What do you think?
Rate this book
Die Mitte der Welt
Der siebzehnjährige Phil ist auf der Suche. So wenig er über seine Vergangenheit weiß, so chaotisch ist seine Gegenwart. Da ist zum Beispiel seine Mutter Glass mit ihren ständig wechselnden Liebhabern. Oder seine Zwillingsschwester Dianne, schroff und eigenwillig, mit Geheimnissen, die sie längst nicht mehr mit Phil teilt. Oder Annie, die verrückte Alte mit den roten Schuhen, die sich ausschließlich von Kirschlikör zu ernähren scheint und Nicholas, der Unerreichbare, in den sich Phil unsterblich verliebt hat. Phil sehnt sich nach Orientierung und Perspektiven. Und vor allem danach, mehr über sich selbst zu erfahren ...
462 pages, Paperback
First published January 1, 1998
About the author
Andreas Steinhöfel
65 books171 followersBorn in 1962 in Battenberg, Germany, Steinhöfel now works as a translator and reviewer and writes screenplays. First and foremost, though, he is the author of numerous children's and young adult books awarded with various literature prizes. His bestseller "The Center of the World" was nominated for the well-known and prestigious German Youth Literature Prize and has been published in numerous countries worldwide.
Steinhöfel was awarded the Erich Kästner Prize in 2009, after Peter Rühmkorf, Loriot, Robert Gernhardt, and Tomi Ungerer. In the same year, he was also awarded several literary prizes for his work "Rico, Oskar und die Tieferschatten", including the German Youth Literature Prize, the Catholic Children's and Youth Literature Prize as well as the "Lesekünstler 2009" award by the Börsenverein Deutscher Buchhandel.
Steinhöfel was awarded the Erich Kästner Prize in 2009, after Peter Rühmkorf, Loriot, Robert Gernhardt, and Tomi Ungerer. In the same year, he was also awarded several literary prizes for his work "Rico, Oskar und die Tieferschatten", including the German Youth Literature Prize, the Catholic Children's and Youth Literature Prize as well as the "Lesekünstler 2009" award by the Börsenverein Deutscher Buchhandel.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 338 reviews
March 12, 2024
I picked up this book with one thought in mind ...it's an m-m romance so let's read it.
But now that I have finished it .
I am emotionally destroyed!
This book is much much more than just m-m romance ( actually it has far less romance than expected)
Unsatisfying ending✔
Slow paced✔
Irritating flashbacks ✔
Family drama✔
I should have disliked it but no I loved it...I fucking freaking love it.
I hate myself for loving it so much.
Coz that's what life is like it's brutal,sad,tragic and funny just like this book.
It isn't supposed to give you butterflies in stomach or redness on your cheeks ....no you will not like the main couple ....you will hate some characters but trust me you will love it as it will end...you will be craving for answers .
And it will leave you hanging .
You can't help falling in love with this book.💜
The description , narration , plot development , writing...everything was perfect !!!
I may forget about the characters in future but I will not forget what it taught me:-
"Because one day you may realize that this scary room is the only way you can reach a bigger, more beautiful part of the house. And then you'll need the key. You can lock out your fear for a while, but at some point you have to face up to it."❤️✨
But now that I have finished it .
I am emotionally destroyed!
This book is much much more than just m-m romance ( actually it has far less romance than expected)
Unsatisfying ending✔
Slow paced✔
Irritating flashbacks ✔
Family drama✔
I should have disliked it but no I loved it...I fucking freaking love it.
I hate myself for loving it so much.
Coz that's what life is like it's brutal,sad,tragic and funny just like this book.
It isn't supposed to give you butterflies in stomach or redness on your cheeks ....no you will not like the main couple ....you will hate some characters but trust me you will love it as it will end...you will be craving for answers .
And it will leave you hanging .
You can't help falling in love with this book.💜
The description , narration , plot development , writing...everything was perfect !!!
I may forget about the characters in future but I will not forget what it taught me:-
"Because one day you may realize that this scary room is the only way you can reach a bigger, more beautiful part of the house. And then you'll need the key. You can lock out your fear for a while, but at some point you have to face up to it."❤️✨
April 2, 2019
"This was the reason I loved the library. For me it was the centre of the world."
The Centre of My World is a wondrous and touching tale of childhood and adolescence, that reminded me of Aristotle and Dante Discover the Secrets of the Universe. But better. Fight me.
Update:
I loved this book even more the second time around. The frustration that I felt when I read The Centre of My World for the first time was gone. Two years ago, the pacing was much too slow for my taste. Childhood flashbacks kept interrupting the main plot and drove me nuts. The romance was less romantic than I had wanted it to be. The ending was...not enough. Rereading it helped because I could take my mind off what was being told and instead focus on how it was told. That's also the reason why I added a star to my rating.
You can also watch the film adaption of this book which is totally worth watching because the main actors are very nice to look at (and so are their butts). This is one of the few German books that I am really proud of. It was written more than 20 years ago but it feels timeless. There aren't many great LGBT books in the German YA category, and even less OwnVoices books (aka gay books written by an actual gay author). The Centre of My World is a rare gemstone and you shouldn't deprive yourself of this experience.
Original review:
Phil lives in an old and crumbling mansion named Visible, together with his twin sister Dianne and their mother Glass. They make for a rather unusual family. Glass despises being called "Mom" and refuses to enter into a lasting relationship with any of the long list of men that go in and out of Visible. Phil wishes for nothing more than someone he can call "Dad", and still, he doesn't even know his father's name. Dianne has a deep understanding of everything that flutters and crawls through their garden, and people whisper that she can talk to animals. No wonder the town folk warn their children to stay far away from these people. Phil and Dianne don't mind their unusual lifestyle. That is, not until they grow up and stop talking to each other, for a reason Phil doesn't understand. And then again, there's Nicholas, the new guy in Phil's year, and he may make things even more confusing.
What makes The Centre of My World so remarkable is its outstanding prose and its fragile but headstrong characters. The writing is vibrant and nostalgic. Andreas Steinhöfel captures the feeling of youth, awkward discoveries of growing up and bittersweet memories perfectly. Phil is so relatable because he impersonates all of those feelings that come with first crushes, love, friendship and family.
Here is one of my favourite passages from the book:
"Imagine life as a huge house with lots of rooms, Phil. Some of these rooms are empty, and others are full of junk. Some are big and filled with light, and others are dark and hide terror and grief. And from time to time - but only from time to time, mind you - the door to one of these scary rooms opens and you have to look inside whether you want to or not. That makes you terribly frightened, like now. So you know what you do then?"
I shook my head.
"Then you imagine it's your life - your house, with your rooms. You have the keys, Phil. So you just shut the door of that scary room."
"And I throw the key away!"
"No, you mustn't do that, ever," replied Tereza. "Because one day you may realize that this scary room is the only way you can reach a bigger, more beautiful part of the house. And then you'll need the key. You can lock out your fear for a while, but at some point you have to face up to it."
That, my fellow readers, was Andreas Steinhöfel spitting mental health advice since 1998. Now, I must admit that the translation doesn't do the German original complete justice, but the message is the same one.
Personally, I would have wished for fewer flashbacks and a thicker plot instead. The ending didn't satisfy me completely. There was too much left unsaid for my taste. But then again nothing in life is certain. Luckily there is a collection of short stories, Defender : Geschichten aus der Mitte der Welt, that may answer some questions (update: no it doesn't. You'll only have more questions).
The Centre of My World is one underrated novel. If you're looking for a new(ish) voice in LGBT books, a coming of age tale, a portrayal of strong and independent women, or just a good book to dive into, this is perfect for you.
Life is ironic, funny, raw, sad and beautiful. So is this novel.
Find more of my books on Instagram
The Centre of My World is a wondrous and touching tale of childhood and adolescence, that reminded me of Aristotle and Dante Discover the Secrets of the Universe. But better. Fight me.
Update:
I loved this book even more the second time around. The frustration that I felt when I read The Centre of My World for the first time was gone. Two years ago, the pacing was much too slow for my taste. Childhood flashbacks kept interrupting the main plot and drove me nuts. The romance was less romantic than I had wanted it to be. The ending was...not enough. Rereading it helped because I could take my mind off what was being told and instead focus on how it was told. That's also the reason why I added a star to my rating.
You can also watch the film adaption of this book which is totally worth watching because the main actors are very nice to look at (and so are their butts). This is one of the few German books that I am really proud of. It was written more than 20 years ago but it feels timeless. There aren't many great LGBT books in the German YA category, and even less OwnVoices books (aka gay books written by an actual gay author). The Centre of My World is a rare gemstone and you shouldn't deprive yourself of this experience.
Original review:
Phil lives in an old and crumbling mansion named Visible, together with his twin sister Dianne and their mother Glass. They make for a rather unusual family. Glass despises being called "Mom" and refuses to enter into a lasting relationship with any of the long list of men that go in and out of Visible. Phil wishes for nothing more than someone he can call "Dad", and still, he doesn't even know his father's name. Dianne has a deep understanding of everything that flutters and crawls through their garden, and people whisper that she can talk to animals. No wonder the town folk warn their children to stay far away from these people. Phil and Dianne don't mind their unusual lifestyle. That is, not until they grow up and stop talking to each other, for a reason Phil doesn't understand. And then again, there's Nicholas, the new guy in Phil's year, and he may make things even more confusing.
What makes The Centre of My World so remarkable is its outstanding prose and its fragile but headstrong characters. The writing is vibrant and nostalgic. Andreas Steinhöfel captures the feeling of youth, awkward discoveries of growing up and bittersweet memories perfectly. Phil is so relatable because he impersonates all of those feelings that come with first crushes, love, friendship and family.
Here is one of my favourite passages from the book:
"Imagine life as a huge house with lots of rooms, Phil. Some of these rooms are empty, and others are full of junk. Some are big and filled with light, and others are dark and hide terror and grief. And from time to time - but only from time to time, mind you - the door to one of these scary rooms opens and you have to look inside whether you want to or not. That makes you terribly frightened, like now. So you know what you do then?"
I shook my head.
"Then you imagine it's your life - your house, with your rooms. You have the keys, Phil. So you just shut the door of that scary room."
"And I throw the key away!"
"No, you mustn't do that, ever," replied Tereza. "Because one day you may realize that this scary room is the only way you can reach a bigger, more beautiful part of the house. And then you'll need the key. You can lock out your fear for a while, but at some point you have to face up to it."
That, my fellow readers, was Andreas Steinhöfel spitting mental health advice since 1998. Now, I must admit that the translation doesn't do the German original complete justice, but the message is the same one.
Personally, I would have wished for fewer flashbacks and a thicker plot instead. The ending didn't satisfy me completely. There was too much left unsaid for my taste. But then again nothing in life is certain. Luckily there is a collection of short stories, Defender : Geschichten aus der Mitte der Welt, that may answer some questions (update: no it doesn't. You'll only have more questions).
The Centre of My World is one underrated novel. If you're looking for a new(ish) voice in LGBT books, a coming of age tale, a portrayal of strong and independent women, or just a good book to dive into, this is perfect for you.
Life is ironic, funny, raw, sad and beautiful. So is this novel.
Find more of my books on Instagram
July 21, 2009
You know what? I didn't love it. I didn't even like it. I hated the constant flashbacks, I hated waiting in fear for what was going to happen in the REAL story, and then having the whole premise of "before the flashback" completely forgotten. But at the same time, this book HAS to be read. There is something so ... true. So undervalued and true about this book. This is real. This is life. The author just reflects a life in progress in a way that completely and perfectly details everyone else's life in progress in a way I don't understand. And every moment, I can't find a reason to hate the protagonist. None at all. Even though he's stupid and naiive and petty, he's ME. He's YOU. He's EVERYONE.
This book isn't what I wanted. I never wanted it to end like this. "I never asked for this". But its the way it IS, and everyone has to read it, to know.
This book isn't what I wanted. I never wanted it to end like this. "I never asked for this". But its the way it IS, and everyone has to read it, to know.
Read
May 1, 2024nachtrag 2024, das elfte mal abschied von visible nehmen❤️🩹
auch nach dem achten mal wiederlesen mein größtes herzensbuch. keine geschichte bedeutet mir so viel wie diese hier 🤎
da ist phil, der wie ein unbeteiligter zuschauer vorsichtig durch sein eigenes leben stolpert. dianne, die zu viel fühlt, alles um sich einlauscht und in ihrer eigenen welt lebt. die so sensibel ist, dass sie hören kann, wie die welt atmet. visible, das haus mit den vielen zimmern, in denen geschichten beginnen und enden.
nicholas, der vergessenes sammelt und sich geschichten zusammenspinnt. glass, die nie zurückschaut.
da sind die schönen worte und das gefühl, das sich ergibt, wenn der/die leser*in in phils gedankenwelt versinkt und mit ihm gemeinsam träumt. mit ihm aufwächst, gegen die angst und die zweifel kämpft.
trotzdem ist mir sehr wichtig anzumerken, dass das buch schon jahre alt ist, und passagen enthält, die ich nicht für angemessen halte.
es sind klischeebehaftete repräsentationen von queeren menschen enthalten, das N-wort wird benutzt und es gibt andere schwierige stellen, die hinterfragt werden müssen.
auch nach dem achten mal wiederlesen mein größtes herzensbuch. keine geschichte bedeutet mir so viel wie diese hier 🤎
da ist phil, der wie ein unbeteiligter zuschauer vorsichtig durch sein eigenes leben stolpert. dianne, die zu viel fühlt, alles um sich einlauscht und in ihrer eigenen welt lebt. die so sensibel ist, dass sie hören kann, wie die welt atmet. visible, das haus mit den vielen zimmern, in denen geschichten beginnen und enden.
nicholas, der vergessenes sammelt und sich geschichten zusammenspinnt. glass, die nie zurückschaut.
da sind die schönen worte und das gefühl, das sich ergibt, wenn der/die leser*in in phils gedankenwelt versinkt und mit ihm gemeinsam träumt. mit ihm aufwächst, gegen die angst und die zweifel kämpft.
trotzdem ist mir sehr wichtig anzumerken, dass das buch schon jahre alt ist, und passagen enthält, die ich nicht für angemessen halte.
es sind klischeebehaftete repräsentationen von queeren menschen enthalten, das N-wort wird benutzt und es gibt andere schwierige stellen, die hinterfragt werden müssen.
