Тимошенко Юлія Володимирівна

Юлія Володимирівна Тимошенко
Юлія Володимирівна Тимошенко
13-й Прем'єр-міністр України
18 грудня 2007 — 11 березня 2010
Президент	Віктор Ющенко Віктор Янукович
Попередник	Віктор Янукович
Наступник	Микола Азаров
10-й Прем'єр-міністр України
4 лютого 2005 — 8 вересня 2005 (в.о. з 24 січня по 4 лютого 2005)
Президент	Віктор Ющенко
Попередник	Микола Азаров
Наступник	Юрій Єхануров
Віце-прем'єр-міністр України з питань ПЕК
30 грудня 1999 — 19 січня 2001
Президент	Леонід Кучма
Прем'єр-міністр	Віктор Ющенко
Народилася	27 листопада 1960(1960-11-27) (63 роки) Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР
Відома як	економістка, політична діячка, підприємиця
Громадянство	СРСР→ Україна
Alma mater	НТУ ДП і Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Політична партія	ВО «Батьківщина»
Батько	Грігян Володимир Абрамовичd
Мати	Людмила Миколаївна Телегінаd
У шлюбі з	Тимошенко Олександр Геннадійович
Діти	Тимошенко Євгенія Олександрівна
Професія	політик
Релігія	ПЦУ
Нагороди	Орден Святої великомучениці Варвари II ступеняd (1998)
Підпис
Юлія Володимирівна Тимошенко на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
2-го скликання
безпартійна	16 січня 1997	—	12 травня 1998
3-го скликання
Всеукраїнське об'єднання «Громада»	12 травня 1998	—	2 березня 2000
4-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ)	14 травня 2002	—	4 лютого 2005
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ)	25 травня 2006	—	14 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ)	23 листопада 2007	—	19 грудня 2007
8-го скликання
ВО «Батьківщина»	27 листопада 2014	—	29 серпня 2019
9-го скликання
ВО «Батьківщина»	29 серпня 2019	—
Картка на сайті Верховної Ради України

Ю́лія Володи́мирівна Тимоше́нко (нар. 27 листопада 1960(19601127), м. Дніпропетровськ) — українська державна та політична діячка, Народний депутат України 2, 3, 4, 5, 6, 8 та 9 скликань, 10-й та 13-й Прем'єр-міністр України (2005, 2007—2010), перша жінка — прем'єр-міністр України, віцепрем'єр-міністр України з питань паливно-енергетичного комплексу (1999—2001). Кандидат економічних наук (1999). Тричі брала участь у виборах Президента України (2010, 2014, 2019). Голова партії «Батьківщина» та політичного альянсу блоку Тимошенко (2001).. Одна з лідерів «Помаранчевої революції» 2004.

Із 5 серпня 2011 року по 22 лютого 2014 року політв'язень режиму Віктор Януковича. Пізніше Верховним судом України кримінальну справу закрито, внаслідок чого Європейським судом з прав людини припинив розгляд справи про порушення прав Тимошенко Виступає за інтеграцію України до ЄС та вступ до НАТО.

Дитинство, освіта, перше робоче місце

Народилася 27 листопада 1960 року у Дніпропетровську у родині українського латиша й українки. Навчалася в Дніпропетровську в середній школі № 37, останній рік — у школі № 75, яку закінчила 1977 року.

1978 року вступила на факультет автоматики-телемеханіки Дніпропетровського гірничого інституту. 1979 року одружилася з Олександром Тимошенком, 1980-го народила доньку. 1981-го перевелася на економічний факультет ДНУ. 1984-го закінчила університет і отримала диплом з відзнакою за спеціальністю «економіка праці» з кваліфікацією «інженер-економіст» За розподілом у 1984—1988 працювала на Дніпровському машинобудівному заводі (ДМЗ, ДніпроМаш) у Дніпропетровську, на посаді інженера-економіста.

Підприємницька діяльність

Перший бізнес

1988 року, на початку розвитку кооперативів, разом з чоловіком відкрила пункт відеопрокату. Допомогу у цій справі надав свекор Геннадій Тимошенко, котрий був тоді головою Кіровського райвиконкому Дніпропетровська.

З 1989 — комерційний директор молодіжного центру «Термінал». За статутом ця структура також займалася відеопрокатом і розташовувалася у літньому кінотеатрі парку імені Шевченка (Дніпро). Первинний капітал, зароблений у «Терміналі», дозволив створити ще один бізнес — торгівлею нафтопродуктами через Російську товарно-сировинну біржу (РТСБ).

З 1991 — комерційний, а згодом генеральний директор СП Корпорація «Український бензин» (СП КУБ). В період з 1992 до 1994 року КУБ стала монополістом у постачанні нафтопродуктів для сільського господарства Дніпропетровської області. Постачання здійснювалось за бартерною схемою, що дозволяло отримувати сільгосппродукцію за низькими цінами.

Одночасно чоловік створив міжнародну компанію «Сіаль», яка займалась розробкою родовища червоного граніту. Оборот цієї компанії становив $ 84 млн на рік.

В березні 1995 була затримана в аеропорту Запоріжжя при спробі вивезення валюти на загальну суму біля 26 тисяч доларів при тодішньому ліміті на вивезення валюти — 500 доларів; в результаті проти подружжя Тимошенків було порушено кримінальні справи за ст. 17 і 70 Кримінального кодексу України («контрабанда валюти»). 30 квітня 2002 Києво-Святошинський місцевий суд Київської області ці постанови скасував, але Генеральна прокуратура України подала апеляцію на рішення суду та продовжила розслідування.16 вересня Генпрокуратура зняла обвинувачення з Тимошенко та її чоловіка.

ЄЕСУ

У листопаді 1995 року КУБ була перереєстрована в промислово-фінансову корпорацію «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). Перереєстрація була здійснена для збереження податкових пільг, які мала компанія «КУБ» як «компанія з іноземними інвестиціями». В 1995—1996 була президентом корпорації ЄЕСУ, яка досягла річного обсягу продажів у $ 11 млрд і мала монополію на торгівлю російським природним газом в Україні.

Політична кар'єра (1997—2003)

Січень 1997—1998 — народний депутат України (ВРУ II скликання, Бобринецький виборчий округ № 229 Кіровоградської області) На момент обрання народним депутатом була безпартійною. Член Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності..

Вересень 1997—1999 — перший заступник голови партії «Громада» Павла Лазаренка.

У 1999 захистила, в Київському національному економічному університеті, кандидатську дисертацію за спеціальністю «організація управління, планування та регулювання економіки» на тему «Державне регулювання податкової системи».

1998—2000 — народний депутат України (ВРУ III скликання від ВО «Громада», виборчий округ № 99 Кіровоградської області). Голова Бюджетного комітету ВРУ. На цій посаді ініціює бюджетну реформу, розробляє перший Бюджетний кодекс України, прийнятий у 2001 році, проекти Податкового і Соціального кодексів і пенсійної реформи, соціальні програми.

У березні 1999 організувала депутатську фракцію «Батьківщина» у ВРУ. Була одним із засновників партії «Батьківщина», створеної у липні 1999-го. 18 грудня того ж року на другому з'їзді була обрана головою партії.

