканізм на Марсі

Близько 30% поверхні Марса вкрито вулканами та застиглими лавомими потоками, що залишилися майже незмінними з моменту формування. Припускається, що окрім цього, ще доволі значний відсоток поверхні планети вкритий потоками лави, які піддалися ерозії та іншим зовнішнім факторам[21]. Розміри деяких застиглих лавових полів[en] можуть сягати понад 1000 кілометрів[22]. Детально дослідивши рельєф лише частини поверхні Марса, група американських вчених в 2018 році нарахувала понад 600 вулканів[21]. Для порівняння - на поверхні Землі відомо, за різними даними, від 1283[23] до 1350[24] активних вулканів.

За всю історію досліджень, жодного виверження вулкану на поверхні Марса не було зареєстровано[25]. Згідно результатів різноманітних досліджень, марсіанські вулкани мають вік від 500 мільйонів до 3.7-4 мільярдів років[26][27]. Активний вулканізм на Марсі зупинився щонайменше кілька сотень мільйонів років тому[28][29]. Однак, в 2011 році були виявлені окремі регіони поверхні планети вкриті лавовими потоками віком не більше кількох десятків мільйонів років[30]. Окрім того, в 2020 були відкриті сліди вулканічної активності віком всього 53 000 років[31].

Завдяки відустності тектонічних плит, марсіанські вулкани можуть сягати значно більшої висоти над рівнем навколишнього рельєфу. Місце витоку лави залишається нерухомим, як наслідок - значно більше розплавленої породи встигає витікти з надр планети за час активності вулкану[32]. Частина вулканів за структурою схожі на щитові вулкани на Місяці, однак мають значно більшу висоту[10]. Деякі вулкани схожі на земні, наприклад, гора Елізій, яка має форму, дуже до вулкану Мауна-Кея на Гаваях[33].

Найбільшим та найвідішим з марсіанських вулканів є найвища веришна Сонячної системи - гора Олімп. В одному з перших досліджень, зробленому на основі знімків апарата Mariner, розрахунки показали висоту вулкану в 22±1 км[34]. Сучасні розрахунки вказують на висоту в 21.1 км відносно місцевого рельєфу[35] та 26 км відносно рівнини, на якій розташований[36]. Олімп покриває площу понад 300 000 км2, що дорівнює майже половині площі України[37].

Значний внесок в дослідження поверхні Марса, зокрема вулканів, був зроблений приладом THEMIS (скорочення від англ. Thermal Emission Imaging System), розміщеному на борту апарату Mars Odyssey[38].

Гори невулканічного походження

Окрім великої кількості вулканів, на поверхні Марса існують окремі гори невулканічного походження. Наприклад, починаючи з 2012 року марсохід Curiosity досліджував гору Еоліда[39]. Марсохід витратив понад 2 роки, щоб дістатися підніжжя гори[40] і в результаті виявив, що вона є накопиченням величезної кількості осадових порід, що ймовірно утворилася внаслідок ерозії. Вік порід склав понад 2 мільярди років, а загальна висота гори - від 4.5 до 5.5 кілометрів відносно навколишнього рельєфу[41]. Підніжжя гори довгий час під водою стародавнього озера, яке колись існувало в кратері Гейла[42]. Інший об'єкт невулканічного походження - гора Гусака - також утворилася в результаті ерозії, однак вже не в наслідок накопичення порід, а навпаки - їх вимивання[43].

Через відсутність тектонічної активності, на Марсі немає великих гірських хребтів[44], однак є значно менші хребти, що складаються з ряду відносно невисоких гір. Прикладом є гори Кентавра, які також утворилися в наслідок ерозії[45].

Пагорби

Численні пагорби є частиною рельєфу Марса. Вони можуть бути одиночними, як ті, які досліджував марсохід Curiosity[46] або утворювати цілі хребти з пагорбів. Подекуди ці хребти утворюють на поверхні візерунки майже правильної геометричної форми[47]. Походження пагорбів теж різноманітне - деякі складаються з осадових порід, деякі були утворені в наслідок ерозії[46][47]. Породи, з яких складаються пагорби, теж дуже строкаті: марсохід Spirit осліджуючи регіон Columbia Hills[en], знайшов 6 типів порід[48].

