Ромейки (Вараський район)

село Ромейки
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Володимирецький
Рада	Ромейківська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA56020130070031331
Основні дані
Засноване	1629
Населення	1087
Площа	59,768 км²
Густота населення	18,19 осіб/км²
Поштовий індекс	34382
Телефонний код	+380 3634
Географічні дані
Географічні координати	51°15′18″ пн. ш. 26°14′02″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	157 м
Місцева влада
Адреса ради	34382, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с.Ромейки, вул.Колгоспна,2 , тел. 6-74-34
Карта
Ромейки
Мапа

Ромейки — село в Україні, Володимирецькому районі Рівненської області. Населення становить 1087 осіб.

Історія

У мальовничому куточку Полісся, на південному сході Володимиреччини, над тихоплинною річкою Виркою, що несе свої води в одну з найбільших річок Рівненщини - Горинь, розкинулося колоритне спокійне село, яке має історичну назву - Ромейки. Село Ромейки за народними переказами отримало назву від свого засновника - Романа, однак, за версією науковців походження назви йде від слова «ромейський» , тобто грецький. Кам'яні знаряддя праці, знайдені на околиці села його мешканцями , свідчить, що люди жили тут з сивої давнини. Люди жили тут з давніх - давен , і вели своє господарство завдяки родючим грунтам , щедрим лісам , великій кількості корисних копалин : торфу, бурштину, глини. Незважаючи на непрохідні болота , не обминули наше село й монголо -татари. Свідченням цього є урочище, яке носить назву «Татарино», а цілющу траву аїр ромейчани називають татаркою. У 13-14ст. село входило до складу Галицько-Волинського князівства. У 1340р. Полісся переходить до Литовського князівства, а пізніше внаслідок Люблінської унії, укладеної в 1569р.- до складу Речі Посполитої. З початку 16ст. Ромейки - власність князів Острозьких. Селяни відбували в них панщину, платили податок.

Першу письмову згадку про село знаходимо в інвентарних книгах князів Заславських за 1629р. Це були часи, коли на наших землях панувала польська шляхта. Селяни активно боролися проти ополячення та окатоличення. Пам'ятю про дні боротьби в архіві зберігаються справи « Про захоплення острова Кричильської церкви поміщиком с. Ромейки 1837-1864рр.» та «Про розслідування причин пожежі в с.Ромейки, с.Веліхів 1847-1854рр.»

Після трьох поділів Польщі 1795р , Ромейки переходять спочатку до Рафалівської , а потім до Городецької волості Луцького повіту Волинської губернії. Опісля графів Ворцелів власником Ромейок довгий час був Маркіз Олізар, потім князі Четвертинські. Так , Володимир Рожко(колишній вчитель історії нашої школи , нині -науковець ) у своїй книзі « Нариси історії української православної церкви на Волині « , зазначає , що в селі Ромейки у 1820 році було ,39 дворів , в яких проживало 158 чоловіків та 170 жінок, село перебувало у володінні графа Олізара.

Головним заняттям наших предків було землеробство та скотарство. Землю обробляли спочатку мотиками зробленими з каменю, а пізніше - з допомогою дерев'яного рала . При цьому почали застосовувати робочу силу волів, яких запрягали в ярмо. Вирощували ячмінь , жито, пшеницю, просо, льон, коноплі.

Довгими зимовими вечорами в хатах горіла лучина , а в умілих жіночих руках крутилося веретено , намотуючи тонку пряжу. З найдавніпшх часів наші предки володіли мистецтвом  виготовлення тканин з льону, конопель, вовни.

Складовою частиною культури жителів села був одяг. У найдавніші часи він розділявся чітко - на чоловічий та жіночий. Згодом з'явились різноманітні «строї « : святкові, обрядові, щоденні, які виконували різні функції : практичну, захисну, обрядову, оберегову. За вбранням можна було розрізнити до якої верстви населення належить його власник. Чоловічий святковий одяг. Неодмінною складовою одягу односельчан була полотняна сорочка, комір та манжети якої, оздоблені вишивкою , полотняні штани. Теплим одягом слугували суконні свити кожухи. Жіночий святковий одяг. Жінки Ромейок спочатку одягались у довгі полотняні вишиті сорочки, запаски/ плахти. Пізніше сорочки були коротшими, вони запихались у спідниці, які також були полотняними, а пізніше - суконними й обов'язково оздобленими різнокольоровими стрічками. Поверх сорочки надівали нагрудник, а з переду спідницю прикривав фартух, який також був оздоблений вишивкою, чи різнокольоровими стрічками.