Грудень 1999 — січень 2001 — віцепрем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Ющенка. За період роботи Тимошенко на посаді віцепрем'єра були ліквідовані бартерні розрахунки в галузі та створений єдиний розрахунковий центр Оптового ринку електроенергії — державне підприємство «Енергоринок», значно підвищено рівень розрахунків за енергоносії, залучено додаткові кошти до Держбюджету.

Організовані віцепрем'єром антикризові заходи та реформи в ПЕК зачіпали інтереси оточення Президента Кучми та наштовхнулися на протидію.

18 серпня 2000 був затриманий, а 21-го — заарештований Олександр Тимошенко — чоловік Юлії Тимошенко та керівник ЄЕСУ.

5 січня 2001 Генпрокуратура повідомила про відкриття двох кримінальних справ щодо Тимошенко як колишнього президента корпорації «Єдині енергетичні системи України». Їй було висунуто звинувачення в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах і призначено запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Юлія 2002-го року

19 січня 2001 Указом Президента Кучми була відправлена у відставку.

9 лютого 2001 — стає ініціатором створення Форуму національного порятунку (ФНП) — громадського об'єднання, яке ставить перед собою мету усунути від влади «олігархічний корумпований режим Кучми». ФНП, до складу якого увійшли ВО «Батьківщина», Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, партія «Собор», Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія, об'єднує розрізнені опозиційні сили.

13 лютого 2001 було оприлюднене «Звернення до українського народу» Кучми, Голови ВРУ Плюща та Прем'єр-міністра Ющенка, спрямоване проти ФНП та протестної акції «Україна без Кучми», яка тоді відбувалася. Автори звернення порівнюють опозиційний рух та створення ФНП із зародженням фашизму. Того ж дня Тимошенко була заарештована згідно з санкцією Генеральної прокуратури України. Її звинуватили у розкраданні (при перебуванні на посаді голови ЄЕСУ) мільярда доларів, призначеного для оплати російського газу. У березні 2001 Печерський районний суд Києва скасував санкцію на арешт Тимошенко.

9 серпня 2001 рішенням Києво-Святошинського суду був звільнений з-під варти Олександр Тимошенко. Згодом це рішення підтримали Апеляційний суд Київської області та Верховний Суд України. 30 квітня 2002 Києво-Святошинський суд закрив усі кримінальні справи, порушені щодо О. Тимошенка, скасував усі висунуті йому обвинувачення.

9 квітня 2003 Апеляційний суд Києва ухвалив рішення, яким було визнано незаконним і скасовано рішення про порушення кримінальної справи стосовно Юлії Тимошенко та її чоловіка Олександра Тимошенка, а провадження в усіх кримінальних справах закрито.

5—7 вересня 2001 під час Економічного форуму в Криниці (Польща) Тимошенко представляла Україну в списку претендентів на звання «Людина року Центрально-Східної Європи» (єдина жінка серед претендентів).

У листопаді 2001 на базі ФНП був створений Блок Тимошенко.

Парламентська діяльність 2002—2005

У березні 2002 на виборах до ВРУ Блок Юлії Тимошенко здобув 7,2 % голосів виборців. Юлія Тимошенко очолила фракцію БЮТ у Верховній Раді 4-го скликання, яка об'єднала 24 народні депутати.

У вересні 2002 — очолювала акцію «Повстань, Україно!» для опору режиму Кучми, проводить тур Україною.

7 грудня 2005 року на міжпартійному з'їзді Блоку Тимошенко в Києві презентувала нову ідеологію блоку — солідаризм.

Президентські вибори і Помаранчева революція (2004)

Протягом 2003 — першої половини 2004 тривали переговори між Блоком Тимошенко, Нашою Україною і Соціалістичною партією про створення коаліції та висунення єдиного кандидата на пост Президента України. Юлія Тимошенко відмовилася балотуватися на виборах на користь Віктора Ющенка.

2 липня 2004 «Наша Україна» та БЮТ утворили коаліцію «Сила народу». Відповідну угоду підписали лідери блоків — Ющенко та Тимошенко. Вони закликали СПУ на чолі з Морозом приєднатися до коаліції. Домовленості між учасниками коаліції включали обіцянку Ющенка призначити Тимошенко Прем'єр-міністром у разі його перемоги на президентських виборах.

За результатами голосування на президентських виборах 31 жовтня 2004 в другий тур вийшли Ющенко та Янукович. Напередодні другого туру виборів Тимошенко закликала прихильників опозиції 21-22 листопада збиратися на Майдані Незалежності в Києві для захисту результатів свого волевиявлення та проведення паралельного підрахунку голосів на Майдані Незалежності. Для цього була встановлена велика сцена, де виступали лідери опозиції, та 27 наметів.

21 листопада 2004, коли стало зрозуміло, що вибори сфальсифіковано, опозиція закликала громадян до всенародного протесту. 22 листопада в багатьох містах України розгорнулися масові акції. Найбільша з них відбувалася на Майдані Незалежності в Києві. Того дня на Майдані Незалежності зібралося близько 150 тисяч людей. Уздовж Хрещатика було встановлено сотні наметів. Мітинги відбувалися також біля Верховної Ради та Адміністрації Президента. Тимошенко стала одним із лідерів масових протестів проти фальсифікації президентських виборів, які дістали назву «Помаранчева революція». Вона часто виступала на Майдані Незалежності, очолювала колони демонстрантів.

25 листопада був створений Комітет національного порятунку з 30 осіб — «народний орган захисту Конституції України» — одним із керівників якого стала Юлія Тимошенко.

27 листопада Верховна Рада України визнала результати виборів такими, що не відповідають волевиявленню громадян, та висловила недовіру ЦВК. Цього дня протести в столиці були наймасовішими: за оцінками МВС і міжнародних спостерігачів, на Майдані Незалежності, Хрещатику, біля Верховної Ради, Кабміну, Адміністрації Президента й ЦВК стояло близько 1,5 мільйона демонстрантів.

28 листопада прихильники Януковича провели в Сєвєродонецьку «з'їзд депутатів усіх рівнів» під гаслом створення «автономної південно-східної республіки». Юлія Тимошенко від імені Комітету національного порятунку оголосила ультиматум Л.Кучмі, в якому, зокрема, були поставлені вимоги щодо звільнення Януковича з посади Прем'єр-міністра за сприяння фальсифікації виборів і участь у сепаратистських акціях та щодо внесення на розгляд парламенту кандидатур нового складу Центрвиборчкому.

3 грудня Верховний Суд України ухвалив рішення про визнання недійсними результатів другого туру президентських виборів та визнав неправомірними дії ЦВК щодо встановлення результатів повторного голосування. Суд скасував постанову ЦВК від 24 листопада «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України». У рішенні суду було сказано, що повторне голосування повинно відбутися 26 грудня.

8 грудня Верховна Рада затвердила новий склад Центральної виборчої комісії. У результаті повторного голосування у другому турі виборів Президента України 26 грудня 2004 перемогу отримав Ющенко з результатом 51,99 % голосів. Янукович отримав 44,2 % виборців.