Пустелі

Кратери

Деякі кратери в далекому минулому були принаймні частково заповнені водою, утворюючи озера. В 2017 році в кратері Гейла були знайдені сліди стародавнього озера, яке створювало потенційно придатні для існування мікроорганізмів умови[49][50][51].

Долини

Печери

В 2007 році НАСА повідомило про відкриття кількох чорних западин на поверхні Марса, які під час подальшого аналізу виявивилися входами в печери. Розміри цих отворів сягають від 100 до 250 метрів. Добові зміни температури всередині печер склали лише третину від добових змін зовні. На думку авторів дослідження, подібні печери можуть як захищати від несприятливих умов навколишнього середовища потенційне марсіанське життя, так і стати прихистком для потенційних колоністів[52].

Лід та вічна мерзлота

Атмосфера та клімат

Супутники Марса

Дослідження Марса

Античні та середньовічні спостереження

XVII-XIX століття

XX століття

XIX століття

Майбутні місії

Пошуки життя

Придатність для життя

Пошуки рідкої води

Марс в культурі

Фільми

Література

Музика

Джерела

  1. ↑ Марс // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 268—271. — ISBN 966-613-263-X.
  2. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. NASA’s Perseverance Captures Dust-Filled Martian Whirlwind. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 17 квітня 2024.
  3. ↑ а б в Mars Fact Sheet. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 19 квітня 2024.
  4. ↑ Mercury Fact Sheet. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 19 квітня 2024.
  5. ↑ 20 Years Ago: First Image of Earth from Mars and Other Postcards of Home - NASA (амер.). 7 березня 2024. Процитовано 19 квітня 2024.
  6. ↑ Seasons in the Martian Year as the Red Planet Orbits the Sun - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 19 квітня 2024.
  7. ↑ Mars' Calendar. The Planetary Society (англ.). Процитовано 19 квітня 2024.
  8. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. NASA’s InSight Records Monster Quake on Mars. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 22 липня 2024.
  9. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. A Year of Surprising Science From NASA's InSight Mars Mission. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 22 липня 2024.
  10. ↑ а б в Michalski, Joseph R.; Deanne Rogers, A.; Edwards, Christopher S.; Cowart, Aster; Xiao, Long (12 лютого 2024). Diverse volcanism and crustal recycling on early Mars. Nature Astronomy (англ.). Т. 8, № 4. с. 456—462. doi:10.1038/s41550-023-02191-7. ISSN 2397-3366. Процитовано 22 липня 2024.
  11. ↑ Schematic of Mars Interior - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 22 липня 2024.
  12. ↑ а б https://www.jpl.nasa.gov. NASA’s InSight Reveals the Deep Interior of Mars. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 22 липня 2024.
  13. ↑ Engdahl, E. R.; Flinn, E. A.; Masse, R. P. (1 грудня 1974). Differential PKiKP Travel Times and the Radius of the Inner Core. Geophysical Journal International (англ.). Т. 39, № 3. с. 457—463. doi:10.1111/j.1365-246X.1974.tb05467.x. ISSN 0956-540X. Процитовано 22 липня 2024.
  14. ↑ Engdahl, E. R.; Flinn, E. A.; Masse, R. P. (1 грудня 1974). Differential PKiKP Travel Times and the Radius of the Inner Core. Geophysical Journal International (англ.). Т. 39, № 3. с. 457—463. doi:10.1111/j.1365-246X.1974.tb05467.x. ISSN 0956-540X. Процитовано 22 липня 2024.
  15. ↑ Sharp, Robert P. (10 липня 1973). Mars: Fretted and chaotic terrains. Journal of Geophysical Research (англ.). Т. 78, № 20. с. 4073—4083. doi:10.1029/JB078i020p04073. Процитовано 23 липня 2024.
  16. ↑ Whitten, Dorothea S.; Whitten, Norman E., ред. (1993). Imagery & creativity: ethnoaesthetics and art worlds in the Americas. Tucson: University of Arizona Press. ISBN 978-0-8165-1247-8.