February 2, 2015
Liebe Mitte der Welt,
wie geduldig du auf mich gewartet hast! Ich habe dich mit 15 Jahren geschenkt bekommen, und direkt warst du eins von diesen seltenen Büchern, bei denen man ohne auch nur eine Seite zu lesen weiß, das man sie lieben wird.
Warum habe ich also 15 Jahre gewartet, bis ich dieses Wissen endlich bestätigt habe? Ich weiß es nicht. Aber nun endlich war der Moment gekommen, und ich habe jede Minute mit dir geliebt.
Du warst genau so toll wie ich es immer vermutet habe, und hast meine Erwartungen auf ungeahnte Weisen völlig übertroffen. Erwartet hatte ich ein sensibles, in schönen Worten erzähltes Portrait eines Jungen, der Jungen liebt, und sich durch das Chaos des Erwachsenwerdens in unserer Welt kämpft. Dies habe ich von dir bekommen, und ich bin Phil und seiner leisen und besonderen Geschichte sofort verfallen.
Was ich nie erwartet hatte, und was mich meine 15 Jahre des Wartens zutiefst bereuen lässt, war das unglaubliche Kaleidoskop von starken, schillernden, zerbrechlichen, klugen, gefährlichen und atemberaubend menschlichen Frauen, die in Phil's Leben ihre Spuren hinterlassen. Glass, Dianne, Kat, Tereza, Pascal, sogar euer Haus Visible selbst - Sie alle haben mich mehr begeistert als ich es sagen kann, und am liebsten hätte über jede einzelne von ihnen nochmal mindestens ein Buch.
Ich danke dir, das ich mit dir an ihren Leben teilhaben durfte - es wird sicher nicht mein letzter Besuch in Visible gewesen sein.
“Das habe ich gelernt: Liebe ist ein Wort, das du nur mit blutroter Tinte schreiben solltest. Liebe treibt dich dazu, die seltsamsten Dinge zu tun. Sie lässt dich regenbogenfarbene Bonbons verteilen, sie lässt dich in roten Schuhen durch die Straßen tanzen, und sie schreckt nicht davor zurück, dich nachts mit blutenden Händen Gräber in paradiesische Gärten hacken zu lassen. Liebe schlägt dir tiefe Wunden, aber auf eine ihr eigene Art heilt sie auch deine Narben, vorausgesetzt, du vertraust ihr und gibst ihr die Zeit dazu. Meine Narben werde ich nicht anrühren. Ich werde neue Wunden davontragen, noch ehe die alten verheilt sind, und ich werde anderen Menschen Wunden zufügen. Jeder von uns trägt ein Messer."
wie geduldig du auf mich gewartet hast! Ich habe dich mit 15 Jahren geschenkt bekommen, und direkt warst du eins von diesen seltenen Büchern, bei denen man ohne auch nur eine Seite zu lesen weiß, das man sie lieben wird.
Warum habe ich also 15 Jahre gewartet, bis ich dieses Wissen endlich bestätigt habe? Ich weiß es nicht. Aber nun endlich war der Moment gekommen, und ich habe jede Minute mit dir geliebt.
Du warst genau so toll wie ich es immer vermutet habe, und hast meine Erwartungen auf ungeahnte Weisen völlig übertroffen. Erwartet hatte ich ein sensibles, in schönen Worten erzähltes Portrait eines Jungen, der Jungen liebt, und sich durch das Chaos des Erwachsenwerdens in unserer Welt kämpft. Dies habe ich von dir bekommen, und ich bin Phil und seiner leisen und besonderen Geschichte sofort verfallen.
Was ich nie erwartet hatte, und was mich meine 15 Jahre des Wartens zutiefst bereuen lässt, war das unglaubliche Kaleidoskop von starken, schillernden, zerbrechlichen, klugen, gefährlichen und atemberaubend menschlichen Frauen, die in Phil's Leben ihre Spuren hinterlassen. Glass, Dianne, Kat, Tereza, Pascal, sogar euer Haus Visible selbst - Sie alle haben mich mehr begeistert als ich es sagen kann, und am liebsten hätte über jede einzelne von ihnen nochmal mindestens ein Buch.
Ich danke dir, das ich mit dir an ihren Leben teilhaben durfte - es wird sicher nicht mein letzter Besuch in Visible gewesen sein.
“Das habe ich gelernt: Liebe ist ein Wort, das du nur mit blutroter Tinte schreiben solltest. Liebe treibt dich dazu, die seltsamsten Dinge zu tun. Sie lässt dich regenbogenfarbene Bonbons verteilen, sie lässt dich in roten Schuhen durch die Straßen tanzen, und sie schreckt nicht davor zurück, dich nachts mit blutenden Händen Gräber in paradiesische Gärten hacken zu lassen. Liebe schlägt dir tiefe Wunden, aber auf eine ihr eigene Art heilt sie auch deine Narben, vorausgesetzt, du vertraust ihr und gibst ihr die Zeit dazu. Meine Narben werde ich nicht anrühren. Ich werde neue Wunden davontragen, noch ehe die alten verheilt sind, und ich werde anderen Menschen Wunden zufügen. Jeder von uns trägt ein Messer."
February 13, 2019
Jeder von uns trägt ein Messer.
Кожен з нас носить із собою ніж.
Прочитавши цю книгу вперше три роки тому, я майже одразу вирішила, що треба буде перечитати. Річ у тім, що я бралася за неї з дуже хибними очікуваннями, тож, перегорнувши останню сторінку, відчула певне невдоволення. З анотації, яку запропонувало видавництво, аж ніяк не випливає, що це тягуча і болісна історія, у якій фігурують, скажімо, закопування трупа в садку, сексуальне насильство над дитиною, психічно хворий підліток-садист, морське плавання з неодмінними портовими повіями, нанесення собі ран, осліплення, штучно (і зі злим умислом) викликаний викидень...
"Середину світу" треба читати поволі і з відкритим серцем, зі співчуттям до цієї дитини чи то майже дорослого Філа, якому муляє власна інакшість. Ця книга нагадує мені те, як міг би дорослий озиратися на свої дитинство і юність, вихоплюючи певні яскраві фрагменти. Примітка: яскраві не означає щасливі, часто навпаки — це якраз болючий, триґерний досвід, на зразок тих, що я згадала вище. У книзі нібито є основний час дії, але оповідь постійно перебивається флешбеками, частенько буквально посеред сцени, і під час першого читання мене це добряче вибішувало. Але так дивно працює наша пам'ять, коли якась дрібничка піднімає цілий пласт спогадів.
Мама Філа і Діани Ґлясс народжує своїх двійнят у 17, щойно приїхавши до своєї прабатьківщини зі Штатів. І от ця велика дитина із двома малими дітьми на шиї в успадкованому великому занедбаному старов��нному маєтку на околиці містечка якось намагається дати раду своєму життю. У неї це виходить не надто добре, і вона, звісно, ж швидко заробляє собі репутацію курви і навіть відьми. Не додає позитивного іміджу сімейці й те, що Діана дитиною підстрелила з іграшкового лука хлопця-задираку. І от наш Філ, з такою мамою і такою сестрою, з таким домом і таким спадком, ще й сам гей, що не ��одає йому певності, намагається знайти своє місце у цьому світі, чи, якщо хочете, свою середину світу. Те, що Філу подобаються хлопці, у романі визначальної ролі не відіграє. Зрештою його романтичний інтерес Ніколас — класичний зразок персонажа-функції, він з'являється на сторінках винятково для того, щоб Філ у нього закохався. Про цього Ніколаса ми заледве щось дізнаємося до кінця роману. Єдиний епізод, де він хоч трохи розкривається, це сцена у його "скарбниці". Тільки у ній і можна помітити щось під блискучою обгорткою його вроди.
Слова, які я виділила на початку, неспроста. Кожен з нас носить із собою ніж. Найбільше нас може скривдити той, кого ми найбільше любимо. Кожен із нас потенційний кривдник, і кожен може поранити.
Ця книжка не ідеальна, у ній легко можна знайти до чого причепитися, але щось у ній таки є.
"— Філе, уяви собі життя як будинок з багатьма кімнатами. Декотрі з цих кімнат порожні, а в інших — повно речей. Декотрі великі та наповнені світлом, а інші темні й ховають у собі страхи та горе. І час од часу, чуєш, лише час од часу відчиняються двері до однієї зі страшних кімнат, і ти мусиш зайти, хочеш ти цього чи ні. І тоді ти дуже лякаєшся, ось як тепер. Знаєш, що тоді слід робити?
Я затряс головою.
— Треба думати про те, що це твоє життя, твій будинок з твоїми кімнатами. Ти маєш ключ, Філе. Тому просто зачини двері до цієї жахливої кімнати.
— А потім я викину того ключа геть!
— Ні, цього ти робити не повинен, ніколи, — серйозно заперечила Тереза. — Можливо, одного дня ти відчуєш, що лише через цю жахливу кімнату лежить шлях у більшу та красивішу частину будинку. І тоді тобі буде потрібен ключ. Ти можеш на якийсь час лишити свій страх за дверима, але колись ти мусиш його здолати.
— Коли я виросту?
— Виростеш і змужнієш, мій маленький, — Тереза провела зовнішнім боком долоні по моїй скроні. — І, можливо, більше не будеш сам."
Кожен з нас носить із собою ніж.
Прочитавши цю книгу вперше три роки тому, я майже одразу вирішила, що треба буде перечитати. Річ у тім, що я бралася за неї з дуже хибними очікуваннями, тож, перегорнувши останню сторінку, відчула певне невдоволення. З анотації, яку запропонувало видавництво, аж ніяк не випливає, що це тягуча і болісна історія, у якій фігурують, скажімо, закопування трупа в садку, сексуальне насильство над дитиною, психічно хворий підліток-садист, морське плавання з неодмінними портовими повіями, нанесення собі ран, осліплення, штучно (і зі злим умислом) викликаний викидень...
"Середину світу" треба читати поволі і з відкритим серцем, зі співчуттям до цієї дитини чи то майже дорослого Філа, якому муляє власна інакшість. Ця книга нагадує мені те, як міг би дорослий озиратися на свої дитинство і юність, вихоплюючи певні яскраві фрагменти. Примітка: яскраві не означає щасливі, часто навпаки — це якраз болючий, триґерний досвід, на зразок тих, що я згадала вище. У книзі нібито є основний час дії, але оповідь постійно перебивається флешбеками, частенько буквально посеред сцени, і під час першого читання мене це добряче вибішувало. Але так дивно працює наша пам'ять, коли якась дрібничка піднімає цілий пласт спогадів.
Мама Філа і Діани Ґлясс народжує своїх двійнят у 17, щойно приїхавши до своєї прабатьківщини зі Штатів. І от ця велика дитина із двома малими дітьми на шиї в успадкованому великому занедбаному старов��нному маєтку на околиці містечка якось намагається дати раду своєму життю. У неї це виходить не надто добре, і вона, звісно, ж швидко заробляє собі репутацію курви і навіть відьми. Не додає позитивного іміджу сімейці й те, що Діана дитиною підстрелила з іграшкового лука хлопця-задираку. І от наш Філ, з такою мамою і такою сестрою, з таким домом і таким спадком, ще й сам гей, що не ��одає йому певності, намагається знайти своє місце у цьому світі, чи, якщо хочете, свою середину світу. Те, що Філу подобаються хлопці, у романі визначальної ролі не відіграє. Зрештою його романтичний інтерес Ніколас — класичний зразок персонажа-функції, він з'являється на сторінках винятково для того, щоб Філ у нього закохався. Про цього Ніколаса ми заледве щось дізнаємося до кінця роману. Єдиний епізод, де він хоч трохи розкривається, це сцена у його "скарбниці". Тільки у ній і можна помітити щось під блискучою обгорткою його вроди.
Слова, які я виділила на початку, неспроста. Кожен з нас носить із собою ніж. Найбільше нас може скривдити той, кого ми найбільше любимо. Кожен із нас потенційний кривдник, і кожен може поранити.
Ця книжка не ідеальна, у ній легко можна знайти до чого причепитися, але щось у ній таки є.
