Ž (латиниця)

літера розширенної латинки
Ž ž
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ɗ Ď Ð,ð Ɖ,ɖ Đ,đ È
É Ê Ë Ē Ė Ę Ě
Ə Ɠ Ĝ Ğ Ġ Ģ Ƣ
Ĥ Ħ Ì Í Î Ï
Ī Į İ I IJ Ĵ Ķ
Ǩ Ƙ Ļ Ł Ĺ
Ľ Ŀ LJ Ñ Ń Ņ Ň
Ɲ Ƞ Ŋ NJ Ò Ó
Ô Õ Ö Ǫ Ø Ő Œ
Ơ Ƥ Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ
ß ſ Ś Ŝ Ş
Š Þ Ţ Ť Ŧ Ⱦ Ƭ
Ʈ Ù Ú Û Ü Ū
Ŭ Ů Ű Ų Ư Ŵ
Ý Ŷ Ÿ Ɏ Ƴ
Ȥ Ź Ż Ƶ Ž        
Див. також: Č, Ď, Ě, Ř, Š та Ť

Ž, ž — літера розширеної латинської абетки, утворена буквою Z з додаванням гачека, що зазвичай позначає дзвінкий заясенний фрикативний [ʒ], який відповідає українській кириличній літері ж.

Це 42-я літера чеської, 46-та літера словацької, 25-та літера словенської абетки, 30-та літера хорватської, боснійської та те ж саме в латинських версіях сербської, чорногорської та македонської (як відповідник або транслітерація кириличної Ж). Це 27-а літера лужицької абетки, і вона з'являється в білоруській латинській абетці.

Це 27-а літера лужицької абетки, і вона з'являється в ХХ столітті в білоруській латинській абетці (замість Ż) та в історичному проєкті української латинки Їречека для позначення дзвінкого заясенного фрикативного [ʒ], тобто відповідає кириличній літері Ж (в «Абецадлі» Йосипа Лозинського використовується Ż).

Історія

ред.

Близько 1406 року «Ž» увійшла до чеської абетки за посередництва Яна Гуса («Чеська орфографія»[1]). 1830 року Людевит Гай («Коротка основа хорвато-слов'янського правопису»[2]) на базі латиниці для хорватської мови створив нову абетку («гаєвиця»), в якій, зокрема була й літера «Ž». Пізніше хорватська гаєвиця разом з літерою «Ž» була запозичена іншими народами — Боснії та Герцеговини, Сербії, Словенії, Чорногорії. Літера «Ž» присутня також в абетці словацької мови.

1901 року Йонас Яблонскіс опублікував у «Граматиці литовської мови»[3] оновлену литовську абетку, в який також було додано літеру «Ž».

У 1920-і роки було модифіковано білоруську «латинку». Зокрема замість запозиченої з польської «Ż» для шиплячої [Ж] було запроваджено літеру «Ž».

У другій половині XX століття літера «Ž» з'являється також у латиській абетці.

В естонській та фінській мовах літера «Ž» використовується в словах іноземного походження, зокрема для передачі звуку [ж] в словах, запозичених з мов, що використовують не латинську графіку (зокрема, кирилицю). Наприклад, назва українського міста Житомир передається як Žõtomõr.

З 1989 по 2007 року літера «Ž» була представлена в абетці ліввікського діалекту карельської мови[4]. Нова єдина абетка, запроваджена з 2007 року[5], для всіх діалектів карельської мови також містить літеру «Ž».

2007 року було також затверджено нову абетку вепської мови, що містить літеру «Ž».

У 1990-і роки в туркменській мові було запроваджено нову абетку на базі латиниці з літерою «Ž».

Транслітерації

ред.

Літера також використовується для передачі латинською абеткою кириличної ж у системах наукової транслітерації та ISO 9, тобто вживається в латинізаціях української, білоруської, македонської, болгарської, сербської та башкирської мов.

Кодування

ред.
Графема HTML Юнікод TeX
Ž Ž U+017D \\check Z
ž ž U+017E \\check z

Див. також

ред.
  • Діакритичний знак
  • Č — відповідає українській кириличній літері ч.
  • Š — відповідає українській кириличній літері ш.

Примітки

ред.
  1. Iohannes Hus. De orthographia Bohemica
  2. Ljudevit Gaj. Kratka osnova hrvatsko-slavenskoga pravopisanja. 1830
  3. Jonas Jablonskis. Lietuviškos kalbos gramatika. 1901
  4. Karjalan kielen harjoituskogomus. III — IV louokku. Livvin murdehel. — Petroskoi, 2004. Архівовано з джерела 17 лютого 2009
  5. Редакцію єдиної абетки карельської мови затверджено постановою Уряду Республіки Карелія № 37-П від 16.03.2007 [Архівовано 4 листопада 2014 у Wayback Machine.]