  17. ↑ а б в Map of Mars with major regions labeled. The Planetary Society (англ.). Процитовано 23 липня 2024.
  18. ↑ McSween, Harry Y.; Taylor, G. Jeffrey; Wyatt, Michael B. (8 травня 2009). Elemental Composition of the Martian Crust. Science (англ.). Т. 324, № 5928. с. 736—739. doi:10.1126/science.1165871. ISSN 0036-8075. Процитовано 23 квітня 2024.
  19. ↑ Bandfield, Joshua L. (2002-06). Global mineral distributions on Mars. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 107, № E6. doi:10.1029/2001JE001510. ISSN 0148-0227. Процитовано 23 квітня 2024.
  20. ↑ Christensen, Philip R.; Bandfield, Joshua L.; Bell III, James F.; Gorelick, Noel; Hamilton, Victoria E.; Ivanov, Anton; Jakosky, Bruce M.; Kieffer, Hugh H.; Lane, Melissa D. (27 червня 2003). Morphology and Composition of the Surface of Mars: Mars Odyssey THEMIS Results. Science (англ.). Т. 300, № 5628. с. 2056—2061. doi:10.1126/science.1080885. ISSN 0036-8075. Процитовано 23 квітня 2024.
  21. ↑ а б Buban, H. C.; Skinner, J. A.; Skinner, L. A. (03/2018). Building a Martian Volcano Database: Criteria, Process, and Status (англ.). Т. <html class=no-js lt-ie9 lt-ie8 lt-ie7. 49th Annual Lunar and Planetary Science Conference. с. 2382. Bibcode:2018LPI....49.2382B.
  22. ↑ Crown, David A.; Mest, Scott C. (11/2014). Geology of the Tyrrhenus Mons Lava Flow Field, Mars (англ.). Т. 46. AAS/Division for Planetary Sciences Meeting Abstracts #46. с. 413.02. Bibcode:2014DPS....4641302C.
  23. ↑ Global Volcanism Program | How many active volcanoes are there?. Smithsonian Institution | Global Volcanism Program (англ.). Процитовано 22 липня 2024.
  24. ↑ How many active volcanoes are there on Earth? | U.S. Geological Survey. www.usgs.gov. Процитовано 22 липня 2024.
  25. ↑ NASA - Martian Methane Reveals the Red Planet is not a Dead Planet. web.archive.org. 17 січня 2009. Процитовано 22 липня 2024.
  26. ↑ NASA Confirms Thousands of Massive, Ancient Volcanic Eruptions on Mars - NASA (амер.). 15 вересня 2021. Процитовано 22 липня 2024.
  27. ↑ Michalski, Joseph R.; Bleacher, Jacob E. (2013-10). Supervolcanoes within an ancient volcanic province in Arabia Terra, Mars. Nature (англ.). Т. 502, № 7469. с. 47—52. doi:10.1038/nature12482. ISSN 0028-0836. Процитовано 22 липня 2024.
  28. ↑ Hauck, Steven A.; Phillips, Roger J. (2002-07). Thermal and crustal evolution of Mars. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 107, № E7. doi:10.1029/2001JE001801. ISSN 0148-0227. Процитовано 22 липня 2024.
  29. ↑ Baloga, S. M.; Mouginis‐Mark, P. J.; Glaze, L. S. (2003-07). Rheology of a long lava flow at Pavonis Mons, Mars. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 108, № E7. doi:10.1029/2002JE001981. ISSN 0148-0227. Процитовано 22 липня 2024.
  30. ↑ Hauber, E.; Brož, P.; Jagert, F.; Jodłowski, P.; Platz, T. (2011-05). Very recent and wide-spread basaltic volcanism on Mars: RECENT WIDE-SPREAD VOLCANISM ON MARS. Geophysical Research Letters (англ.). Т. 38, № 10. с. n/a–n/a. doi:10.1029/2011GL047310. Процитовано 22 липня 2024.
  31. ↑ Horvath, David G.; Moitra, Pranabendu; Hamilton, Christopher W.; Craddock, Robert A.; Andrews-Hanna, Jeffrey C. (2021-09). Evidence for geologically recent explosive volcanism in Elysium Planitia, Mars. Icarus (англ.). Т. 365. с. 114499. doi:10.1016/j.icarus.2021.114499. Процитовано 22 липня 2024.
  32. ↑ Mars in a Minute: How Did Mars Get Such Enormous Mountains? - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 22 липня 2024.
  33. ↑ Higuchi, S.; Kurita, K. (04/2014). Morphometric similarities between Elysium Mons and Mauna Kea (PDF) (англ.). Т. 9. European Planetary Science Congress. с. EPSC2014-560. Bibcode:2014EPSC....9..560H.