"— Філе, уяви собі життя як будинок з багатьма кімнатами. Декотрі з цих кімнат порожні, а в інших — повно речей. Декотрі великі та наповнені світлом, а інші темні й ховають у собі страхи та горе. І час од часу, чуєш, лише час од часу відчиняються двері до однієї зі страшних кімнат, і ти мусиш зайти, хочеш ти цього чи ні. І тоді ти дуже лякаєшся, ось як тепер. Знаєш, що тоді слід робити?
Я затряс головою.
— Треба думати про те, що це твоє життя, твій будинок з твоїми кімнатами. Ти маєш ключ, Філе. Тому просто зачини двері до цієї жахливої кімнати.
— А потім я викину того ключа геть!
— Ні, цього ти робити не повинен, ніколи, — серйозно заперечила Тереза. — Можливо, одного дня ти відчуєш, що лише через цю жахливу кімнату лежить шлях у більшу та красивішу частину будинку. І тоді тобі буде потрібен ключ. Ти можеш на якийсь час лишити свій страх за дверима, але колись ти мусиш його здолати.
— Коли я виросту?
— Виростеш і змужнієш, мій маленький, — Тереза провела зовнішнім боком долоні по моїй скроні. — І, можливо, більше не будеш сам."
May 11, 2020
An und für sich mochte ich das Buch sehr. Insbesondere seinen märchenhaften Stil. Leider gab es aber ein paar Punkte, die mich so störten, dass ich keine 4 Sterne geben wollte. Zum einen (Spoiler!!!!) fand ich es sehr befremdlich, wie gelassen Phil und Dianne sind, wenn Dianne ihn über die von ihr beigeführte Abtreibung aufklärt. Ach so, ok, nicht so schlimm, moving on. Dianne und Glass haben dadurch merklich miteinander zu kämpfen und Phil, der durch die Fehlgeburt sichtlich erschüttert war, steckt die Mitteilung, dass seine Schwester für diese verantwortlich ist, plötzlich einfach weg. Ein anderer Punkt, der mich sehr gestört hat, ist, dass Phils erste Erfahrungen mit Masturbation 'mehr oder weniger' durch sexuelle Belästigung entstehen. Auch das wird nicht näher thematisiert oder problematisiert und bleibt stattdessen eine 'schöne' Erinnerung in Phils Gedächtnis. Der letzte Punkt, der mich von einer besseren Bewertung abhält, ist Glass' und Terezas Test, um zu sehen, ob Phil schwul ist. Ich verstehe, dass ihr Verhalten von Unsicherheit stammt (auch wenn Tereza selbst homosexuell ist), aber was mich daran stört, sind nicht die problematischen Klischees etc. (es macht an dieser Stelle schon einen gewissen Sinn), sondern, dass sie Phil mehrfach als 'Tunte' bezeichnen. Mag sein, dass sie es tun, weil sie zu dem Zeitpunkt high waren oder, mal wieder, aus Unsicherheit oder weil das Buch in den 90ern erschien (vielleicht war es damals nicht so schlimm), jedoch habe ich mich an diesem Punkt sehr gestört. Letzteres ist eine sehr persönliche Kritik und mag auf andere Leser weniger drastisch wirken, aber mich hat es irritiert.
February 17, 2021
"Die Mitte der Welt" oder auch "Am Rande des Nervenzusammenbruches":
Ich weiß nicht genau wie oft ich dieses Buch angefangen habe zu lesen, nur um es leicht gelangweilt wieder beiseite zu legen. Nach drei Jahren dachte ich mir: "Hey, jetzt ist es an der Zeit diesen deutschen - beinahe- Klassiker der LGBT-Romane doch endlich mal fertig zu lesen. Schau dir nur all diese positiven Stimmen dazu an, das MUSS doch gut sein." Was aus diesem Entschluss herauskam, waren die wohl frustrierendsten Stunden der letzten Zeit.
Was mich so frustriert hat? Nun ja, so einiges.
Angefangen bei der klischeebehafteten Repräsentation von LGBT-Charakteren (der schwule Sohn hat keinen Vater und ist unter dem starken Einfluss seiner Mutter aufgewachsen, kann kein Fußball spielen und ist generell natürlich schwach; das lesbische Pärchen hasst alle Männer und wünscht, dass sie sterben), hinüber zu einer Geschichte, die sich vor lauter "What the actual fuck"-Momenten nur so häuft und generell gesehen sich (genauso wie in dem furchtbar theatralischen Schreibstil ("Liebe ist ein Wort, welches man nur mit blutroter Tinte schreiben kann.")) mit dem von Fitzek messen kann.
Nicht nur haben wir einen Roman bestehend aus Klischees, einem anstrengenden Schreibstil und einem konfusen Plot, sondern wir finden auch Hauptcharaktere vor, die komplett unnahbar und auch unaushaltbar sind. Wir haben auf der einen Seite Nicholas, der eine Mischung aus "Twilight"s Jungvampir Edward und Schneewittchen zu sein scheint, gepaart mit Phil, dem blonden Naivchen, das sich fröhlich überlegt, wie er seinen Schwarm bestmöglich psychologisch von ihm abhängig machen kann, damit er es selbst nicht wird.
Hört sich gesund an. Und sehr vorbildlich natürlich. Perfekt also für die leicht zu beeinflussende, junge Zielgruppe. Besonders in einem Roman, der zeigen möchte wie Liebe wirklich aussieht.
Jo. Aber weiter im Text.
Altbackene Rollen und Klischees (z.B. wird jeder dumme Mensch automatisch als fülliger dargestellt; Schwule sind automatisch schwach) werden hier so fröhlich wieder aufgerollt und serviert, als wäre es das Skript einer Adam Sandler Komödie. Problematisch wird es dann nicht nur, wenn das N-Wort benutzt wird, als wäre es vollkommener Standard, sondern auch wenn z.B. die nette alte Nachbarin den 8-Jährigen Hauptcharakter per Hand befriedigt. Gelockt mit einem Eis. Kommentiert werden diese Situationen nie, dies stellt die Situationen als vollkommen normal dar. Das hinterlässt wiederum ein ungutes Gefühl und das geringe Enjoyment, welches beim Lesen vielleicht kurzfristig aufkommen könnte, wird direkt wieder reduziert. Ich könnte noch weitere problematische Stellen aufzählen, aber ich versuche meinen Puls nicht wieder hochzutreiben und ich habe - um ehrlich zu sein - auch etwas aufgegeben.
"Die Mitte der Welt" mochte im Jahr der Erstveröffentlichung womöglich revolutionär gewesen sein, doch dieser Status hat sich heute leider in meinen Augen verjährt und geht eher als Negativbeispiel voran.
Ich weiß nicht genau wie oft ich dieses Buch angefangen habe zu lesen, nur um es leicht gelangweilt wieder beiseite zu legen. Nach drei Jahren dachte ich mir: "Hey, jetzt ist es an der Zeit diesen deutschen - beinahe- Klassiker der LGBT-Romane doch endlich mal fertig zu lesen. Schau dir nur all diese positiven Stimmen dazu an, das MUSS doch gut sein." Was aus diesem Entschluss herauskam, waren die wohl frustrierendsten Stunden der letzten Zeit.
Was mich so frustriert hat? Nun ja, so einiges.
Angefangen bei der klischeebehafteten Repräsentation von LGBT-Charakteren (der schwule Sohn hat keinen Vater und ist unter dem starken Einfluss seiner Mutter aufgewachsen, kann kein Fußball spielen und ist generell natürlich schwach; das lesbische Pärchen hasst alle Männer und wünscht, dass sie sterben), hinüber zu einer Geschichte, die sich vor lauter "What the actual fuck"-Momenten nur so häuft und generell gesehen sich (genauso wie in dem furchtbar theatralischen Schreibstil ("Liebe ist ein Wort, welches man nur mit blutroter Tinte schreiben kann.")) mit dem von Fitzek messen kann.
Nicht nur haben wir einen Roman bestehend aus Klischees, einem anstrengenden Schreibstil und einem konfusen Plot, sondern wir finden auch Hauptcharaktere vor, die komplett unnahbar und auch unaushaltbar sind. Wir haben auf der einen Seite Nicholas, der eine Mischung aus "Twilight"s Jungvampir Edward und Schneewittchen zu sein scheint, gepaart mit Phil, dem blonden Naivchen, das sich fröhlich überlegt, wie er seinen Schwarm bestmöglich psychologisch von ihm abhängig machen kann, damit er es selbst nicht wird.
Hört sich gesund an. Und sehr vorbildlich natürlich. Perfekt also für die leicht zu beeinflussende, junge Zielgruppe. Besonders in einem Roman, der zeigen möchte wie Liebe wirklich aussieht.
Jo. Aber weiter im Text.
Altbackene Rollen und Klischees (z.B. wird jeder dumme Mensch automatisch als fülliger dargestellt; Schwule sind automatisch schwach) werden hier so fröhlich wieder aufgerollt und serviert, als wäre es das Skript einer Adam Sandler Komödie. Problematisch wird es dann nicht nur, wenn das N-Wort benutzt wird, als wäre es vollkommener Standard, sondern auch wenn z.B. die nette alte Nachbarin den 8-Jährigen Hauptcharakter per Hand befriedigt. Gelockt mit einem Eis. Kommentiert werden diese Situationen nie, dies stellt die Situationen als vollkommen normal dar. Das hinterlässt wiederum ein ungutes Gefühl und das geringe Enjoyment, welches beim Lesen vielleicht kurzfristig aufkommen könnte, wird direkt wieder reduziert. Ich könnte noch weitere problematische Stellen aufzählen, aber ich versuche meinen Puls nicht wieder hochzutreiben und ich habe - um ehrlich zu sein - auch etwas aufgegeben.
"Die Mitte der Welt" mochte im Jahr der Erstveröffentlichung womöglich revolutionär gewesen sein, doch dieser Status hat sich heute leider in meinen Augen verjährt und geht eher als Negativbeispiel voran.
April 28, 2017
Ein wahnsinniges Buch und mit Sicherheit ein erzählerisches Meisterwerk.
Ich mochte die Geschichte um den jungen Phil und seine Zwillingsschwester sowie weitere unkonventionelle Charaktere in seiner Umgebung wahnsinnig gerne. Nichts ist klischeebehaftet in diesem Buch. Orte und Personen sind in jedem Fall etwas Besonderes. Es gibt viele kleine Geschichten, die jede auf ihre Art ein kleiner Schatz sind und die sich alle letztendlich ineinander fügen, obwohl man das am Anfang nie gedacht hätte. Alle Personen sind super nachvollziehbar und ambivalent. Niemand ist ein Held und niemand ein Bösewicht, jeder Charakter hat seine Licht- und Schattenseiten, die ich sehr gerne nach und nach kennengelernt habe. Trotzdem konnte ich eine besonders enge Verbindung zu Phil aufbauen. Ich habe sehr mit ihm gefühlt, was mich teilweise in Verzweiflung hat stürzen lassen, aber auch zum Ende hin irgendwie innerlich befreit hat.
Die Geschichte ist sehr tiefgehend und einfach wahnsinnig interessant. Bis auf eine Stelle habe ich das Buch durchgehend packend gefunden und habe jede Seite total genossen.
Daran hat vor allen Dingen auch der Schreibstil Schuld. Wie oft saß ich staunend vor Andreas Steinhöfels Worten und habe mich gefragt, wie man so schreiben kann, woher er diese Ideen und dieses Sprachgefühl nimmt. Ich will einfach genauso schreiben können.
Die Mitte der Welt ist ein Buch, an dem ich nichts auszusetzen habe und von dem ich nur schwärmen kann. Ich bin nun sogar traurig, dass es vorbei ist, ich hätte gut noch 500 Seiten vertragen können. Von daher hat das Buch nichts Anderes als die höchste Bewertung verdient!
Ich mochte die Geschichte um den jungen Phil und seine Zwillingsschwester sowie weitere unkonventionelle Charaktere in seiner Umgebung wahnsinnig gerne. Nichts ist klischeebehaftet in diesem Buch. Orte und Personen sind in jedem Fall etwas Besonderes. Es gibt viele kleine Geschichten, die jede auf ihre Art ein kleiner Schatz sind und die sich alle letztendlich ineinander fügen, obwohl man das am Anfang nie gedacht hätte. Alle Personen sind super nachvollziehbar und ambivalent. Niemand ist ein Held und niemand ein Bösewicht, jeder Charakter hat seine Licht- und Schattenseiten, die ich sehr gerne nach und nach kennengelernt habe. Trotzdem konnte ich eine besonders enge Verbindung zu Phil aufbauen. Ich habe sehr mit ihm gefühlt, was mich teilweise in Verzweiflung hat stürzen lassen, aber auch zum Ende hin irgendwie innerlich befreit hat.
Die Geschichte ist sehr tiefgehend und einfach wahnsinnig interessant. Bis auf eine Stelle habe ich das Buch durchgehend packend gefunden und habe jede Seite total genossen.
Daran hat vor allen Dingen auch der Schreibstil Schuld. Wie oft saß ich staunend vor Andreas Steinhöfels Worten und habe mich gefragt, wie man so schreiben kann, woher er diese Ideen und dieses Sprachgefühl nimmt. Ich will einfach genauso schreiben können.
Die Mitte der Welt ist ein Buch, an dem ich nichts auszusetzen habe und von dem ich nur schwärmen kann. Ich bin nun sogar traurig, dass es vorbei ist, ich hätte gut noch 500 Seiten vertragen können. Von daher hat das Buch nichts Anderes als die höchste Bewertung verdient!