28 грудня ЦВК опрацювали 100 % бюлетенів. Напередодні Нового року Янукович подав у відставку з посади Прем'єр-міністра..

Перше прем'єрство (2005)

24 січня 2005 року призначена виконувачем обов'язків прем'єр-міністра України. 4 лютого 2005 року Верховна Рада призначила Юлію Тимошенко на посаду прем'єр-міністра України (за — 373 народні депутати, проти — 0).

У кабміні Тимошенко-2005 не було жодного міністра від БЮТ, крім самої Тимошенко; також Ющенко не призначив жодного голову обласної державної адміністрації від БЮТ, лише посаду керівника СБУ зайняв Турчинов).

У липні 2005 року американський журнал Forbes, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського прем'єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.

Протягом каденції першого уряду Тимошенко Ющенко та секретар РНБО Порошенко намагалися перетворити РНБО на структуру, яка б дублювала роботу Кабміну.

24 серпня на День Незалежності України у виступі на Майдані президент Ющенко назвав уряд Тимошенко «найкращим». Однак, через два тижні — 8 вересня 2005 Ющенко відправив уряд Тимошенко у відставку. Водночас Ющенко звільнив секретаря РНБОУ Порошенка, який опинився в епіцентрі корупційного скандалу, та задовольнив заяву про відставку держсекретаря Олександра Зінченка. Своє рішення Ющенко пояснив конфронтацією між членами владної команди.

На думку Тимошенко, Ющенко відправив її у відставку під впливом свого оточення, «щоб відвернути увагу від звинувачень його оточення в корупції», а також тому, що її рейтинг перевищив популярність Президента.

В опозиції (2005—2007)

У вересні 2005 року Тимошенко отримала нагороду «Людина року Центрально-Східної Європи», яку їй присудив «Економічний форум у Криниці Гурській» (Польща).

Тимошенко у ВРУ, 11 січня 2007 — цього дня БЮТ докладав чимало зусиль для початку розпуску Ради

26 вересня 2005 Головна військова прокуратура РФ припинила міжнародний розшук Тимошенко та скасувала рішення про міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у справі, порушеній у 2001 за звинуваченням у підкупі посадовців Міноборони РФ у 1996, коли Тимошенко очолювала ЄЕСУ. 26 грудня 2005 справу було закрито за строком давності. 11 листопада 2005  Верховний суд України своїм рішенням остаточно скасував усі кримінальні справи, порушені проти Ю.Тимошенко та членів її родини.

Опинившись поза урядом, Тимошенко зуміла сформувати досить потужну команду, яка повела боротьбу за владу як зі старими противниками з табору Януковича, так і з недавніми союзниками з табору Президента Ющенка

7 грудня 2005 року у Києві відбувся міжпартійний з'їзд Блоку Тимошенко. На цьому з'їзді Тимошенко презентувала нову ідеологію БЮТ («солідаризм») та оголосила першу десятку виборчого списку Блоку для участі у парламентських виборах 2006. На парламентських виборах 2006 року «Батьківщина» знову брала участь у складі Блоку Юлії Тимошенко, який отримав 129 мандатів (22,29 % голосів, 5 млн 652 тис. 876 осіб), зайнявши 2-е місце. Блок отримав найбільшу підтримку в 14 регіонах України. БЮТ здобуває у ВРУ V скликання 129 мандатів.

У Верховній Раді була створена Коаліція демократичних сил у складі Блоку Юлії Тимошенко, блоку «Наша Україна» та Соціалістичної партії України. Кандидатом у прем'єри від коаліції була Юлія Тимошенко, проте об'єднання розвалилося, тому що СПУ та НУ не змогли узгодити кандидатуру спікера. В результаті нову парламентську більшість (Антикризова коаліція) створили Партія регіонів, СПУ та КПУ, а БЮТ знову перейшов в опозицію.

У результаті політичних інтриг і боротьби БЮТ, Блоку «Наша Україна» та Соціалістичної партії України за повноваження було зруйновано домовленості про створення Коаліції демократичних сил. Соціалістична партія вийшла з коаліції з БЮТ і «Нашою Україною» та взяла участь у формуванні (7 липня 2006) «Антикризової коаліції» разом із Партією регіонів та комуністами.

3 серпня 2006 року Тимошенко відмовилася підписувати ініційований Президентом Ющенком «Універсал національної єдності» (який підписали Ющенко, Янукович, лідери комуністів і соціалістів, та на основі якого Ющенко дав згоду на призначення Януковича Прем'єр-міністром), назвавши Універсал «актом зради». У вересні 2006, після створення «Кабміну Януковича», призначеного «правлячою коаліцією» Партії регіонів, соціалістів і комуністів, до якої неформально приєдналася «Наша Україна» В. Ющенка (в «КабМіні Януковича» було вісім міністрів від Ющенка і «Нашої України») — БЮТ приймає рішення про перехід в опозицію.

12 січня 2007 — «пакетне голосування» «Антикризової коаліції» та БЮТ: було подолане вето Президента на закон про Кабінет Міністрів в обмін на запропоновані БЮТ закони про парламентську опозицію та про імперативний мандат депутатів місцевих рад (див. «Політична криза в Україні 2007»).

31 березня 2007 року в Києві за ініціативою й під керівництвом Тимошенко та БЮТ відбувся «Стотисячний Майдан» (де також були присутні Кириленко і Луценко), на якому звучали заклики до Президента Ющенка розпустити Верховну Раду й призначити перевибори.

2 квітня 2007 року Президент Ющенко видав Указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради» — у зв'язку з тим, що Партія регіонів порушила Конституцію (стаття 83) й почала залучати до «правлячої коаліції» не обрані народом фракції, а окремих депутатів-перебіжчиків. Тобто ПР намагалась створити конституційну більшість у 300 голосів, що дало б їй (і Прем'єр-міністру Януковичу) можливість долати вето Президента, а значить — приймати закони без волі глави держави. ПР не підкорилася цьому законному Указу Президента.

З метою забезпечити розпуск Верховної Ради 170 депутатів фракцій БЮТ (у тому числі Тимошенко) та НУНС 2 червня 2007 подали заяви про складання депутатських мандатів, що, згідно з Конституцією, робило Верховну Раду неповноважною. Цей хід був додатковим аргументом для розпуску Верховної Ради Президентом України та проведення дострокових парламентських виборів. Ці вибори були проведені 30 вересня 2007; за їх результатами більшість у 229 голосів набрали фракції БЮТ (30,71 % голосів виборців (156 мандатів) і НУНС..

Парламентська діяльність 2007—2008

У дострокових парламентських виборах 2007 року партія отримала 156 мандатів (30,71 % голосів), зайнявши 2-е місце. У ВРУ сформовали Коаліцію демократичних сил фракцій БЮТ та НУ-НС, яка запропонувала президенту на пост прем'єр-міністра кандидатуру Тимошенко, її було затверджено на цій посаді.

У лютому 2008 партію прийнято як спостерігача до Європейської народної партії (ЄНП), найбільшої партійного об'єднання Європи, яке є союзом центристських та християнсько-демократичних партій..