  34. ↑ Whitehead, A.B. (1974-06). The elevation of Olympus Mons from limb photography. Icarus (англ.). Т. 22, № 2. с. 189—196. doi:10.1016/0019-1035(74)90117-1. Процитовано 22 липня 2024.
  35. ↑ Plescia, J. B. (2004-03). Morphometric properties of Martian volcanoes. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 109, № E3. doi:10.1029/2002JE002031. ISSN 0148-0227. Процитовано 22 липня 2024.
  36. ↑ A small planet with dramatic landscapes. www.esa.int (англ.). Процитовано 22 липня 2024.
  37. ↑ Frankel, Charles (2005). Worlds on fire: volcanoes on the Earth, the moon, Mars, Venus, and Io. Cambridge, UK ; New York: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-80393-9.
  38. ↑ Edwards, C. S.; Christensen, P. R.; Hill, J. (20 жовтня 2011). Mosaicking of global planetary image datasets: 2. Modeling of wind streak thicknesses observed in Thermal Emission Imaging System (THEMIS) daytime and nighttime infrared data. Journal of Geophysical Research (англ.). Т. 116, № E10. doi:10.1029/2011JE003857. ISSN 0148-0227. Процитовано 22 липня 2024.
  39. ↑ NASA's Curiosity Rover Explores a Mountain on Mars - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 23 липня 2024.
  40. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. NASA's Mars Curiosity Rover Arrives at Martian Mountain. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 23 липня 2024.
  41. ↑ Gale Crater's History Book | Mars Odyssey Mission THEMIS. themis.mars.asu.edu. Процитовано 23 липня 2024.
  42. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. NASA's Curiosity Rover Team Confirms Ancient Lakes on Mars. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 23 липня 2024.
  43. ↑ Leonard, Gregory J.; Tanaka, Kenneth L. (2001). GEOLOGIC MAP OF THE HELLAS REGION OF MARS (PDF) (англ.) . U.S. Geological Survey.
  44. ↑ Mars surface characteristics have consequences for the Martian atmosphere. BIRA-IASB (англ.). Процитовано 23 липня 2024.
  45. ↑ Expresní astronomické informace. web.archive.org. 28 січня 2007. Процитовано 23 липня 2024.
  46. ↑ а б NASA’s Curiosity Captures Stunning Views of a Changing Mars Landscape - NASA (амер.). 22 червня 2022. Процитовано 23 липня 2024.
  47. ↑ а б https://www.jpl.nasa.gov. Similar-Looking Ridges on Mars Have Diverse Origins. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 23 липня 2024.
  48. ↑ Squyres, Steven W.; Arvidson, Raymond E.; Blaney, Diana L.; Clark, Benton C.; Crumpler, Larry; Farrand, William H.; Gorevan, Stephen; Herkenhoff, Kenneth E.; Hurowitz, Joel (2006-02). Rocks of the Columbia Hills. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 111, № E2. doi:10.1029/2005JE002562. ISSN 0148-0227. Процитовано 23 липня 2024.
  49. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. High-Silica 'Halos' Shed Light on Wet Ancient Mars. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 23 липня 2024.
  50. ↑ https://www.jpl.nasa.gov. Curiosity Peels Back Layers on Ancient Martian Lake. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 23 липня 2024.
  51. ↑ Hurowitz, J. A.; Grotzinger, J. P.; Fischer, W. W.; McLennan, S. M.; Milliken, R. E.; Stein, N.; Vasavada, A. R.; Blake, D. F.; Dehouck, E. (2 червня 2017). Redox stratification of an ancient lake in Gale crater, Mars. Science (англ.). Т. 356, № 6341. doi:10.1126/science.aah6849. ISSN 0036-8075. Процитовано 23 липня 2024.
  52. ↑ NASA Orbiter Finds Possible Cave Skylights on Mars - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 23 липня 2024.

Подальше читання

Зовнішні посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Dmytro_Tvardovskyi/Чернетка/Марс&oldid=43125057