January 19, 2023
Kitabın ilk paragrafının son cümlesi: ‘On yedi yaşındaydı ve dokuz aylık hamileydi.’ Tabii bu cümleden sonra ne okuyacağım konusunda tahminler üretmeye başladım, anlatıcının o kız olacağını düşündüm, bir istismara uğradığını, belki de bir intikam hikayesi okuyacağım dedim kendime, dünyasının merkezine yaptığı yolculukta başından geçenler de olabilirdi asıl hikâye. Ama hayır, Andreas Steinhöfel beklentilerimi birkaç sayfa sonra boşa çıkardı. Çok daha iyisini vadetti, beni Visible’a götürdü.
Glass, Phil ve Dianne ile tanıştırdı. Aralarında en az görüneceğini düşündüğüm Phil’e verdi sözü. Ve ben onu dinlerken zamanın nasıl geçtiğini anlamadım.
.
Andreas Steinhöfel, Dünyamın Merkezi’nde bir oluşum romanı (bildungsroman) kurguluyor, son söz niteliğindeki (ki okurla sohbet gibiydi) Visible’a Veda bölümünde ise kurgusunun beslendiği kaynakları (mitoloji örneğin) anlatıyor. Kitabı okurken fark edemediğim ya da gözümün fazlasıyla önünde olduğundan dolayı göremediğim detaylar anlam kazanıyor böylelikle. Kitabı daha da bir seviyorum.
Kimilerince gençlik edebiyatı denilebilir, konusu hafif de bulunabilir, ‘e şimdi ne oldu ki?’ diye de sordurabilir Dünyamın Merkezi. Ama bana hissettirdiği şey: Phil’in de onun yaşadıklarının da gerçekliği. Yaralarımız bizi büyütüyor, yara izlerimiz göz alıcı bir güzellikte de parlayabiliyor! Glass gibi bir anne, Tereza gibi bir dost, Dianne kadar incelikli bir kardeş dünyanızın merkezinin tuğlalarını oluşturabiliyor.
.
Ve Phil’in sarıldığı kitaplar... İşte bazen birilerinin dünyasının merkezi onlar olabiliyor...
.
Olcay Mağden çevirisi, Burak Tuna kapak tasarımıyla ~
Glass, Phil ve Dianne ile tanıştırdı. Aralarında en az görüneceğini düşündüğüm Phil’e verdi sözü. Ve ben onu dinlerken zamanın nasıl geçtiğini anlamadım.
.
Andreas Steinhöfel, Dünyamın Merkezi’nde bir oluşum romanı (bildungsroman) kurguluyor, son söz niteliğindeki (ki okurla sohbet gibiydi) Visible’a Veda bölümünde ise kurgusunun beslendiği kaynakları (mitoloji örneğin) anlatıyor. Kitabı okurken fark edemediğim ya da gözümün fazlasıyla önünde olduğundan dolayı göremediğim detaylar anlam kazanıyor böylelikle. Kitabı daha da bir seviyorum.
Kimilerince gençlik edebiyatı denilebilir, konusu hafif de bulunabilir, ‘e şimdi ne oldu ki?’ diye de sordurabilir Dünyamın Merkezi. Ama bana hissettirdiği şey: Phil’in de onun yaşadıklarının da gerçekliği. Yaralarımız bizi büyütüyor, yara izlerimiz göz alıcı bir güzellikte de parlayabiliyor! Glass gibi bir anne, Tereza gibi bir dost, Dianne kadar incelikli bir kardeş dünyanızın merkezinin tuğlalarını oluşturabiliyor.
.
Ve Phil’in sarıldığı kitaplar... İşte bazen birilerinin dünyasının merkezi onlar olabiliyor...
.
Olcay Mağden çevirisi, Burak Tuna kapak tasarımıyla ~
Read
August 23, 2021Ох, це мій улюблений тип книжок - підлітки, психологічні штуки, флешбеки, кохання і зради, стосунки з батьками. Тут ще й оригінально тим, що гг - гей, і писано від першого лиця, тож дуже цікавий ракурс про переживання хлопця.
Щастя, що всл не закидали камінням, нещастя, що наклад давно розпроданий і що книга в нас пройшла якось непомітно, хоча є ще й фільм, де головну роль грає отой актор з відкритим ротом з Дарку. Він просто ідеально вписується в типаж Філа.
Щастя, що всл не закидали камінням, нещастя, що наклад давно розпроданий і що книга в нас пройшла якось непомітно, хоча є ще й фільм, де головну роль грає отой актор з відкритим ротом з Дарку. Він просто ідеально вписується в типаж Філа.
January 30, 2021
A few months ago, I was talking to a friend of mine about diversity in media, specifically queer characters, or the lack thereof, while I was a teenager and how I wished I would've seen someone like me, trans and queer, so I would've felt less alone. She remembered reading this book as a teenager and offered to lend it to me.
I was super excited to read it but then life happened yadayadayada, I only picked it up now and oof. Y'know,,,, maybe me not seeing (out) queer people in media was a blessing in disguise. I disliked this so much. The only reason this got two stars instead of one is that I'm hoping that some day in the future I'll remember something positive about this. I just,,,, oof.
First of all, the problematic things that made me insanely uncomfortable, starting with the casual pedophilia. Listen,,, I'm all for addressing difficult topics in books, BUT when writing YA the author imo has the responsibility to handle these topics delicately and seriously. Writing the woman who molested an 8y.o. boy as a mentally disabled old lady and trying to make the reader pity her and sympathise with her, is not only incredibly ableist, but also all kinds of fucked up. The way this is just a throwaway flashback and treated as "I learned how to make myself feel good from her" is disgusting and I wanted the book to be over right then and there.
And later in the book, his uncle takes the protagonist to a child prostitute???? I'm... No. Fuck this.
And we can't forget the racism and homophobia of course. Fun times.
Now,,, even if all the problematic shit wasn't there, I still wouldn't have enjoyed myself. The protagonist was insufferable, I couldn't stand being in his head. The way he treated his sister was just,,, urgh. And then he wonders why she's isolating herself like sir, you're probably the most disloyal piece of shit brother I've ever encountered, I wouldn't tell you shit either??? Weirdo.
Also, another thing. What's with adults being obsessed with talking inappropriately to minors about sex and sexuality?? I'm so tired of seeing this used for cheap laughs in entertainment. And that's not just this book doing it, but media in general and I'm tired. I am so fucking tired of people writing dialogue in which adults talk to minors about sex in such a crass and weird manner, what's with that??
If an underaged person comes to you because they trust you and talks about his feelings for someone after sleeping with them for the first time and you turn this convo around and talk about fucking in public and all that shit like,,, what the actual fuck is wrong with you?? And I know none of y'all would do that irl so what's the obsession with putting shit like that in coming of age stories?
One day y'all will figure out how to talk to minors about sex without sexualizing them in the process and that's going to be the day my soul finally finds peace.
So,,, in conclusion,,, I'm mad.
Y'know what? No, I am going to give this one star. Sorry aboot it.
I was super excited to read it but then life happened yadayadayada, I only picked it up now and oof. Y'know,,,, maybe me not seeing (out) queer people in media was a blessing in disguise. I disliked this so much. The only reason this got two stars instead of one is that I'm hoping that some day in the future I'll remember something positive about this. I just,,,, oof.
First of all, the problematic things that made me insanely uncomfortable, starting with the casual pedophilia. Listen,,, I'm all for addressing difficult topics in books, BUT when writing YA the author imo has the responsibility to handle these topics delicately and seriously. Writing the woman who molested an 8y.o. boy as a mentally disabled old lady and trying to make the reader pity her and sympathise with her, is not only incredibly ableist, but also all kinds of fucked up. The way this is just a throwaway flashback and treated as "I learned how to make myself feel good from her" is disgusting and I wanted the book to be over right then and there.
And later in the book, his uncle takes the protagonist to a child prostitute???? I'm... No. Fuck this.
And we can't forget the racism and homophobia of course. Fun times.
Now,,, even if all the problematic shit wasn't there, I still wouldn't have enjoyed myself. The protagonist was insufferable, I couldn't stand being in his head. The way he treated his sister was just,,, urgh. And then he wonders why she's isolating herself like sir, you're probably the most disloyal piece of shit brother I've ever encountered, I wouldn't tell you shit either??? Weirdo.
Also, another thing. What's with adults being obsessed with talking inappropriately to minors about sex and sexuality?? I'm so tired of seeing this used for cheap laughs in entertainment. And that's not just this book doing it, but media in general and I'm tired. I am so fucking tired of people writing dialogue in which adults talk to minors about sex in such a crass and weird manner, what's with that??
If an underaged person comes to you because they trust you and talks about his feelings for someone after sleeping with them for the first time and you turn this convo around and talk about fucking in public and all that shit like,,, what the actual fuck is wrong with you?? And I know none of y'all would do that irl so what's the obsession with putting shit like that in coming of age stories?
One day y'all will figure out how to talk to minors about sex without sexualizing them in the process and that's going to be the day my soul finally finds peace.
So,,, in conclusion,,, I'm mad.
Y'know what? No, I am going to give this one star. Sorry aboot it.
September 24, 2013
This is by far the best YA novel on homosexuality I have read so far. While Will Grayson, Will Grayson is the loud version of this topic, The Center of the World is the quiet version - and in my opinion also the better one. I'm usually not much touched by homosexual relationships but here I felt with Phil so much.
The story makes slow progress: the actual story is frequently interrupted by flashbacks to past occurrences that have an influence on what is happening later. Secrets from the past are only revealred step by step and this way tension is built up. The special setting - a giant old house outside a fictional town - further contributes to this.
The language is very poetic and never flashy. This is something which always makes me immensely enjoy a novel. Here, it is also one of the main reasons for my 5-star-rating: the story itself made for a very solid 4 or maybe 4.5 rating. But I loved the language and the way the book deals with homosexuality so much that I just had to give 5 stars.
The story makes slow progress: the actual story is frequently interrupted by flashbacks to past occurrences that have an influence on what is happening later. Secrets from the past are only revealred step by step and this way tension is built up. The special setting - a giant old house outside a fictional town - further contributes to this.
The language is very poetic and never flashy. This is something which always makes me immensely enjoy a novel. Here, it is also one of the main reasons for my 5-star-rating: the story itself made for a very solid 4 or maybe 4.5 rating. But I loved the language and the way the book deals with homosexuality so much that I just had to give 5 stars.
March 30, 2018
Odlična knjiga. Hrabra i veoma lijepa priča o Phillu, njegovo čudnoj, ali jako finoj, porodici, prvoj ljubavi, prijateljstvu, ali najviše, priča o odrastanju. Velika jačina priče su toliko realni likovi, da je nemoguće ne zavoljeti ih, pogotovo Glass. Svaki njen postupak je razmuljiv, i baš mi je prirasla srcu.
Iako je kraj ostavio par otvorenih pitanja, šta bi se moglo desiti, tj. šta se desilo, nekad je sasvim zadovoljavajuće smisliti svoj kraj, odnosno nastavak šta se desilo poslije tog epiloga.
5*
Iako je kraj ostavio par otvorenih pitanja, šta bi se moglo desiti, tj. šta se desilo, nekad je sasvim zadovoljavajuće smisliti svoj kraj, odnosno nastavak šta se desilo poslije tog epiloga.
5*
June 14, 2016
Про цю книгу я дізналась зовсім випадково. На якомусь з російських форумів підлітки обговорювали українську круту книжку. Писали, що навіть українську почали вчити, щоб її прочитати, адже у них у Росії "така література" не буде видаватись. Мені стало цікаво, що то за "така література". Отже, на Книжному Арсеналі'16, це була чи не найперша книжка, яку я ухопила. А до цього прочитала про неї купу-купу рецензій і топів. Читаючи, була упереджена потоком інформації про твір. Тож - почнемо.
Я багато читала про те, що Глясс, мати ГГ, егоїстка. Шукала-шукала її егоїстичності - і так і не знайшла. Бути самотньою матір'ю - це ще те випробовування. А в 17? А в консервативному містечку? Та ще й двох дітей? Глясс - яскрава особистість, з тих, що не йдуть за натовпом, а думають своєю головою. І вона так само виховувала своїх дітей. Давала їм свободу бути собою, а це - найбільший дарунок, який може зробити мати. Інше питання, що "маленькі люди" - консервативні, тупі, обмежені, "маленькі". Не можна покладати провину на Глясс через їх несприймання чужинців. Вона чудова мати. Вона зробила все правильно.
Діана дуже дивна. Ось якраз для мене вона і егоїстична. Той вчинок з матір'ю, що вона вчинила? Будь-яке противостояння мати/донька має свою межу.
Філ - чудовий. Він філосов, він спостерігач, і так, він - гей. Консервативна українська спільнота зараз підскочила. Хоча для мене те, що він гей - навіть не на п'ятому сюжетному місці у цій книжці. Любов є любов. Яка різниця - кого? Мені було щиро боляче, коли його подруга і хлопець так зрадили його. Зрада є зрада. Біль є біль. Те, що Ніколас - пуста людина, якій немає чого сказати, я не згодна. Він просто не кохав Філа. Для людини, якій немає чого сказати, у нього занадто "живі" історії з музея речей. Він вчинив легковажно, так, Але він ніколи нічого не обіцяв Філу. А от Кет... вона ж подруга дитинства. Те, що вона зробила - пробачити неможливо. Вона ж просто "гралась". І так. Вона - "маленька людина".