Друге прем'єрство (2007—2010)

4 грудня 2007 року коаліція БЮТ і НУНС висунула Юлію Тимошенко на пост Прем'єр-міністра України. 18 грудня 2007 Юлія Тимошенко була призначена Прем'єр-міністром. «За» проголосували 226 депутатів.

Президент США Джордж Буш та Прем'єр-міністр України Тимошенко (Київ, 1 квітня 2008)

Друге прем'єрство Юлії Тимошенко припало на період світової фінансово-економічної кризи 2008—2009. З метою стабілізувати державні фінанси, Голова уряду разом з міністром фінансів, головою Національного банку та Президентом України звернулася до МВФ за позикою. 31 жовтня 2008 року з'явилися лист про наміри до МВФ і Меморандум про економічну та фінансову політику. У ньому передбачалося, зокрема: «до кінця 2011 року ми зрівняємо ціни на газ внутрішнього видобутку та ціни на імпортований газ. … дотування цін на імпортований газ, що споживається тепловими комунальними підприємствами, буде скорочуватися шляхом щоквартального коригування тарифів і припинить своє існування до 1 липня 2010 року.».

2 вересня 2008 пропрезидентська фракція «Наша Україна — Народна самооборона» вийшла з Коаліції демократичних сил. Нова коаліція не була створена протягом місяця, і Президент видав Указ про розпуск Верховної Ради та призначення позачергових виборів на 7 грудня 2008. БЮТ оскаржив цей Указ у суді. Після тривалої судової «війни» і коаліційних переговорів цей виток політичної кризи завершився 9 грудня 2008 утворенням нової коаліції за участю фракцій БЮТ, НУНС і Блоку Литвина.

2008 — прем'єр Тимошенко ініціювала відкликання ліцензії й анулювання угоди на розробку шельфу поблизу Керченської протоки з американською компанією Vanco Prikerchenska Ltd укладеної в жовтні 2007 року. Наслідком був позов компанії до Стокгольмського арбітражу й повне припинення розробки шельфу у цій місцевості.

Також це вплинуло на майже повне припинення розробки українського Чорноморського шельфу.

Розгорталася газова криза (детальніше — у розділі «Газовий конфлікт між Росією та Україною 2008—2009»).

На зустрічі з президентом Польщі Лехом Качинським (14 лютого 2008)

11 липня 2008 і 5 лютого 2009 Верховна Рада двічі не підтримала ініціативи Партії регіонів про недовіру уряду Тимошенко.

25 лютого 2009 Тимошенко звинуватила керівництво НБУ в продовженні свідомого маніпулювання курсом гривні. Наприкінці березня 2009 Тимошенко заявила, що поки вона Прем'єр-міністр, підвищення пенсійного віку ні для чоловіків, ні для жінок не буде. 15 травня 2009 прем'єр Юлія Тимошенко відзначила стабілізацію курсу національної валюти..

У лютому 2008 очолювана Юлією Тимошенко партія ВО «Батьківщина» стала асоційованим членом Європейської народної партії (ЄНП) — об'єднання центристських та християнсько-демократичних партій Європи.

2009 — проголосила себе очільником боротьби із «газовою» та «земельною» мафією. Під «газовим мафіозі» вона мала на увазі олігарха Дмитра Фірташа, якому персонально і оголосила війну.

Першим кроком боротьби з бізнесменом та співвласником РосУкрЕнерго стало фактичне усунення посередника РосУкрЕнерго зі схеми постачання природного газу з Російської Федерації в Україну і Україна перейшла на прямі контракти з «Газпромом». «Земельну» ж мафію за словами Тимошенко було усунено — започаткуванням безкоштовного оформлення та видачі громадянам державних актів на право власності на земельні ділянки.

Газовий конфлікт між Росією та Україною 2008—2009

Путін і Тимошенко в листопаді 2009 р.

Меморандум Путіна-Тимошенко про постачання газу в Україну

До нового газового конфлікту між Україною і Росією призвела відсутність контракту на постачання газу Україні у 2009 та борг компанії-посередника «РосУкрЕнерго» перед російською стороною в розмірі 2,4 млрд доларів(зокрема, «РосУкрЕнерго» не заплатила за 11,2 млрд кубометрів газу, закачаного в українські сховища). Юлія Тимошенко вимагала прибрати «РосУкрЕнерго» з газового ринку України та перейти на прямі контракти з РФ.

У 2008 році ціна на російський природний газ для України становила 180 доларів США за 1 тис. куб. метрів.

2 жовтня 2008 прем'єр-міністри Путін і Тимошенко підписали Меморандум, який передбачав ліквідацію посередників у торгівлі газом між Україною та Росією і детально визначав умови майбутніх контрактів з постачання газу в Україну на найближчі роки. Незабаром для забезпечення домовленостей, зафіксованих у Меморандумі, НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» підписали угоду про принципи довгострокового співробітництва в газовій сфері. Сторони, зокрема, домовилися про підписання до 1 листопада 2008 довгострокових контрактів на постачання і транзит газу та про перехід протягом трьох років до «ринкових, економічно обґрунтованих і взаємоузгоджених цін» на газ для споживачів України.

Конфлікт прем'єр-міністра Тимошенко з Ющенком

На тлі політичної кризи в Україні, в грудні 2008 року почала загострюватися ситуація в газовій сфері, оскільки компанія РосУкрЕнерго мала заборгованість перед російською стороною в розмірі 2,4 млрд доларів за поставлений газ у 2008 (зокрема, «РосУкрЕнерго» не заплатила за 11 млрд кубометрів газу, які були закачані у сховища України). Росія почала ультимативно вимагати погашення боргу, обіцяючи в іншому випадку — не підписати Договір про постачання газу в Україну на 2009 рік. Президент Ющенко, зі свого боку, вимагав від Уряду Тимошенко, щоб ціна була не вищою за 205 доларів.

На 31 грудня 2008 було намічено підписання Договору на газопостачання у 2009 році. Але 31 грудня президент Ющенко наказав керівнику «Нафтогазу України» Олегові Дубині припинити переговори, не підписувати угоду з «Газпромом» та відкликав делегацію «Нафтогазу» з Москви, проти чого заперечували Юлія Тимошенко, Дмитро Мєдвєдєв та Володимир Путін.

Припинення Росією постачання газу в Україну з 1 січня 2009

З 9:00 1 січня 2009 «Газпром» у повному обсязі припинив постачання газу в Україну. 4 січня 2009 російський монополіст запропонував постачати газ в Україну в січні за ціною 450 дол. за 1 тис. куб. м, яка визначена як ціна на газ у країнах Східної Європи, суміжних з Україною, мінус транзитні витрати через територію України. 8 січня 2009 прем'єр Росії В.Путін заявив про те, що ціна газу для України складе $ 470 за 1 тис. куб. метрів.

