Харталізм

У макроекономіці харталізм - це теорія грошей, яка стверджує, що гроші виникли завдяки спробам держав спрямовувати економічну діяльність, а не як стихійне вирішення проблем з бартером або як засіб для токенізації боргу і ця фіатна валюта має значення в обмін через суверенну владу стягувати податки з економічної діяльності, що підлягають сплаті у валюті, яку вони випускають.

Передумови

Георг Фрідріх Кнапп, німецький економіст, винайшов термін "харталізм" у своїй Державній теорії грошей, яка була опублікована німецькою мовою в 1905 році та перекладена англійською мовою в 1924 році. Назва походить від латинського charta, у значенні жетона або квитка. Кнапп стверджував, що "гроші - це істота закону", а не товар. Кнапп протиставив свою державну теорію грошей " металізму ", втіленому на той час у золотому стандарті, де вартість одиниці валюти залежала від кількості дорогоцінного металу, який вона містила, або на який можна було обміняти. Він стверджував, що держава може створити чисто паперові гроші та зробити їх обмінними, визнавши їх законним платіжним засобом, з критерієм грошей держави, який "приймається в державних касах". Константина Кацарі стверджувала, що принципи як металізму, так і харталізму були відображені в грошовій системі, запровадженій Августом, яка використовувалась у східних провінціях Римської імперії, з початку 1 століття до кінця 3 століття нашої ери. Коли Кнапп писав, превалювала думка про гроші, що вони перетворились із бартерних систем на засіб обміну, оскільки представляли собою довговічний товар, який мав певну корисну вартість . Однак, як зазначали сучасні економісти-чарталісти, такі як Рендалл Врей та Метью Форстатер, чарталістські уявлення про оподатковувані паперові гроші можна знайти в попередніх працях багатьох класичних економістів наприклад, Адама Сміта, який спостерігав в багатстві народів :

Князь, який повинен прийняти, що певна частина його податків повинна сплачуватися паперовими грошима певного виду, може, таким чином, надати певну вартість цим 
паперовим грошам; навіть незважаючи на те, що термін остаточного звільнення та викупу повинен повністю залежати від волі князя

 - Адам Сміт, Дослідження природи та причин багатства народів

Форстетер також знаходить підтримку концепції оподатковуваних грошей за певних інституційних умов у роботах Жана Батіста Сая, Дж. С. Мілля, Карла Маркса та Вільяма Стенлі Джевонса. Альфред Мітчелл-Іннес, пишучи в 1914 р., Стверджував, що гроші існують не як засіб обміну, а як стандарт відстрочки платежу, при цьому державні гроші - це борг, який уряд може повернути шляхом оподаткування. Іннес стверджував:

 Щоразу, коли вводиться податок, кожен платник податків несе відповідальність за погашення невеликої частини боргу, який уряд уклав шляхом випуску грошей, будь то монети, сертифікати, купюри, тратти в казначействі або під будь-якою назвою ці гроші зателефонував. Він повинен придбати свою частину боргу у якогось власника монети або сертифіката чи іншої форми державних грошей, і подати їх Казначейству для ліквідації свого юридичного боргу. Він повинен викупити або скасувати цю частину боргу ... Викуп державного боргу шляхом оподаткування є основним законом карбування монет і будь-якої емісії державних «грошей» в будь-якій формі.

 - Альфред Мітчелл-Іннес, Кредитна теорія грошей, Журнал банківського права

Джон Мейнард Кейнс посилався на Кнаппа та "Чарталізм" на початкових сторінках свого " Трактату про гроші" і, схоже, вплинув на кейнсіанські ідеї щодо ролі держави в економіці. До 1947 року, коли Абба Лернер написав свою статтю "Гроші як істота держави", економісти в основному відмовилися від думки, що цінність грошей тісно пов'язана із золотом. Лернер стверджував, що відповідальність за уникнення інфляції та депресій покладається на державу через її здатність створювати або оподатковувати гроші.

Сучасні прихильники

Економісти Уоррен Мослер, Л. Рендалл Врей, Стефані Келтон і Білл Мітчелл значною мірою відповідають за відродження харталізму як пояснення створення грошей ; Ррей називає це відроджене формулювання нео-чарталізмом. Мітчелл, засновник Центру повної зайнятості та справедливості ( CofFEE) при Університеті Ньюкасла в Австралії, ввів термін Сучасна монетарна теорія для опису сучасного неохарталізму, і цей термін зараз широко використовується. Скотт Фулвілер додав детальний технічний аналіз банківської та грошової систем. Книга Роджера Малкольма Мітчелла " Вільні гроші" описує неспеціалістами суть харталізму. Деякі сучасні прихильники, такі як Рай, розміщують харталізм у пост-кейнсіанській економіці, тоді як харталізм пропонується як альтернатива або додаткова теорія теорії грошових схем, обидві є формою ендогенних грошей, тобто грошей, що створюються в економіці, як і урядом дефіцитні витрати або банківське кредитування, а не ззовні, як золото. У додатковому розумінні харталізм пояснює "вертикальні" (урядові-приватні та навпаки) взаємодії, тоді як теорія ланцюгів є моделлю "горизонтальних" (приватно-приватних) взаємодій. Гайман Мінський, здавалося, включив чарталістський підхід до створення грошей у своїй роботі « Стабілізація нестабільної економіки» тоді як Базіл Мур у своїй книзі « Горизонталісти та вертикалісти» окреслює відмінності між банківськими та державними грошима. Джеймс К. Галбрейт підтримує харталізм і написав передмову до книги Мослера " Сім смертельно невинних шахрайств економічної політики" в 2010 році Продовження використання сомалійського шилінгу як валюти, незважаючи на відсутність функціонуючого центрального уряду, здатного підвищувати податки, або центрального банку для його випуску було вказано як контраргумент харталізму. Біткойн - криптовалюта, що не походить від держави, також називається контраприкладом.