«Кожен з нас носить в собі ножа» Мабуть, що так. Ми здатні завдати болю своїми словами, вчинками, або відсутнісю таких. Тому ми маємо бути уважніші один до одного. Щирішими. Хоча, коли кожен носить ножа, щирість - то божевілля. Мабуть тому Філу так подобались "найбожевільніші люди" - Енні у черевичках, Вольф, дідусь у крамничці...
Ця книжка про сім'ю. Про жорстокість суспільства. Про дружбу. Вірність. Перше кохання. Про світ та його середину. У кожного вона своя.
P.S.: Окрема подяка за Візібл. Його неможливо не полюбити. Частинка мого серця тепер живе в одній з його кімнат.
P.P.S.: "Ми не повинні говорити з метою когось переконати. Мені здається, що ще ніхто нікого і ніколи насправді не переконав. Але ми повинні говорити, щоб більше не мовчати". Це я прочитала в одній з рецензій до книжки. Мабуть, для ЛГБТ-спільноти України це маленький крок уперед. Маленька перемога. А потім був КиївПрайд, який пройшов дуже добре. А потім було Орландо у США, у країні, де "любов перемогла" ще минулого року. Звідки береться ненависть, нетерпимість? Мабуть, потрібно більше таких книжок як ця.
Я багато читала про те, що Глясс, мати ГГ, егоїстка. Шукала-шукала її егоїстичності - і так і не знайшла. Бути самотньою матір'ю - це ще те випробовування. А в 17? А в консервативному містечку? Та ще й двох дітей? Глясс - яскрава особистість, з тих, що не йдуть за натовпом, а думають своєю головою. І вона так само виховувала своїх дітей. Давала їм свободу бути собою, а це - найбільший дарунок, який може зробити мати. Інше питання, що "маленькі люди" - консервативні, тупі, обмежені, "маленькі". Не можна покладати провину на Глясс через їх несприймання чужинців. Вона чудова мати. Вона зробила все правильно.
Діана дуже дивна. Ось якраз для мене вона і егоїстична. Той вчинок з матір'ю, що вона вчинила? Будь-яке противостояння мати/донька має свою межу.
Філ - чудовий. Він філосов, він спостерігач, і так, він - гей. Консервативна українська спільнота зараз підскочила. Хоча для мене те, що він гей - навіть не на п'ятому сюжетному місці у цій книжці. Любов є любов. Яка різниця - кого? Мені було щиро боляче, коли його подруга і хлопець так зрадили його. Зрада є зрада. Біль є біль. Те, що Ніколас - пуста людина, якій немає чого сказати, я не згодна. Він просто не кохав Філа. Для людини, якій немає чого сказати, у нього занадто "живі" історії з музея речей. Він вчинив легковажно, так, Але він ніколи нічого не обіцяв Філу. А от Кет... вона ж подруга дитинства. Те, що вона зробила - пробачити неможливо. Вона ж просто "гралась". І так. Вона - "маленька людина".
«Кожен з нас носить в собі ножа» Мабуть, що так. Ми здатні завдати болю своїми словами, вчинками, або відсутнісю таких. Тому ми маємо бути уважніші один до одного. Щирішими. Хоча, коли кожен носить ножа, щирість - то божевілля. Мабуть тому Філу так подобались "найбожевільніші люди" - Енні у черевичках, Вольф, дідусь у крамничці...
Ця книжка про сім'ю. Про жорстокість суспільства. Про дружбу. Вірність. Перше кохання. Про світ та його середину. У кожного вона своя.
P.S.: Окрема подяка за Візібл. Його неможливо не полюбити. Частинка мого серця тепер живе в одній з його кімнат.
P.P.S.: "Ми не повинні говорити з метою когось переконати. Мені здається, що ще ніхто нікого і ніколи насправді не переконав. Але ми повинні говорити, щоб більше не мовчати". Це я прочитала в одній з рецензій до книжки. Мабуть, для ЛГБТ-спільноти України це маленький крок уперед. Маленька перемога. А потім був КиївПрайд, який пройшов дуже добре. А потім було Орландо у США, у країні, де "любов перемогла" ще минулого року. Звідки береться ненависть, нетерпимість? Мабуть, потрібно більше таких книжок як ця.
Read
December 1, 2017Ovo je najbolja knjiga na svetu... ali za vrlo osetljive duše od recimo petnaestak godina koje mogu da tolerišu bezobalnu sentimentalnost i patetiku. Onako, u duhu "Zbogom, mojih petnaest godina" ali sa modernijim stavovima i mnogo otvorenijom pričom o seksualnosti. I o tome svedoči i njena trajna popularnost evo već skoro dvadeset godina.
Za iole okorelije osobe, "Centar sveta" na mahove je prosto nepodnošljiv kad junaci (i to ne samo adolescenti kojima to spada u rok službe) počnu da patetišu. Ili kad pripovedač zagazi u sladunjave opise. Ili kad sa tinejdžerskom arogancijom (ok, tu verovatno treba dati poene za životnost) omalovažava stanovnike svog gradića kao "male ljude" koji ne razumeju jedinstvene i naročite osobe poput njega. A ima i momenata kad sam autor nije siguran da li da se opredeli za realizam, simbolizam ili klot bajkovitost - recimo: Recimo: jedan od likova piše zanimljive, nadrealne pričice koje nam se prenose ali slabo je vidljiva njihova funkcija unutar romana a nikako ne odgovaraju karakterizaciji tog lika. Recimo: bar na dva mesta imamo dosta politički nekorektan pristup seksualnoj inicijaciji kojih se pripovedač ipak seća uz slatku nostalgiju (ok, nekome to neće zasmetati uopšte, nekome će zasmetati mnogo, meni je smetala i scena "testiranja na homoseksualnost" koja je očito zamišljena kao komična ali... nemam reči). Recimo: posle blago razvučenog najvećeg dela romana, poslednjih četrdesetak strana nabijeno je sa dovoljnom količinom zapanjujuće neverovatnih i neočekivanih obrta (TM) da se popuni osrednja španska serija, ali su uglavnom bolno nemotivisani i roman ne bi bio suštinski drugačiji a pogotovu ne bi bio gori da je bar pola njih izostavljeno.
I tako. Potencijalno zanimljiva priča o odrastanju osetljivog gej dečaka u atipičnoj porodici i zatvorenom malom mestu i o nalaženju svog mesta u svetu potonula je pod silnim ukrasima.
Za iole okorelije osobe, "Centar sveta" na mahove je prosto nepodnošljiv kad junaci (i to ne samo adolescenti kojima to spada u rok službe) počnu da patetišu. Ili kad pripovedač zagazi u sladunjave opise. Ili kad sa tinejdžerskom arogancijom (ok, tu verovatno treba dati poene za životnost) omalovažava stanovnike svog gradića kao "male ljude" koji ne razumeju jedinstvene i naročite osobe poput njega. A ima i momenata kad sam autor nije siguran da li da se opredeli za realizam, simbolizam ili klot bajkovitost - recimo: Recimo: jedan od likova piše zanimljive, nadrealne pričice koje nam se prenose ali slabo je vidljiva njihova funkcija unutar romana a nikako ne odgovaraju karakterizaciji tog lika. Recimo: bar na dva mesta imamo dosta politički nekorektan pristup seksualnoj inicijaciji kojih se pripovedač ipak seća uz slatku nostalgiju (ok, nekome to neće zasmetati uopšte, nekome će zasmetati mnogo, meni je smetala i scena "testiranja na homoseksualnost" koja je očito zamišljena kao komična ali... nemam reči). Recimo: posle blago razvučenog najvećeg dela romana, poslednjih četrdesetak strana nabijeno je sa dovoljnom količinom zapanjujuće neverovatnih i neočekivanih obrta (TM) da se popuni osrednja španska serija, ali su uglavnom bolno nemotivisani i roman ne bi bio suštinski drugačiji a pogotovu ne bi bio gori da je bar pola njih izostavljeno.
I tako. Potencijalno zanimljiva priča o odrastanju osetljivog gej dečaka u atipičnoj porodici i zatvorenom malom mestu i o nalaženju svog mesta u svetu potonula je pod silnim ukrasima.
June 14, 2017
Dieses Buch hat mich - kurz gesagt - komplett vom Hocker gehauen. Und genau begründen kann ich das eigentlich gar nicht.
Die ganze Geschichte ist einfach unglaublich schön geschrieben, melancholisch aber hoffnungsvoll zu gleich.
Ich war teilweise schockiert. Allerdings nicht aufgrund von schrecklichen Dingen die passiert sind, sondern von dem Realismus und den ganz einfachen, alltäglichen Sachen.
Die Verbindung von Gegenwart und Vergangenheit wurde clever genutzt, und hat so etwas sehr poetisches geschaffen, das zeigt, wie spannend und vielseitig das Leben ist.
Der Text ist auf eine Art geschrieben, die zwar unaufgeregt ist, aber genau dadurch Spannung aufkommen lässt, da man nie weiß und nie einschätzen kann was als nächstes passieren wird.
Die Charaktere sind so ordinär, dass sie einzigartig sind. Ich weiß, dass sie mir alle noch lange im Gedächtnis bleiben werden.
Ich habe viele Textstellen mehrmals gelesen, damit ich sicher gehen kann, dass ich auch wirklich kein einziges Detail übersehen habe. Jedes Wort wurde von mir aufgesaugt, jeder Satz verinnerlicht.
Zum Teil habe ich extra langsamer gelesen als normalerweise, damit ich noch länger in dieser wunderschönen Welt verweilen konnte.
Die ganze Geschichte ist einfach unglaublich schön geschrieben, melancholisch aber hoffnungsvoll zu gleich.
Ich war teilweise schockiert. Allerdings nicht aufgrund von schrecklichen Dingen die passiert sind, sondern von dem Realismus und den ganz einfachen, alltäglichen Sachen.
Die Verbindung von Gegenwart und Vergangenheit wurde clever genutzt, und hat so etwas sehr poetisches geschaffen, das zeigt, wie spannend und vielseitig das Leben ist.
Der Text ist auf eine Art geschrieben, die zwar unaufgeregt ist, aber genau dadurch Spannung aufkommen lässt, da man nie weiß und nie einschätzen kann was als nächstes passieren wird.
Die Charaktere sind so ordinär, dass sie einzigartig sind. Ich weiß, dass sie mir alle noch lange im Gedächtnis bleiben werden.
Ich habe viele Textstellen mehrmals gelesen, damit ich sicher gehen kann, dass ich auch wirklich kein einziges Detail übersehen habe. Jedes Wort wurde von mir aufgesaugt, jeder Satz verinnerlicht.
Zum Teil habe ich extra langsamer gelesen als normalerweise, damit ich noch länger in dieser wunderschönen Welt verweilen konnte.
March 30, 2017
Ця книга починається як зла казка про самотню вагітну дівчину, близнят, народжених холодної ночі просто в обійми снігу, і фею-хрещену з рудим відьомським волоссям. Але вже за кілька кадрів картинка зміниться: дівчина з дітьми оселиться в дивовижному запущеному замку і перетвориться на відьму — принаймні в очах місцевих жителів. Рудоволоса фея і далі опікуватиметься нею і близнятами. А діти підростуть і розкажуть нам цю історію. Власне, розкаже хлопчик, Філ — не по-хлоп’ячому ніжний і чутливий, син відьми і брат відлюдниці — Діани, яка розмовляє з тваринами і без вагань цілиться у серце кривдника.
Насправді це, звісно, не казка. Просто Ґлясс, мама Філа й Діани, надто хаотична й імпульсивна, аби забезпечити дітям картинку «нормального» життя. Тому чого б вона не торкнулася — це перетворюється на казку. Тільки трохи похмуру. Бо Ґлясс не зважає на думку оточення, а воно віддячує ворожістю. Ну бо ж самі подумайте: приїхало якесь дівчисько з Америки, оселилося у будинку, який її не менш ексцентрична (і вже покійна) сестра назвала Візіблом, і замість того, щоб соромитися свого статусу самотньої матусі, без жодного сорому водить чоловіків. Так, стосунки Ґлясс із мужчинами тим нетривкіші, чим більше її діти мріють про тата. Чоловіки у Візіблі з’являються і зникають, часто лише на одну ніч, іноді забувають якісь речі, а найчастіше не лишають по собі нічого, окрім імені у «списку». Звісно, про це говорять у містечку. Але Ґлясс всі удари «маленьких людей» відбиває рішуче, агресивно і з піднятою головою.
«А о��ного разу, коли Ґлясс поїхала в місто скуповуватися, їй подряпали машину. Вона була в магазині лише десять хвилин, а коли вийшла, то на дверцятах з боку водія побачила велике чітко вишкрябане слово «ПОФІЯ». Ґлясс наклеїла під написаом шматочок картону, на якому жирними чорними літерами зауважила: «Повія пишеться через В» — та протягом години об’їздила все місто, завзято тиснучи ногою на педаль газу і голосно сигналячи зі злістю в очах».