З 1 по 18 січня відбулося істотне скорочення постачання газу до країн Центральної та Східної Європи, в Україні підприємства теплокомуненерго працювали на межі можливостей. Через холоди постала загроза колапсу всієї української системи ЖКГ. 6 січня Європейська комісія і чеське президентство в ЄС заявили, що якщо потік газу не буде відновлено негайно і в повному обсязі, то репутації України та Росії як надійних партнерів ЄС буде завдано непоправної шкоди. 7 січня Росія повністю припинила його транзит через територію України. ЄС виступив із низкою заяв, у яких вимагав від Росії й України негайно розв'язати конфлікт і відновити постачання газу до країн ЄС.

Укладання газової угоди та її наслідки

18 січня 2009 в результаті п'ятигодинних переговорів прем'єр-міністри Путін і Тимошенко домовились про відновлення транспортування газу в Україну та країни ЄС. Сторони погодились на наступне: 1. Перехід до прямих контрактних відносин між «Газпромом» та «Нафтогазом України» усунення непрозорих посередників. 2. Запровадження формульного принципу формування ціни для України, характерного для інших європейських країн. 3. Перехід на транзитну ставку (2,7 дол. США), що наближається до середньоєвропейських показників.

Відповідно до нових газових контрактів ціна на російський природний газ для України у 2009 склала 232,98 дол. США за 1 тис. куб. метрів — з урахуванням 20-відсоткової знижки, про яку домовилися сторони. (базова ж ціна згідно з угодою склала 450,00 дол. США за 1 тис. куб. метрів, як того забажала російська сторона). Відразу після підписання контрактів Росія відновила постачання газу до Європи.

У 2017 було опубліковане інтерв'ю, в якому Дмитро Фірташ заявив, що Віктор Ющенко йшов на загострення газового конфлікту цілком свідомо, оскільки намагався таким чином відстояти вигідні для України тарифи. В цих умовах підписані Тимошенко газові угоди з Росією виявились не тільки невигідним для України економічно, але й зафіксували газову капітуляцію України та врятували Газпром від зисків європейських споживачів за припинення газопостачання. В цих умовах Віктор Ющенко виявив політичну слабкість, не здійснивши арешт Тимошенко одразу по її поверненню в Україну^{[неавторитетне джерело]}.

2014 року компанія «Нафтогаз України» звернулася до Стокгольмського арбітражного суду з вимогою про перегляд контракту щодо ціни газу з російським «Газпромом», а також окремо про перегляд контракту на транзит газу і про компенсації у зв'язку з недостатніми обсягами прокачування. «Газпром», у свою чергу, подав до Стокгольмського арбітражу три позови проти «Нафтогазу». У грудні 2017 Стокгольмський арбітраж відхилив вимоги РАТ «Газпром» до «Нафтогазу України» щодо принципу «бери або плати» на суму 56 мільярдів доларів за 2009—2017 роки.

Формула розрахунку ціни на газ

У російсько-українських газових угодах від 19 січня 2009 була вперше зафіксована «формула розрахунку ціни на газ» — тепер «ціна газу для України» визначалася не довільно, а прямопропорційно ціні нафти і нафтопродуктів (газойль, мазут); причому при розрахунку «місячної ціни газу» береться «ціна нафтопродуктів, яка існувала 9 місяців тому» (котирування Platts для мазуту і газойлю — .. з дев'ятимісячним запізненням) За аналогічними формулами розраховується «ціна газу» для всіх іноземних партнерів Газпрому.

У період підписання зазначених угод (січень 2009 року) існував пік «світової ціни на нафту» (квітень—серпень 2008 р), тому «базова ціна газу» була піковою (450 дол. за 1000 м³). Реальна ж ціна (з урахуванням знижки 20 %) «в I кварталі 2009 року ціна газу для України становила 360 дол за 1000 м³, у II — 270,95 дол, в III — 198,34 дол, в IV — 208. Таким чином, середньорічна ціна, виходячи з обсягів закупівлі газу, становила 228 дол за 1000 м³».

В результаті цього контракту ціна газу у 2012 році складала 516 доларів.

Протягом наступних 2 років ціни на нафту впали — відповідно були нижчими ціни на газ:

Динаміка цін на «Нафта Brent» (ICE.Brent), USD / барель. З сайту «Commodities. Огляд цін на нафту і метали»
Рік	Січ	Лют	Берез	Квіт	Трав	Черв	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Груд
2004	31.1	31.2	33.6	33.4	38.0	35.0	38.7	42.9	43.7	49.6	42.6	39.6
2005	44.3	46.1	53.3	51.6	48.9	54.5	57.9	64.4	62.8	58.6	55.4	56.9
2006	63.6	59.9	62.3	70.6	70.1	68.9	74.1	73.3	62.3	58.2	58.9	62.0
2007	54.6	58.1	62.5	67.2	68.4	71.8	78.1	71.3	78.2	83.7	92.0	91.8
2008	91.3	94.8	102.8	111.1	125.6	135.1	133.5	115.0	100.2	73.8	54.6	43.6
2009	46.3	44.2	47.7	51.9	59.0	69.5	65.9	72.9	68.5	74.0	77.7	75.3
2010	76.7	75.2	80.4	85.9	76.9	75.6	75.4	77.1	78.6	83.5	86.4	92.3
2011	97.2	105.0	114.8	123.3	114.0	113.4	116.7	116.88	114.45	102.15	108.60	109.00
2012	112.17	111.66	126.37	124.84	119.33	—	—	—	—	—	—	—

Слід зазначити, що «фактична ціна закупівлі газу Україною у Росії в 2009 році» склала 232 дол. за 1000 м³. Уряд Тимошенко домігся нижчої ціни за рахунок: знижки 20 %, яка була в «угодах 19.01.2009»; і за рахунок використання потужних газосховищ «Нафтогазу» (тобто газ закачувався в ті місяці, коли «формульна ціна» була мінімальна), але потім це призвело до повної залежності України від Росії, оскільки передбачало кожнорічні торги за газ, виходячи з базової ціни 450 дол. за 1000 м³.

Вибори Президента України 2010

7 червня 2009 в телезверненні до народу Ю.Тимошенко оголосила про рішення балотуватися на пост Президента України.

12 вересня 2009 великим концертом на Майдані Незалежності в Києві розпочався всеукраїнський тур під назвою «З Україною в серці» на підтримку майбутнього кандидата в президенти Ю.Тимошенко. До участі в турі були залучені популярні українські музичні виконавці.

24 жовтня 2009 делегати IX з'їзду Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», який відбувався на Майдані Незалежності, одностайно проголосували за висунення кандидатом у президенти Юлії Тимошенко. При цьому були присутні близько 200 тис. громадян. 31 жовтня 2009 Центральна виборча комісія прийняла рішення зареєструвати Юлію Тимошенко кандидатом на посаду Президента України.

У першому турі президентських виборів 17 січня 2010 Ю.Тимошенко здобула друге місце, отримавши 25,05 % голосів, В.Янукович отримав 35,32 %. Таким чином, Тимошенко і Янукович пройшли в другий тур.