Як чоловіки так і жінки взувалися у личаки ,постоли ,а заможні у чоботи. Проте , що серед жителів села були умільці по пошиву та ремонту чобіт , свідчать колодки , які знаходяться в шкільному краєзнавчому музеї , без яких впоратись зі своєю роботою не зміг би жоден майстер. Основним типом житла в селі була хата, стіни якої білились з обох боків білою глиною, покладами якої й понині користуються односельчани та жителі навколишніх сіл. Обов'язковим атрибутом біловибіленої хати з давніх - давен служив український рушник. Рушники - старовинні обереги дому. Бо як говорилось в народі «Дім без рушників - як сім'я без дітей «.

Назва кожного рушника залежала від його призначення. Не вишитий , навіть не вибілений , з цупких ниток рушник служив для рук, обличчя, тіла, вони називаються утирачі, гостеві підносили завжди окремий утирач. Не вибілювали й стирачі - рушники для витирання стола, лавок, посуду. Зі стирачем господиня ходила корову доїти, ним накривали хліб, тісто в діжці. Гордістю кожної родини був божник, або покутник - рушник для образів. Для них брали гарне тонке , вибілене полотно.

Красивими були й кілкові рушники, які прикрашали картини, дзеркала рамки з фотографіями. Кожен , хто заходив до хати, зразу ж міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на рушники. Рушники , що знаходились біля дверей, біля вікон, обов'язково повинні мати обереги , що бережуть оселю від усього злого , всякої «нечисті» Цей рушник не дозволяли виносити з дому. Були й весільні рушники, на них ставали наречені під час шлюбного обряду.

Було багато й обрядових рушників на всі випадки людського життя. Хату будують- сволок піднімають, а потім майстрам з вдячністю дарують. Дитина народилась- гості з рушником. В поле на оранку, чи жнива теж без рушника не виходили. Рушником -намиткою, проводжали близьких в останню дорогу. Вишивали рушники різними способами та кольорами : вишивали квітами . гладдю .хрестиком. Більшість рушників вишивали чорними та червоними нитками. Чому таке поєднання? Бо в житті кожної людини бувають і смуток, і радість. Так на рушниках люди виписували свою долю. Кінець 18ст.

Після трьох поділів Польщі, Ромейки - під владою Російської імперії. З цього часу розпочинається процес російської колонізації на землях нашого краю. Незважаючи на те. що у пореформений період Волинська губернія у господарському розвитку просунулась вперед і капіталістичні відносини стали тут визначальними, в цілому вона залишилася аграрним відсталим краєм, де промисловість носила напівкустарний характер. У сільському господарстві основна маса селян страждала від малоземелля та безземелля. Грошові знаки Російської імперії , які й по сьогодні зберігаються жителями села , засвідчують нам про те , що цей період історії нашої держави довелося пережити й нашим односельцям. Перша світова війна прокотилася вогняним валом нашим краєм.. Протягом усього періоду війни на території краю тривали жорстокі кровопролитні бої. Близько 60% працездатного чоловічого населення було мобілізовано в армію. Тут перебували частини 3-ої і 8-ої російських армій і на потреби війська у місцевих селян реквізовувалися коні, велика рогата худоба. Влітку 1916р. після прориву Брусилова фронт стабілізувався по річці Сто -хід і наш край залишився прифронтовою смугою. Згідно Ризького договору 1921р. сучасна Рівненщина - частина Польської держави. У нашому краї встановився жорстокий режим національного і соціального поневолення. Польський уряд почав утворювати на окупованих землях «осадницькі господарства» з колишніх легіонерів. Чимало осадників оселилось на кращих землях біля села Ромейки ( хутір Гали) Втікаючи від переслідувань більшовицької влади в Росії на західноукраїнських землях появилось багато російських поміщиків.В селі Ромейки придбали собі землю Нікрашевич та Рибников. Нікрашевич мав велику родину - п 'ятеро дочок та двоє синів (Ганна, Ніла, Люба, Оля Зіва, Василь, Жоржик).

Малоземелля та безземелля змушувало селян Волині шукати засобів для прожиття за межами краю. Багато селян вирушало за океан. У 20 -ЗО роки до США, Канади, Бразилії емігрувало багато жителів с.Ромейки. Обіцяної автономії західноукраїнські землі не отримали. На наших землях продовжувала панувати польська шляхта, насаджуючи місцевому населенню свою культуру , звичаї , мову. У 1924р. в селі почала працювати початкова школа з переважанням викладання польської мови.

Інтернет-посилання

• Погода в селі Ромейки