Ґлясс аж ніяк не назвеш поганою матір’ю — любов і прийняття дітей з усіма їхніми особливостями додають їй багато «плюсиків». Але її виховні методи доволі,гм, ексцентричні. Вона готова порвати тих, хто скривдить її дитину, але спершу дасть можливість дитині постояти за себе. Філа й Діану вона вирощує як морських раковин — вразлива м’якоть «справжності» всередині і міцний панцир-мушля, аби захищатися від чужої недоброзичливості.
Чому я так багато говорю про Ґлясс? Бо хоч оповідь ведеться з вуст Філа, та не завджди зрозуміло, про кого ця історія, з кого вона почалася і хто її рухає вперед. Адже Візібл, замок із дірявим дахом, і дивні родичі мама-й-сестра, які можуть тижнями одна з одною не спілкуватися — це для Філа саме та «середина світу», в якій він почувається безпечно і з якої може вирушати на пошуки. Власне, він постійно у пошуках — себе, своєї сексуальності, свого батька, свого кохання, розгадки таємниці, яка витає над сім’єю.
Тут, певно, варто згадати, що «Середина світу» — ще й книжка про «іншу» сексуальність. Перед нами два варіанти гомосексуальних стосунків — відкрите кохання двох дорослих жінок, яке щодня проходить випробовування гидкими анонімками і телефонними погрозами, і таємні стосунки двох юнаків, один з яких цілком прийняв власну природу, а другий надто боїться думки людей (але не аж настільки, щоб відмовитися від сексуальних утіх з партнером). Майже вся оповідь побудована на конфлікті з «інакшістю» — місцеві проти «приблуд», жителі Візібла проти «потойбічних» (тих, що живуть по той бік ріки), «гетеро» проти «гомо», лицемірні «порядні сім’ї» проти чесної вільної любові.
Діти й підлітки в цій книжці — не солодкі хлопчики й дівчатка. Вони жорстокі, часом — дуже жорстокі. Розбиваються життя, проливається кров, у когось з’являються шрами, хтось позбувається частини тіла. Дитяча жорстокість тут віддзеркалення світу дорослих, тільки, як би це парадоксально не звучало, більш чесне. Те, що тихцем говориться і робиться зі дверима будинків поважних сімей діти виносять прос��о на арену власних битв. І від цього, якщо чесно, холоне кров.
Але «Середина світу»не про жорстокість і не про біль. Вона, у підсумку, як і всі хороші книжки, — про любов:
«Я засвоїв: любов — це слово, яке ти можеш написати лише кривавим чорнилом. Любов спонукає тебе робити дивні речі. Вона змушує тебе ділитися кольоровими карамельками, змушує танцювати вулицями в червоних черевичках, дає наснагу копати серед ночі закривавленими руками могилу в райському садку. Любов завдає тобі глибоких ран, але й по-своєму загоює твої шрами, за умови, що ти довіряєш їй та даєш на це час».
Якщо ви хочете почути, для кого ця книжка, то я можу упевнено сказати одне: її не варто радити всім і кожному. Її варто дарувати тому, хто спроможний пірнути у глибини найчорнішого озера і виринути звідти оновленим, відкрити для себе нове і не злякатися.
Насправді це, звісно, не казка. Просто Ґлясс, мама Філа й Діани, надто хаотична й імпульсивна, аби забезпечити дітям картинку «нормального» життя. Тому чого б вона не торкнулася — це перетворюється на казку. Тільки трохи похмуру. Бо Ґлясс не зважає на думку оточення, а воно віддячує ворожістю. Ну бо ж самі подумайте: приїхало якесь дівчисько з Америки, оселилося у будинку, який її не менш ексцентрична (і вже покійна) сестра назвала Візіблом, і замість того, щоб соромитися свого статусу самотньої матусі, без жодного сорому водить чоловіків. Так, стосунки Ґлясс із мужчинами тим нетривкіші, чим більше її діти мріють про тата. Чоловіки у Візіблі з’являються і зникають, часто лише на одну ніч, іноді забувають якісь речі, а найчастіше не лишають по собі нічого, окрім імені у «списку». Звісно, про це говорять у містечку. Але Ґлясс всі удари «маленьких людей» відбиває рішуче, агресивно і з піднятою головою.
«А о��ного разу, коли Ґлясс поїхала в місто скуповуватися, їй подряпали машину. Вона була в магазині лише десять хвилин, а коли вийшла, то на дверцятах з боку водія побачила велике чітко вишкрябане слово «ПОФІЯ». Ґлясс наклеїла під написаом шматочок картону, на якому жирними чорними літерами зауважила: «Повія пишеться через В» — та протягом години об’їздила все місто, завзято тиснучи ногою на педаль газу і голосно сигналячи зі злістю в очах».
Ґлясс аж ніяк не назвеш поганою матір’ю — любов і прийняття дітей з усіма їхніми особливостями додають їй багато «плюсиків». Але її виховні методи доволі,гм, ексцентричні. Вона готова порвати тих, хто скривдить її дитину, але спершу дасть можливість дитині постояти за себе. Філа й Діану вона вирощує як морських раковин — вразлива м’якоть «справжності» всередині і міцний панцир-мушля, аби захищатися від чужої недоброзичливості.
Чому я так багато говорю про Ґлясс? Бо хоч оповідь ведеться з вуст Філа, та не завджди зрозуміло, про кого ця історія, з кого вона почалася і хто її рухає вперед. Адже Візібл, замок із дірявим дахом, і дивні родичі мама-й-сестра, які можуть тижнями одна з одною не спілкуватися — це для Філа саме та «середина світу», в якій він почувається безпечно і з якої може вирушати на пошуки. Власне, він постійно у пошуках — себе, своєї сексуальності, свого батька, свого кохання, розгадки таємниці, яка витає над сім’єю.
Тут, певно, варто згадати, що «Середина світу» — ще й книжка про «іншу» сексуальність. Перед нами два варіанти гомосексуальних стосунків — відкрите кохання двох дорослих жінок, яке щодня проходить випробовування гидкими анонімками і телефонними погрозами, і таємні стосунки двох юнаків, один з яких цілком прийняв власну природу, а другий надто боїться думки людей (але не аж настільки, щоб відмовитися від сексуальних утіх з партнером). Майже вся оповідь побудована на конфлікті з «інакшістю» — місцеві проти «приблуд», жителі Візібла проти «потойбічних» (тих, що живуть по той бік ріки), «гетеро» проти «гомо», лицемірні «порядні сім’ї» проти чесної вільної любові.
Діти й підлітки в цій книжці — не солодкі хлопчики й дівчатка. Вони жорстокі, часом — дуже жорстокі. Розбиваються життя, проливається кров, у когось з’являються шрами, хтось позбувається частини тіла. Дитяча жорстокість тут віддзеркалення світу дорослих, тільки, як би це парадоксально не звучало, більш чесне. Те, що тихцем говориться і робиться зі дверима будинків поважних сімей діти виносять прос��о на арену власних битв. І від цього, якщо чесно, холоне кров.
Але «Середина світу»не про жорстокість і не про біль. Вона, у підсумку, як і всі хороші книжки, — про любов:
«Я засвоїв: любов — це слово, яке ти можеш написати лише кривавим чорнилом. Любов спонукає тебе робити дивні речі. Вона змушує тебе ділитися кольоровими карамельками, змушує танцювати вулицями в червоних черевичках, дає наснагу копати серед ночі закривавленими руками могилу в райському садку. Любов завдає тобі глибоких ран, але й по-своєму загоює твої шрами, за умови, що ти довіряєш їй та даєш на це час».
Якщо ви хочете почути, для кого ця книжка, то я можу упевнено сказати одне: її не варто радити всім і кожному. Її варто дарувати тому, хто спроможний пірнути у глибини найчорнішого озера і виринути звідти оновленим, відкрити для себе нове і не злякатися.
July 10, 2013
Diesen Jugendroman kann man ohne Frage als "leise" und zart bezeichnen, sowohl durch die wunderbare Sprache als auch von den Familiengeschichten her, die gewoben werden. Nichts in der Story ist spektakulär, aber mit soviel Liebe und Hingabe wird über das Anderssein, Erwachsenwerden, Homosexualität, Familie, Liebe, Freundschaft und Courage erzählt, dass es die reine Freude ist. Jeder einzelne Charakter von den Hauptfiguren bis zu den kleinen Nebendarstellern ist derartig vielschichtig, realistisch, detailliert und liebevoll gezeichnet - das ist wirklich große schriftstellerische Kunst. Dadurch ist dieses Buch eigentlich für mich nicht ausschliesslich ein Jugendroman, denn er hat mich auch als Erwachsene restlos überzeugt.
Einen Punkt Abzug werde ich dennoch geben (eigentlich sollte es nur ein halber sein), da mich das Timing der Rückblenden öfter gestört hat. Sie wurden eingesetzt, als bei mir ob der vielen angedeuteten Hintergründe schon längst tausend Fragezeichen entstanden - also immer einen Tick zu spät wurde ich vom Autor darüber aufgeklärt, was in der Vergangenheit passiert ist. Diese permanente Verstärkung der Neugier und Verwirrung hätte Steinhöfel gar nicht nötig gehabt, bei einem derart hintergründigen Roman - irgendwie passt dieses "laute" Stilelement nicht zum Charakter der restlichen Geschichte. Trotz dieser kleinen Kritik ist der Roman ein Juwel, auf das ich zufällig in einem Wühlkarton bei der Caritas gestossen bin.
Fazit: Grandios! Absolute Leseempfehlung von mir für alle :-)
Einen Punkt Abzug werde ich dennoch geben (eigentlich sollte es nur ein halber sein), da mich das Timing der Rückblenden öfter gestört hat. Sie wurden eingesetzt, als bei mir ob der vielen angedeuteten Hintergründe schon längst tausend Fragezeichen entstanden - also immer einen Tick zu spät wurde ich vom Autor darüber aufgeklärt, was in der Vergangenheit passiert ist. Diese permanente Verstärkung der Neugier und Verwirrung hätte Steinhöfel gar nicht nötig gehabt, bei einem derart hintergründigen Roman - irgendwie passt dieses "laute" Stilelement nicht zum Charakter der restlichen Geschichte. Trotz dieser kleinen Kritik ist der Roman ein Juwel, auf das ich zufällig in einem Wühlkarton bei der Caritas gestossen bin.
Fazit: Grandios! Absolute Leseempfehlung von mir für alle :-)
April 19, 2023
3.75 Sterne - Nun habe ich es endlich wirklich geschafft diesen Roman auszulesen. Aber ich möchte ehrlich sein, ich habe wirklich Probleme Worte zu finden, für das was ich während des Lesens empfunden habe.
Ich muss zugeben, ich hatte wirklich Probleme in die Roman reinzufinden. Je mehr man über das Leben von Phil erfahren hat, umso mehr konnte ich mich für seine Geschichte begeistern.
Das Leben von Phil wird durch viele Schicksalsschläge bestimmt und die reißen im Laufe der Geschichte auch nicht wirklich ab. Diese machen auch vor keiner seiner Beziehungen halt.
Mal trifft es die Beziehung zu seiner Mutter Glass, mal die zu seiner Schwester Dianne, mal die zu seiner besten Freundin Kat und natürlich auch die zu seinem (Teilzeit-) Freund Nicholas. Auch andere Menschen in seinem Umfeld haben es nicht leicht mit Phil oder machen es ihm nicht leicht. Aber immer wieder schwingt da diese Hoffnung mit, das er irgendwann ausbrechen kann aus diesem Leben, das mehr von außen bestimmt zu werden scheint. Aber so einen richtigen Ruck kann sich unser Protagonist nicht geben, viel zu sehr engen diese Geschehnisse ihn ein.
Während des Lesens habe ich immer wieder darauf gewartet so eine Art Erleuchtung zu bekommen. Nun zu wissen, was der Autor mit Phil und seiner Geschichte vor hatte. Aber dieser Moment ist nie eingetreten. Und zu diesem Thema hat der Autor auch ein fantastisches Nachwort geschrieben, was mir wirklich zugesagt hat. Denn auch er stellt einen vor die Frage, was dieser Roman ausdrücken soll. Dabei versucht er an mehreren Stellen anzusetzen, aber so richtig eine Antwort erhält man nicht. Weil es die vielleicht auch nicht gibt. Nicht geben sollte.
Auch wenn mir die Geschichte, vor allem zum Ende hin, wirklich gefallen hat, möchte ich noch eine Sache kritisieren: Ich weiß das die Veröffentlichung dieses Romanes schon etwas weiter in der Vergangenheit liegt. Trotzdem finde ich haben wir die Aufgabe, Sprache zu nutzen, um nicht noch mehr Wörter in Texte zu etablieren, die offensichtlich verletzten für Menschen sind. Diese Texte können und müssen überarbeitet werden, damit jeder Mensch diese Geschichte lesen kann ohne auch noch dort mit Diskriminierung konfrontiert zu werden. Wörter wie das N-Wort und andere Worte um Minderheiten fremd zu bezeichnen gehören einfach nicht mehr in unsere heutige Zeit.
P.S. auch hätte ich mir von einem schwulen Autor gewünscht das er ein wenig mit Stereotypen bricht, welche queere Menschen angehen, oder diese, wenn er sie schon nutzt, kritisch hinterfragt und nicht nur reproduziert.
Ich muss zugeben, ich hatte wirklich Probleme in die Roman reinzufinden. Je mehr man über das Leben von Phil erfahren hat, umso mehr konnte ich mich für seine Geschichte begeistern.