За чотири дні до другого туру, 3 лютого 2010, депутати Верховної Ради — члени фракцій Партії регіонів, Компартії, блоку «Наша Україна — Народна самооборона» та позафракційні — на спеціально скликаній позачерговій сесії парламенту ухвалили зміни до закону про вибори Президента, що стосувалися принципів формування та організації роботи виборчих комісій. БЮТ заявив, що ці зміни створюють передумови для масштабної фальсифікації виборів. Юлія Тимошенко закликала Президента накласти вето на ухвалений закон. З таким же закликом звернулася до В.Ющенка і колишня співдоповідач Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северінсен. У її зверненні відзначалося, що «Партія регіонів знову, як і у 2004 році, намагається створити умови для фальсифікації виборів». Незважаючи на це, Президент Ющенко підписав закон. Це викликало міжнародну критику, зокрема, з боку Ради Європи, та Гельсінської Комісії при Конгресі США. Комітет виборців України заявив, що в змінах до закону про вибори «закладені найбільші загрози демократичності при проведенні другого туру». Перед другим туром виборів Ющенко заявив про доцільність голосувати проти обох кандидатів. Тимошенко назвала це «найбрутальнішою, найцинічнішою технологією, яка, по суті, є зрадою України».

За результатами другого туру, який відбувся 7 лютого 2010, Віктор Янукович став Президентом України — за офіційними даними ЦВК, його підтримали 48,95 % виборців, за Юлію Тимошенко проголосували 45,47 %. Ю.Тимошенко перемогла у 17 (з 27-ми) регіонах України: у західних, центральних, північних областях та в м. Києві.

Блок Юлії Тимошенко негайно заявив про масові системні порушення під час голосування та підрахунку голосів у другому турі.

10 лютого 2010 Янукович закликав Тимошенко припинити боротьбу та подати у відставку з поста Прем'єр-міністра.

13 лютого Тимошенко заявила, що оскаржуватиме результати виборів у суді. За її словами, «можливі обсяги фальсифікації складають більше одного мільйона голосів».

17 лютого 2010 Вищий адміністративний суд України зупинив дію рішення ЦВК про встановлення результатів виборів Президента до розгляду позову Юлії Тимошенко. 20 лютого 2010 Тимошенко відкликала свій позов після того, як Вищий адмінсуд, за її словами, «відмовився вивчати та досліджувати доказову базу, на якій ґрунтується позов».

22 лютого 2010 в телезверненні до громадян Юлія Тимошенко заявила, що вважає президентські вибори сфальшованими й не визнає їх результатів..

В опозиції — з березня 2010

Втрата посади Прем'єр-міністра в березні 2010

На момент інавгурації В. Януковича (25 лютого 2010) Україна була парламентсько-президентською республікою і зміна Президента не вела до зміни Прем'єр-міністра та Кабінету Міністрів Тимошенко:

• У Конституції Україні була детально виписана норма, що створення правлячої коаліції та Кабміну здійснюється тільки тими партіями-фракціями, які перемогли на виборах, тобто без новостворених фракцій та без депутатів-перебіжчиків.
• 17.09.2008 Конституційний Суд України додатково (своїм Рішенням) підтвердив це положення Конституції, що коаліцію Верховної Ради формують виключно фракції, які пройшли у Верховну Раду на основі виборів (але не окремі депутати, й не новостворені фракції; див. «КС дозволив формувати коаліцію лише фракціям і визнав недійсним Тимчасовий регламент»).

Тобто, змінити Кабмін Тимошенко можна було лише шляхом перевиборів, бо на виборах-2007 перемогли БЮТ і НУНС; або шляхом входження фракції НУНС чи БЮТ в коаліцію з «Партією Регіонів».

Однак «Партія Регіонів» (за підтримки депутатів орієнтованих на експрезидента Ющенка, блоку Литвина, та КПУ) 10 березня 2010 року ухвалила Закон України «Про Регламент Верховної Ради», цей «Регламент» всупереч Конституції дозволив формувати владу за допомогою депутатів-перебіжчиків. На базі цього закону «Про Регламент ВР», 11 березня 2010 була створена коаліція «Стабільність та реформи» (з фракцій ПР, КПУ, Блоку Литвина та депутатів-перебіжчиків), що того ж дня сформувала Кабінет Міністрів М.Азарова.

БЮТ подав заяву до Конституційного Суду, в якій вимагав скасувати відповідні положення закону «Про Регламент Верховної Ради» як неконституційні. Конституційний Суд:
 — не дав відповіді щодо «конституційності чи неконституційності положень Закону про Регламент ВР»;
 — натомість, на базі цього «Регламенту» 6 квітня 2010 ухвалив Рішення (оприлюднено 7 квітня 2010), яким дозволив залучати окремих депутатів при формуванні коаліції.

8 квітня 2010 року Юлія Тимошенко опублікувала офіційну заяву, в якій зазначила, що Конституційний Суд України порушив головну норму Конституції щодо формування влади.

Зустріч Тимошенко та держсекретаря США Гілларі Клінтон (Київ, 2 червня 2010)

Карні справи супроти Юлії Тимошенко та її соратників

Починаючи з травня 2010 року було відкрито ряд справ проти Юлії Тимошенко; найбільш відомими є справи по Кіотських грошах; по автомобілях для сільської медицини; по «газовому договору з Росією від 19.01.2009».

Також з травня 2010 року відкрито карні справи супроти соратників Тимошенко та проти посадовців «Другого уряду Тимошенко» (дехто з них перебуває в СІЗО по 8-14 місяців); в основному їм пред'явлено звинувачення в перевищенні службових повноважень

Найвідоміші кримінальні справи проти Тимошенко

2 грудня 2010 року була викликана на перший допит щодо «грошей Кіотського протоколу». Генпрокуратура звинуватила Тимошенко не в розкраданні, а у використанні коштів, отриманих за Кіотським протоколом, на виплату пенсій населенню в кризовому 2009 році, тоді як за правилами Кіотського протоколу на ці кошти треба було висаджувати ліси. Друга відома справа — щодо автомобілів медичної допомоги для села; у цьому випадку Генпрокуратура також не звинувачує Тимошенко у розкраданні грошей, але вбачає порушення в тому, що одна тисяча автомобілів була придбана в кредит (з оплатою у 2010 році), і їх придбання нібито не було передбачене в Бюджеті-2009. Згодом, у 2010 році за результатами аудиту Рахункової палати з'ясувалося, що придбання цих автомобілів було передбачене з 2008 ст. 87 Бюджетного кодексу, Державним бюджетом-2009 та ст. 13 Закону України «Про державні цільові програми». З червня 2011 справи щодо «кіотських грошей» та автомобілів медичної допомоги для села були призупинені — після того, як аудиторська компанія «BDO USA», яка має філії в більш аніж ста країнах світу, та велика юридична компанія «Covington & Burling» дослідили ці справи та заявили, що вони «не варті паперу, на якому написані».

