"...Велич історичного призначення та драма самотньої людської душі – ці два виміри нерозривно пов’язані у творі. Відроджений в новій любові гетьман знову стає на чолі повсталого війська. Суверенність держави народжується з вистражданої індивідуальної свободи і зрілої людської волі.
Роман у віршах "Берестечко" творився на різних етапах протистояння України та її боротьби за незалежність – від середини 1960-х до кінця 1990-х. ХХ століття впізнає себе в XVII-му. Україна знову змушена долати фатальну циклічність своїх проблем. Але драма поразки стає філософією відродження, катарсисом, повстанням з руїни людини й народу. Перемога над поразкою – основний філософський і психологічний код цього твору.
Художнє оформлення Сергія Якутовича та диск із записом Петра Бойка творять разом з романом у віршах неповторний мистецький синтез, доповнений глибокою аналітикою – статтею Івана Дзюби про творчість Ліни Костенко та статтею Володимира Панченка про "Берестечко".
На мою скромну і суб'єктивну думку - це Геніально! І сенсом, і формою - просто прекрасна поема. У Ліни Костенко надзвичайні вірші, надзвичайне почуття слова. У школі я якось про творчість Ліни Костенко запам'ятала 2 речі: Гриць - рідкісна скотина і його мало було отруїти, а авторка так добирає слова і так проникливо пише, що не помічаєш, як починаєш ридати над сторінкою. І на тому все (не дуже я товаришувала з українською літературою направду). А тепер, уже трошки-трошки привідкривши для себе цю сторінку реальності, вирішила ще щось почитати із доробку Ліни Василівни. і трапилося мені на очі "Берестечко"))) Цей твір давно уже розтягнули на цитати. Вірніше, це саме той твір, як виявилось, з якого узята більшість отих красивих цитат Ліни Костенко, на які я постійно натрапляю на Фейсбуку)) Історичне у цій поемі - час і персонажі, а от все решта - сучасність, адже битву так і не було виграно. На момент написання Незалежність ще не була здобута, і роздуми Гетьмана, його переживання поразки... Цей твір - національна ідея, національний міф у довершеній літературній формі. Але разом з тим - це і антологія українського національного бідкання. Я думаю, що справи в Україні дійсно налагодяться тоді, коли цей твір втратить актуальність. Коли для читача буде суцільне непорозуміння - та чого ж той Богдан сидить, бідкається і посипає голову попелом? В реальності ж такого не було, чому ж так авторка написала?.. - і треба буде підтягувати історичний контекст створення поеми, нагадувати собі, коли ж це писалося і як тоді було, і як люди думали... А так зараз цей твір дуже резонує, він актуальний (і досі), сучасний і зрозумілий. І жіночі образи - Гелена-"змія зелена" - біль, зрада, розчарування, каяття, поразка; Ганна - віра, надія, любов, відродження, життя, жага боротьби і перемоги; стара відьма - підтримка, турбота. Вони творять світ, у якому існує головний герой І кохання. Ліна Костенко якось так мише про кохання - про муки, каяття, зраду, зневіру, захоплення, злет і відродження закоханої душі, що цьому віриш, це відчуваєш. Фінал оптимістичний - Гетьман чув від козака Небаби своє справжнє майбутнє, і все ж він відроджується, знаходить сили, підіймається веде своїх людей за собою до Перемоги (бо як інакше може бути?)
ліна василівна має талан писати про перемоги й поразки, про здобутки й утрати, про минуле й майбутнє, подій у поемі як таких нема, є "я, богдан", роздуми, спогади й прозріння, надто афористично подеколи, надто пафосно, але мені таки ця поема більше до смаку, ніж "Маруся Чурай".
Книга про повернення чоловіка до справи життя після значної поразки, про його шлях для цього. Богдан Хмельницький, головний герой аналізує пройдений шлях і картає себе, але йому з сторони допомагають знайти сили для продовження боротьби