Das Leben von Phil wird durch viele Schicksalsschläge bestimmt und die reißen im Laufe der Geschichte auch nicht wirklich ab. Diese machen auch vor keiner seiner Beziehungen halt.
Mal trifft es die Beziehung zu seiner Mutter Glass, mal die zu seiner Schwester Dianne, mal die zu seiner besten Freundin Kat und natürlich auch die zu seinem (Teilzeit-) Freund Nicholas. Auch andere Menschen in seinem Umfeld haben es nicht leicht mit Phil oder machen es ihm nicht leicht. Aber immer wieder schwingt da diese Hoffnung mit, das er irgendwann ausbrechen kann aus diesem Leben, das mehr von außen bestimmt zu werden scheint. Aber so einen richtigen Ruck kann sich unser Protagonist nicht geben, viel zu sehr engen diese Geschehnisse ihn ein.
Während des Lesens habe ich immer wieder darauf gewartet so eine Art Erleuchtung zu bekommen. Nun zu wissen, was der Autor mit Phil und seiner Geschichte vor hatte. Aber dieser Moment ist nie eingetreten. Und zu diesem Thema hat der Autor auch ein fantastisches Nachwort geschrieben, was mir wirklich zugesagt hat. Denn auch er stellt einen vor die Frage, was dieser Roman ausdrücken soll. Dabei versucht er an mehreren Stellen anzusetzen, aber so richtig eine Antwort erhält man nicht. Weil es die vielleicht auch nicht gibt. Nicht geben sollte.
Auch wenn mir die Geschichte, vor allem zum Ende hin, wirklich gefallen hat, möchte ich noch eine Sache kritisieren: Ich weiß das die Veröffentlichung dieses Romanes schon etwas weiter in der Vergangenheit liegt. Trotzdem finde ich haben wir die Aufgabe, Sprache zu nutzen, um nicht noch mehr Wörter in Texte zu etablieren, die offensichtlich verletzten für Menschen sind. Diese Texte können und müssen überarbeitet werden, damit jeder Mensch diese Geschichte lesen kann ohne auch noch dort mit Diskriminierung konfrontiert zu werden. Wörter wie das N-Wort und andere Worte um Minderheiten fremd zu bezeichnen gehören einfach nicht mehr in unsere heutige Zeit.
P.S. auch hätte ich mir von einem schwulen Autor gewünscht das er ein wenig mit Stereotypen bricht, welche queere Menschen angehen, oder diese, wenn er sie schon nutzt, kritisch hinterfragt und nicht nur reproduziert.
March 4, 2016
/получилось сумбурно, но из-за боязни выдать кучу спойлеров, пришлось писать обобщенно и не подробно/
Середина світу – нетипичная книга на тему ЛГБТ. Особенно учитывая факт, что написана она была в конце девяностых. Кстати, это была причина, по которой я даже боялась её читать. Вдруг будет скучно? Вдруг не раскроют персонажей? Но нет, я ошиблась, причём сильно. Коротко говоря: я в восторге.
Прекрасным оказалось все: персонажи, атмосфера, язык повествования, перевод, иллюстрации, поднятые проблемы (множество), Визибл (вообще отдельная тема) и, конечно же, главный герой.
Персонажей очень много, и каждый из них нас чему-то учит, мол, смотрите, и никогда такого не повторяйте. Но есть исключения, говорящие: верь в себя и имей голову на плечах.
Фил покорил меня буквально с первых страниц. Мне пришелся по душе факт, что автор показал что герой и его мама понимали его «особенность» с самого детства. И не видели в этом ничего плохого. Как и все его остальные родственники и близкие друзья. Кстати, их «тест» на гомосексуальность был таким забавным, что я хихикала не переставая.
Что еще хочется отметить: взросление мышления Фила на протяжении книги. Мы отчетливо можем проследить за тем, как с него спадают розовые очки, и он учится на собственных ошибках.
Глясс – ярчайший пример эгоистичного человека. С одной стороны ее можно понять и пожалеть, с другой – она сама во всем виновата. Она, и никто иной.
Диана – загадочная тихоня, с богатым внутренним миром и неожиданно сильным желанием защитить своего брата. Вплоть до пролития чужой крови. Ее история задевает. Она готова продолжать жить дальше, не смотря ни на что. В конце был намек на ее возможное счастливое будущее.
Николас – пример «пустого» по своей сути человека. Он живет историями, которые сам и сочиняет. Парень-клептоман, придумывающий сказания о вещах, которые подбирает. Опять-таки, с одной стороны – его можно и пожалеть, а с другой – он ничего не делает, чтобы что-то изменить. И в некоторой степени он похож на Глясс.
Кэт – вот даже не знаю что сказать. Действительно не знаю. Единственный персонаж, которого я никак не смогла разгадать. Может быть это потому, то в конце ей не дали высказаться? Хотелось бы обсудить с кем-то.
Вольф – бедное дитя, которое, по-хорошему, должно рано или поздно оказаться в психушке.
Номер три – надеюсь, что Фил его найдет. Как бы я хотела об этом узнать, но увы, этого не случится никогда. Раз уж автор почти за двадцать лет не написал продолжения, то тщетно надеяться.
Еще что хочется отметить – Визибл. Это старый особняк, в котором живет Фил, Глясс и Диана. Я бы даже сказала что это замок, ведь у него свое соб��твенное название. И его так же можно воспринимать как персонажа. Ведь он в какой-то мере живой, завораживающий и безгранично таинственный.
Любовная линия, если ее таковой можно назвать, была неплоха. Правда, там было больше химии, чем любви, особенно со стороны Николаса, но это не мешало мне наслаждаться чтением моментов, описывающих чувства Фила.
Язык у книги легкий, читается быстро и с удовольствием. Стоит отметить и перевод – он прекрасен. И да, мне очень понравилось, что переводчица переводила уши именно как «вушенятка». Так мило, и очень способствует понятию героя, его стиля мышления.
Как-то отзыв не идет. Вслух я бы размышляла об этой книге часами, листая страницы и обсуждая с кем-то какие-то моменты, показавшиеся мне запоминающимися. А как села писать – выдаю основные тезисы. Так что как-нибудь сяду и напишу нормальный отзыв, с описанием сюжета и примечанием авторских премудростей. Но для этого, мне нужно хорошенько обмозговать книгу. А потом уже писать о том, что для себя я из нее вынесла. И там будут спойлеры. Много спойлеров. Ведь здесь я не могу написать и половины того что хотелось, ведь именно в самых интересных моментах таятся главные интриги книги.
Определенно буду перечитывать эту книгу. И не раз. Она прекрасна. Она жестока. Она разбивает сердце. И она же вселяет в эти осколки надежду, несет свет и дает почувствовать соленый морской бриз на губах после прочтения последних страниц.
Итоговая оценка: 10 из 10
Середина світу – нетипичная книга на тему ЛГБТ. Особенно учитывая факт, что написана она была в конце девяностых. Кстати, это была причина, по которой я даже боялась её читать. Вдруг будет скучно? Вдруг не раскроют персонажей? Но нет, я ошиблась, причём сильно. Коротко говоря: я в восторге.
Прекрасным оказалось все: персонажи, атмосфера, язык повествования, перевод, иллюстрации, поднятые проблемы (множество), Визибл (вообще отдельная тема) и, конечно же, главный герой.
Персонажей очень много, и каждый из них нас чему-то учит, мол, смотрите, и никогда такого не повторяйте. Но есть исключения, говорящие: верь в себя и имей голову на плечах.
Фил покорил меня буквально с первых страниц. Мне пришелся по душе факт, что автор показал что герой и его мама понимали его «особенность» с самого детства. И не видели в этом ничего плохого. Как и все его остальные родственники и близкие друзья. Кстати, их «тест» на гомосексуальность был таким забавным, что я хихикала не переставая.
Что еще хочется отметить: взросление мышления Фила на протяжении книги. Мы отчетливо можем проследить за тем, как с него спадают розовые очки, и он учится на собственных ошибках.
Глясс – ярчайший пример эгоистичного человека. С одной стороны ее можно понять и пожалеть, с другой – она сама во всем виновата. Она, и никто иной.
Диана – загадочная тихоня, с богатым внутренним миром и неожиданно сильным желанием защитить своего брата. Вплоть до пролития чужой крови. Ее история задевает. Она готова продолжать жить дальше, не смотря ни на что. В конце был намек на ее возможное счастливое будущее.
Николас – пример «пустого» по своей сути человека. Он живет историями, которые сам и сочиняет. Парень-клептоман, придумывающий сказания о вещах, которые подбирает. Опять-таки, с одной стороны – его можно и пожалеть, а с другой – он ничего не делает, чтобы что-то изменить. И в некоторой степени он похож на Глясс.
Кэт – вот даже не знаю что сказать. Действительно не знаю. Единственный персонаж, которого я никак не смогла разгадать. Может быть это потому, то в конце ей не дали высказаться? Хотелось бы обсудить с кем-то.
Вольф – бедное дитя, которое, по-хорошему, должно рано или поздно оказаться в психушке.
Номер три – надеюсь, что Фил его найдет. Как бы я хотела об этом узнать, но увы, этого не случится никогда. Раз уж автор почти за двадцать лет не написал продолжения, то тщетно надеяться.
Еще что хочется отметить – Визибл. Это старый особняк, в котором живет Фил, Глясс и Диана. Я бы даже сказала что это замок, ведь у него свое соб��твенное название. И его так же можно воспринимать как персонажа. Ведь он в какой-то мере живой, завораживающий и безгранично таинственный.
Любовная линия, если ее таковой можно назвать, была неплоха. Правда, там было больше химии, чем любви, особенно со стороны Николаса, но это не мешало мне наслаждаться чтением моментов, описывающих чувства Фила.
Язык у книги легкий, читается быстро и с удовольствием. Стоит отметить и перевод – он прекрасен. И да, мне очень понравилось, что переводчица переводила уши именно как «вушенятка». Так мило, и очень способствует понятию героя, его стиля мышления.
Как-то отзыв не идет. Вслух я бы размышляла об этой книге часами, листая страницы и обсуждая с кем-то какие-то моменты, показавшиеся мне запоминающимися. А как села писать – выдаю основные тезисы. Так что как-нибудь сяду и напишу нормальный отзыв, с описанием сюжета и примечанием авторских премудростей. Но для этого, мне нужно хорошенько обмозговать книгу. А потом уже писать о том, что для себя я из нее вынесла. И там будут спойлеры. Много спойлеров. Ведь здесь я не могу написать и половины того что хотелось, ведь именно в самых интересных моментах таятся главные интриги книги.
Определенно буду перечитывать эту книгу. И не раз. Она прекрасна. Она жестока. Она разбивает сердце. И она же вселяет в эти осколки надежду, несет свет и дает почувствовать соленый морской бриз на губах после прочтения последних страниц.
Итоговая оценка: 10 из 10
November 16, 2023
Es lohnt sich das Buch zu lesen, nur um diesen beachtenswerten Epilog lesen zu können, der sich wie eine präzise Antwort auf eine zu große Frage setzt.
June 18, 2023
This started off really great and then I began to like it less and less. I didn't care for love interest Nicholas at all and Phil's best friend Kat turned out to be rather unsympathetic as well.
The second half of the book contained So Much Drama and how cliché was the test a lesbian character put Phil through to determine whether he was a 'homo'*? I had expected better from a gay author.
So, 4-4.5 stars at first and 2.5 stars by the end, rounded up to 3 because the writing was very good.
*original German: Tunte, Dutch translation: mietje. I don't know which derogatory term was used in the English translation.
The second half of the book contained So Much Drama and how cliché was the test a lesbian character put Phil through to determine whether he was a 'homo'*? I had expected better from a gay author.
So, 4-4.5 stars at first and 2.5 stars by the end, rounded up to 3 because the writing was very good.
*original German: Tunte, Dutch translation: mietje. I don't know which derogatory term was used in the English translation.
March 10, 2016
Procrastination, du süße Versuchung ♥
Während ich hier Zeile um Zeile schreibe, sollte ich eigentlich Zeile um Zeile meiner Bachelorarbeit schreiben. Yay me!
Ich möchte euch dieses Buch aber nicht vorenthalten. Ich habe es Weihnachten 2014 von meiner lieben Freundin und Buchclub- Schwester Kati geschenkt bekommen. Ich glaube ich bin mit den falschen Erwartungen an das Buch ran gegangen, denn viele meiner Goodreads Freunde hatten es gelesen und hoch gelobt und ich war dann sehr beeinflusst und habe erwartet, dass dieses Buch mein Leben verändert.
Und bin dann erstmal gefallen. Ich konnte es irgendwie nicht richtig greifen. Wisst ihr was ich meine? Ja ihr lest es und alles und eigentlich ist es ganz schön und unterhält euch auch aber, was will der Autor damit sagen? Das habe ich mich lange gefragt.
Dieses Buch ist wie einschlafen.. man sinkt ganz langsam hinein wie Treibsand bis es einen wohlig umschlingt und nicht mehr loslassen will. Wenn man es weg legt ist es wie ein Traum, bei dem man gleich wieder einschlafen will um es weiter zu träumen.