У заяві цих компаній відзначається, що провина Юлії Тимошенко не підтверджена документами, а відтак «звинувачення проти колишнього Прем'єр-міністра виглядають політичними за своєю природою, тому що не існує фактів, як б їх підтверджували». У справі щодо «кіотських грошей» американські експерти констатували наступне: «Документи, з якими ми змогли ознайомитись, чітко зазначають, що баланс Цільового Кіотського рахунку у розмірі приблизно 3,3 мільярдів гривень на дату отримання залишався незмінним протягом всього періоду, що розглядається, причому в 2009 Кіотські надходження взагалі не витрачались. Оскільки баланс цього рахунку залишався незмінним на дату отримання, будь-які звинувачення, що прем'єр-міністр Тимошенко „використала“ ці кошти всупереч їхньому цільовому призначенню, є очевидно неправдивими». Аудитори наголошують, що «вперше Кіотські надходження було використано лише у грудні 2010 року (вже після того, як прем'єр-міністр Тимошенко пішла у відставку)».

Автори заяви зазначили, що «звинувачення Генеральної прокуратури України… або ігнорують, або викривляють вищезгадані факти… Вони не аналізують та не вивчають матеріали звітності. Вони роблять висновки, не підтримані жодними фактами».

7 серпня 2014 року голова Державної казначейської служби Тетяна Слюз підтвердила, що уряд Тимошенко ніколи не витрачав «кіотських грошей», вони знаходилися на спецрахунках і у 2010 були передані уряду Януковича.

Стосовно придбання автомобілів «Opel Combo», «Covington & Burling» і «BDO USA» встановили, що всі операції були цілком законними та прозорими.

11 квітня 2011 року Генпрокуратура повідомила про порушення проти Юлії Тимошенко справи за звинуваченням у перевищенні влади та службових повноважень під час укладання «газових» контрактів із Росією 19 січня 2009 року. А 24 червня 2011 в Печерському районному суді м. Києва розпочався суд у цій справі. 5 серпня 2011 Юлію Тимошенко було заарештовано в залі суду (внаслідок її суперечки з Прем'єр-міністром М.Азаровим, який давав свідчення в суді).

11 жовтня 2011 року суд визнав Тимошенко винною за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу (перевищення влади та службових повноважень) і її було засуджено до семи років в'язниці із забороною займати державні посади протягом трьох років. Суд також задовольнив цивільний позов НАК «Нафтогаз України», який вимагав від Тимошенко компенсації збитків, завданих, цій компанії внаслідок підписання угод у січні 2009 в обсязі 1,516 млрд ₴ (тобто 189.5 млн доларів США). та судових витрат на користь Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на загальну суму 10434 гривні. На думку Тимошенко та її соратників, а також низки лідерів демократичних країн її засудили в тому числі за те, що за домовленістю з Росією на тих переговорах був усунутий український посередник у торгівлі газом — зареєстрована у Швейцарії компанія РосУкрЕнерго. Також політичні експерти відзначають, що Тимошенко була засуджена за вказівкою В.Януковича з метою усунення її як головного конкурента від участі в президентських виборах-2015.

Відповідно до Кримінального процесуального кодексу, Вищий спеціалізований суд України був зобов'язаний на підставі рішення ЄСПЛ передати заяву Тимошенко про перегляд вироку в «газовій» справі до Верховного Суду України, однак після тривалого і безпідставного зволікання двічі відмовився це робити.

Розгляд у ЄСПЛ скарги Тимошенко щодо порушення Україною статті 6 Європейської Конвенції (права на справедливий суд) та статті 8 (права на приватність інформації) триває.

Після засудження Юлії Тимошенко у «газовій» справі стали з'являтися нові кримінальні справи проти неї. У жовтні 2011 року було порушено низку справ, пов'язаних з її діяльністю на посаді керівниці ЄЕСУ. Захисники експрем'єра наголошували, що справи щодо ЄЕСУ були закриті ще у 2005 Верховним Судом України за відсутністю складу злочину, а також на тому, що сплив термін давності щодо цих справ. Згодом кримінальні справи проти Тимошенко щодо ЄЕСУ були об'єднані в одне провадження.

8 грудня Тимошенко судили в приміщенні медсанчастини СІЗО протягом 12 годин (у «справі ЄЕСУ 1996 року»), під час суду вона лежала в ліжку, їй кололи знеболювальне. Суд постановив ще раз заарештувати вже ув'язнену Тимошенко. Посли США, ЄС і 24 країн-членів Євросоюзу організували зустріч з омбудсменом Карпачовою, де висловилися, що даний суд «не відповідає міжнародним нормам судочинства» та є порушенням Європейської конвенції з прав людини.

Від 19 квітня 2012 року судові засідання у справі ЄЕСУ багато разів переносилися через відсутність підсудної.

28 лютого 2014 року Київський районний суд Харкова закрив провадження у кримінальній справі щодо ЄЕСУ у зв'язку з відмовою прокурорів від обвинувачення (за відсутністю складу злочину).

23 травня 2014 року у телепрограмі «Шустер LIVE» колишній перший заступник Генерального прокурора України Ренат Кузьмін заявив про відсутність даних про те, що Тимошенко відмовлялася з'являтися до суду; крім того, за його словами, у матеріалах справи є заява Тимошенко про її бажання брати участь у судових засіданнях.

Світова реакція на вирок Тимошенко від 11 жовтня 2011 року

Ще 30 грудня 2010 Державний департамент США повідомив українському уряду про стурбованість про те, що «переслідування не повинно бути вибірковим або політично мотивованим».

МЗС Росії, коментуючи вирок, заявив, що Печерський суд по суті справи засудив Тимошенко «за діючі та ніким не скасовані юридично зобов'язуючі угоди між ВАТ „Газпром“ і НАК „Нафтогаз Україна“». Президент РФ Медведєв (18.10.2011) висловив побажання, «щоб вирок Тимошенко не був політичним і антиросійським».

Євросоюз заявив, що вирок Тимошенко є несправедливим, і політично вмотивованим. Адміністрація президента США закликала «звільнити Ю. Тимошенко та інших політичних лідерів і колишніх урядовців». Аналогічні заяви зробили: Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада, Швеція, Польща, Чехія, Угорщина …; в своїх заявах вони підкреслювали, що підписання «Угоди про асоціацію України та ЄС» (яке заплановане на грудень 2011 року) неможливе в умовах «політично вмотивованого вироку лідерові опозиції Тимошенко і судових процесів над її соратниками».

Пресслужба Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна повідомила (12.10.2011), що він глибоко стурбований з приводу судового процесу над колишнім прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко.

У відповідь на ці закиди президент Янукович заявив (11.10.2011), що вирок Тимошенко «це прикрий випадок, який перешкоджає українській євроінтеграції».

У травні 2012 року президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту під керівництвом Пета Кокса і Александра Квасневського зі спостереження за розглядом справ експрем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діє з червня 2012. У квітні 2013 Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013, а в жовтні 2013 — до середини листопада 2013.

У 2011—2013 роках Данський Гельсінський Комітет оприлюднив чотири звіти за результатами низки візитів, інтерв'ю та досліджень юридичних документів щодо кримінальних справ проти Тимошенко. Комітет дійшов висновку, що її переслідування є політично вмотивованим.

Правозахисна організація FreedomHouse, яка фінансується американським урядом, неодноразово закликала українську владу звільнити Юлію Тимошенко, заявляла про можливість застосування Сполученими Штатами санкцій проти українських високопосадовців та просила Євросоюз не підписувати з Україною Угоду про асоціацію, доки опозиціонери перебувають за ґратами.