Ach ich fühle mich heute ganz philosophisch ^^. Ne Spaß bei Seite. So hab ich mich gefühlt. Ich habe gar nicht gemerkt wann dieses Buch mir so ans Herz gewachsen ist, doch irgendwann war es einfach so.
"Vielleicht kämpfen wir alle gegen Windmühlen." - Phil
Der einfühlsame Phil erlebt eine sehr einsame Kindheit und Jugend, denn seine Mutter wird durch ihr freizügiges Liebesleben im Ort gemieden, so dass er und seine Zwillingsschwester ebenfalls geächtet werden. Die "Hexenkinder" wie die Dorfbewohner sie liebevoll nennen haben eigentlich nur sich, bis sich die Zwillingsschwester ebenfalls von ihm abwendet. Irgendwie besteht auch zwischen Glass, der Mutter, und seiner Schwester ein Konflikt den er nicht versteht, denn die beiden reden nicht mit ihm. Und als er sich in den Jungen Nicholas verliebt, fangen die Konflikte erst recht an.
"Ihr Lachen steigt in den Himmel wie eine Silvesterrakete" - Phil
Ich habe "Anders" von Andreas Steinhöfel gelesen. Dieses komische Buch hat einen ganz besonderen Platz in meinem Herzen. Ich liebe seine bildliche Sprache, und das finde ich auch hier in diesem Buch wieder. Sie ist wunderschön und berührt mich sehr.
"Die Luft gerinnt zu flüssigem Glas und wirft Wellen" - Phil
Fazit: Ein wunderschönes Buch, sehr bildlich geschrieben. Eine Geschichte über junge Liebe, über gesellschaftliche Vorurteile, über die Offenheit der eigenen Sexualität und auch der anderen, über Konflikte zwischen Mutter und Kind - lest es!
April 4, 2023
Dalla Germania arriva la voce, emotiva e coinvolgente, a tratti straripante di curiosità e di entusiasmo, a tratti malinconica e in subbuglio, di Phil, il giovane protagonista di “Il centro del mondo”.
E’ principalmente un romanzo di formazione, la storia di un ragazzo dei nostri tempi che potrebbe essere chiunque. O forse no. Qual è il centro del mondo di Phil? Forse la famiglia, con una madre, considerata una poco di buono per le molteplici relazioni in cui si caccia, un padre assente (mai conosciuto, nella lista di uomini nel diario della madre è indicato come “il numero tre”!) e Diana, la scheletrica e complessa sorella gemella? Forse Nicholas, il suo ragazzo, con il quale Phil intreccia una storia passionale ma per il quale prova un sentimento non propriamente corrisposto? Forse la biblioteca della sua casa, scrigno di tesori che da sempre l’hanno fatto sognare? O forse, nulla di tutto questo oppure tutto questo, tutto insieme?
Non è una storia scontata, questa. Nasconde amare sorprese, urli di disperazione, insofferenza. Eppure Phil alla fine riesce, come ogni personaggio di una storia di formazione che possa essere degnamente definita tale, a trovare la sua strada, e la scruta con occhi nuovi, colmi di speranza.
E lascerà Visible, il paese che l’ha accolto e in cui tutti, da sempre, gli pare che osservino lui e la sua famiglia come degli strambi, a causa dell’eccentricità della madre. Via, per Phil si aprono orizzonti più ampi, e come li affronterà veramente possiamo solo immaginarlo.
L’amicizia, la lotta al conformismo, l’amore, la passione, l’incomunicabilità e la complessità dell’adolescenza in un romanzo che si è rivelato una graziosa scoperta.
E’ principalmente un romanzo di formazione, la storia di un ragazzo dei nostri tempi che potrebbe essere chiunque. O forse no. Qual è il centro del mondo di Phil? Forse la famiglia, con una madre, considerata una poco di buono per le molteplici relazioni in cui si caccia, un padre assente (mai conosciuto, nella lista di uomini nel diario della madre è indicato come “il numero tre”!) e Diana, la scheletrica e complessa sorella gemella? Forse Nicholas, il suo ragazzo, con il quale Phil intreccia una storia passionale ma per il quale prova un sentimento non propriamente corrisposto? Forse la biblioteca della sua casa, scrigno di tesori che da sempre l’hanno fatto sognare? O forse, nulla di tutto questo oppure tutto questo, tutto insieme?
Non è una storia scontata, questa. Nasconde amare sorprese, urli di disperazione, insofferenza. Eppure Phil alla fine riesce, come ogni personaggio di una storia di formazione che possa essere degnamente definita tale, a trovare la sua strada, e la scruta con occhi nuovi, colmi di speranza.
E lascerà Visible, il paese che l’ha accolto e in cui tutti, da sempre, gli pare che osservino lui e la sua famiglia come degli strambi, a causa dell’eccentricità della madre. Via, per Phil si aprono orizzonti più ampi, e come li affronterà veramente possiamo solo immaginarlo.
L’amicizia, la lotta al conformismo, l’amore, la passione, l’incomunicabilità e la complessità dell’adolescenza in un romanzo che si è rivelato una graziosa scoperta.
September 8, 2022
das buch hat mich voll und ganz in seinen bann gezogen, aber ich bin mir noch unschlüssig, ob ich es mochte.
es war sehr verwunschen und poetisch geschrieben, konnte mir aber nicht wirklich eine tiefe vermitteln. ich glaube, ich muss die geschichte ein wenig nachwirken lassen, bis ich wirklich ein urteil fällen kann.
es war sehr verwunschen und poetisch geschrieben, konnte mir aber nicht wirklich eine tiefe vermitteln. ich glaube, ich muss die geschichte ein wenig nachwirken lassen, bis ich wirklich ein urteil fällen kann.
April 3, 2016
this book stole my heart
January 5, 2021
Dies ist ein Buch mit einer sehr wichtigen Nachricht an uns Leser. Liebe deinen Körper und dich wie du bist. Trotz allem nicht mein Stil und auch nicht mein Geschmack. Die Handlung war mir etwas zu wirr und die Charaktere irgendwie komisch.
Der Autor Andreas Sreinhöfel konnte die Message, die er uns Leser vermitteln wollte, nicht ganz rüberbringen. Zum Teil legte er sehr viel Wert auf Phil, den Hauptprotagonisten und steckte viel Herzblut in seinen Charakter. Anscheinend identifizierte er sich sehr mit ihm. Dies las ich nach Beenden von "Die Mitte der Welt" auch im Nachwort. Leider vergaß der Autor dabei seinen Nebencharakteren einen individuellen Charakter zu versehen. Einzig die Schwester von Phil wurde noch relativ gut ausgearbeitet, wobei ich sie sehr seltsam gefunden habe. Sie war mir unsympathisch, ebenso wie Phil.
Dadurch konnte ich nicht richtig mit der Geschichte warm werden und auch nicht mit den Charakteren mitfühlen. Die Handlung war ebenso verwirrend und nur ab und zu fesselnd.
Das Cover dieser Ausgabe finde ich ganz schön. Es verrät nicht zu viel über das Buch und ist passend zum Titel gestaltet. Ich persönlich würde dieses Buch nicht nochmal lesen wollen und würde es euch nicht unbedingt weiterempfehlen!
Der Autor Andreas Sreinhöfel konnte die Message, die er uns Leser vermitteln wollte, nicht ganz rüberbringen. Zum Teil legte er sehr viel Wert auf Phil, den Hauptprotagonisten und steckte viel Herzblut in seinen Charakter. Anscheinend identifizierte er sich sehr mit ihm. Dies las ich nach Beenden von "Die Mitte der Welt" auch im Nachwort. Leider vergaß der Autor dabei seinen Nebencharakteren einen individuellen Charakter zu versehen. Einzig die Schwester von Phil wurde noch relativ gut ausgearbeitet, wobei ich sie sehr seltsam gefunden habe. Sie war mir unsympathisch, ebenso wie Phil.
Dadurch konnte ich nicht richtig mit der Geschichte warm werden und auch nicht mit den Charakteren mitfühlen. Die Handlung war ebenso verwirrend und nur ab und zu fesselnd.
Das Cover dieser Ausgabe finde ich ganz schön. Es verrät nicht zu viel über das Buch und ist passend zum Titel gestaltet. Ich persönlich würde dieses Buch nicht nochmal lesen wollen und würde es euch nicht unbedingt weiterempfehlen!
June 30, 2020
La razón por la cual lo leí es porque en él se basa una de mis películas favoritas 💛 y, al final, quedé muy satisfecho porque ambos son dos productos que se complementan al ser muy muy distintos.
Esta novela está narrada por Phil, quien nos cuenta su vida en Visible y las (a veces caóticas) relaciones con su madre, hermana, amiga, vecinos y un enigmático chico con el que queda flechado a primera vista. Sin duda me sorprendieron todos los personajes por igual, pues a pesar de la temporalidad en que se sitúa la historia, cada uno con sus secretos me hizo recordar a los personajes de «Cumbres borrascosas»: bien venenosos, retorcidos y pasionales. Siento que la película se basó en la historia de amor entre Phil y Nicholas, pero esta obra está más centrada en los lazos del protagonista y su familia (cosa a la que tardé en acostumbrarme pero que al final fue muy emotivo, pues cada uno está muy bien construido y guarda un especial significado).
Aparte de las relaciones, me encantó encontrar un enfoque del amor muy diferente al que se encuentra en las novelas juveniles actuales. Aquí el amor se retrata como un doble filo, capaz de hacer surgir el odio y el despecho y capaz de darle un rumbo a tu vida por igual. O también de hacerte sentir muy vulnerable (ese es el adjetivo para Phil) al estar siempre inseguro de con cuánta intensidad te ama la otra persona. O si te ama en absoluto. En fin, que es una novela muy completa para un tema tan complejo, y la amé en ese sentido.
Por último, quiero destacar que quedé encantado con la narración en tempo lento ejecutada por el autor. Es decir, nos narra con una cadencia muy detallada y se toma su tiempo para ahondar en recuerdos y anécdotas y hacer de la voz narrativa un vehículo con el que te sientes conectado en todos los sentidos. Yo cerré el libro pensando en qué grato había sido entrar en esta familia tan peculiar y en este universo plagado de amor, desamor y lo que se encuentra en el intermedio. ¡Lo recomiendo mucho!
Esta novela está narrada por Phil, quien nos cuenta su vida en Visible y las (a veces caóticas) relaciones con su madre, hermana, amiga, vecinos y un enigmático chico con el que queda flechado a primera vista. Sin duda me sorprendieron todos los personajes por igual, pues a pesar de la temporalidad en que se sitúa la historia, cada uno con sus secretos me hizo recordar a los personajes de «Cumbres borrascosas»: bien venenosos, retorcidos y pasionales. Siento que la película se basó en la historia de amor entre Phil y Nicholas, pero esta obra está más centrada en los lazos del protagonista y su familia (cosa a la que tardé en acostumbrarme pero que al final fue muy emotivo, pues cada uno está muy bien construido y guarda un especial significado).
Aparte de las relaciones, me encantó encontrar un enfoque del amor muy diferente al que se encuentra en las novelas juveniles actuales. Aquí el amor se retrata como un doble filo, capaz de hacer surgir el odio y el despecho y capaz de darle un rumbo a tu vida por igual. O también de hacerte sentir muy vulnerable (ese es el adjetivo para Phil) al estar siempre inseguro de con cuánta intensidad te ama la otra persona. O si te ama en absoluto. En fin, que es una novela muy completa para un tema tan complejo, y la amé en ese sentido.
Por último, quiero destacar que quedé encantado con la narración en tempo lento ejecutada por el autor. Es decir, nos narra con una cadencia muy detallada y se toma su tiempo para ahondar en recuerdos y anécdotas y hacer de la voz narrativa un vehículo con el que te sientes conectado en todos los sentidos. Yo cerré el libro pensando en qué grato había sido entrar en esta familia tan peculiar y en este universo plagado de amor, desamor y lo que se encuentra en el intermedio. ¡Lo recomiendo mucho!
June 17, 2018
Коли хочу подивитися новий фільм, заглядаю в такий чудовий розділ в імдб «parent advisory» де чітко, без спойлерів, прописані моменти, які можуть зачепити, пов’язані з насиллям, сексом, страшними сценами. Досі не розумію чому такої штуки не існує для книг, лише якісь рейтинги типу 16+ чи 18+ які абсолютно нічого не пояснюють, і не можуть вберегти тебе від триггерів. Можу довго перераховувати чому ця книга жахлива, від тупих «тестів на гейськість шляхом свистіння або підбивання м’яча» запропоновані лесбійкою (як взагалі до цього можна було додуматися), до неймовірно незрозумілих стосунків між УСІМА персонажами де ніхто не поводиться бодай трохи логічно, до шкідливих біфобних стереотипів, до безхарактерного головного героя, до тупих непотрібних і болючих драм типу зради з найкращою подругою коханого, до відокремлення себе від «малих людей» бо наче всі такі сірі і тільки ми офігенні бо такі дивні чим зазвичай страждають 13-14 річні, до згвалтування маленького хлопчика дорослою жінкою яке ніби ок бо це ж не чоловік і дівчинка то чом би й ні, до неправдоподібного всього що може бути і тд. Одна єдина зірочка за чудові ілюстрації Оксани Були, які ви і так можете подивитися в інтернеті. З цієї книги урочисто присягаюся більше не дочитувати поганих книг. Амінь.
Displaying 1 - 30 of 338 reviews