Протягом 2012—2013 років офіційні особи Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) заявляли про те, що Юлія Тимошенко є політичним в'язнем. 28 червня 2013 ПАРЄ схвалила Доповідь Пітера Омтцігта, в якій українського експрем'єра було офіційно визнано політв'язнем. 6 лютого 2014 про це було сказано і в резолюції Європарламенту щодо ситуації в Україні.

Апеляція

24 жовтня 2011 Юлія Тимошенко подала апеляцію на рішення Печерського районного суду Києва у «газовій» справі. 1 грудня 2011 Апеляційний суд Києва почав розгляд апеляції. Тимошенко не була присутня на суді через хворобу. Після судового засідання суддю, яка брала участь у розгляді справи, забрала карета швидкої допомоги. Розгляд апеляції по суті суд розпочав 13 грудня 2011, судові засідання також відбувалися без участі Юлії Тимошенко. Безпосередньо перед розглядом апеляції склад колегії суддів був повністю замінений: головуюча була призначена за день до першого засідання, інші судді — за декілька днів до початку розгляду апеляції по суті. Таким чином, судді не мали часу на вивчення матеріалів справи (84 сторінки). У ході процесу захисту стало зрозуміло, що все вирішено заздалегідь, і наприкінці розгляду апеляції він бойкотував судові засідання.

23 грудня 2011 було оприлюднене рішення Апеляційного суду, згідно з яким вирок Печерського районного суду щодо Ю.Тимошенко залишився в силі. Судді не знайшли порушень у ході досудового та судового слідства у «газовій» справі та відхилили низку клопотань захисників експрем'єра. Ухвала суду була оголошена за відсутності Ю.Тимошенко та її захисників.

Рішення Апеляційного суду викликало негативну реакцію у світі, зокрема з боку Європарламенту, Європейської комісії, зовнішньополітичних відомств Франції, США та Канади, Європейської народної партії, Світового конгресу українців.

Касація

26 січня 2012 захист Тимошенко подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вирок у «газовій» справі. Тільки після 7-ми місяців, 16 серпня 2012, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду взялася до розгляду касації. На судових засіданнях були присутні члени місії Європарламенту Пет Кокс та Александр Квасневський, дипломати, депутати парламенту та журналісти.20 серпня 2012 суд завершив слухання і пішов до нарадчої кімнати. Оголошення рішення судді відбулось 29 серпня — наступного дня після публічного слухання в ЄСПЛ справи «Тимошенко проти України» — за заявою про незаконність арешту експрем'єра і тримання її під вартою.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2012 зазначено, що касаційна скарга захисту експрем'єр-міністра України Юлії Тимошенко на вирок у «газовій» справі задоволенню не підлягає. На судових засіданнях були присутні члени місії Європарламенту Пет Кокс та Александр Квасневський, дипломати, депутати парламенту та журналісти.

У зв'язку з цим Європейський Союз, ПАРЄ, уряди США, Великої Британії та Канади висловили глибоке розчарування у зв'язку з негативним рішенням суду щодо касації експрем'єра Юлії Тимошенко у «газовій» справі.

Справа Манафорта

За даними видання The Guardian, колишній політтехнолог «Партії регіонів» і ексголова передвиборчого штабу президента США Дональда Трампа Пол Манафорт ухвалював розробку таємної медіастратегії, націленої проти Юлії Тимошенко. Проєкт був створений у 2011 році з метою підвищення рейтингів Януковича за кордоном.

Перебування Тимошенко у в'язниці, 2012 рік

Відбувала покарання у Качанівській виправній колонії № 54.

У лютому 2012 року Юлію Тимошенко було номіновано на Нобелівську премію миру, а на початку жовтня 2012 року вона на думку букмекерів була третім кандидатом на цю нагороду.

Різке погіршення здоров'я Тимошенко в СІЗО

До арешту (5.08.2011) Тимошенко відрізнялася завидною працездатністю і фізичною формою. Наприклад, в травні 2011 папараці опублікували репортаж, як Тимошенко бігає крос в неділю — 10 км (три кола навколо гаю у своєму дачному селищі).

Однак, починаючи з першого тижня після арешту — вже 15.08.2011 адвокати Тимошенко заявили про появу на тілі Тимошенко синців, і зажадали у суді допуску до Тимошенко особистого лікаря, який взяв би кров для аналізу. 22.08.2011 депутати від БЮТ (Бригинець і Павловський) заявили, що на думку медиків, зазначені синці є наслідком отруєння Тимошенко у в'язниці. 25 серпня Тимошенко повторно подала до суду клопотання: «Я вас прошу, щоб моя медсестра взяла у мене аналіз крові… щоб провести експертизу у своїй лабораторії».

Соратники Тимошенко вважають, що хвороба Тимошенко у в'язниці — результат її отруєння. Тому тема «аналізу крові» є головною вимогою Тимошенко до влади:

• Омбудсмен Ніна Карпачова (колишня регіоналка), побувавши у Тимошенко, сказала, що стан Тимошенко дуже важкий і що «Тимошенко вимагає, вимагає і благає — взяти у неї аналіз крові».
• На з'їзді ЄНП (6-8.12.2011) у Марселі була прийнята резолюція щодо України з вимогою: допустити до Тимошенко «комісію лікарів Євросоюзу», зокрема для взяття аналізу крові.
• Донька Тимошенко (Євгенія) на з'їзді ЄНП (6.12.2011) сказала, що влада вже більше 4 місяців відмовляють Тимошенко в аналізі крові, «Боюся, що ці тортури будуть продовжуватися, поки маму не вб'ють». Після виступу Євгенії — зал аплодував стоячи.

Здоров'я Тимошенко почав погіршуватися у вересні-жовтні 2011 року: у вересні вона важко перехворіла на ангіну. З кінця жовтня Тимошенко вже не могла ходити через болі (коментатори вказують, що подібні «нелюдські болі хребта» були у Ющенко в перші тижні його отруєння в 2004 році). 23 листопада 2011 Тимошенко нарешті обстежили в «Київської обласної клінічної лікарні» — магнітно-резонансна томографія (МРТ) виявила у Тимошенко «міжхребцеву грижу».

На зустрічі з президентом Комаровським (28.11.2011) президент Янукович запевнив, що «Тимошенко будуть лікувати на рівні європейських стандартів» і пообіцяв внести зміни до «Кримінально-процесуального кодексу України» (мається на увазі декриміналізація статті, за якою засуджено Тимошенко). Однак адвокат Власенко заявив (29.11.2011), що Тимошенко не надають медичної допомоги; в неї з'явилися нові симптоми: «запаморочення, у неї йде кров з носа, у неї німіє ліва рука»; Власенко додав: «жива Тимошенко Януковичу не потрібна». Нарешті 30.11.2011 Тимошенко перевели з камери в медсанчастину СІЗО.

Політичний резонанс щодо Тимошенко

6-8 грудня 2011 депутати БЮТ заблокували роботу парламенту України (парламент не працював три дні) з вимогою звільнити Тимошенко, над кріслом спікера вони повісили транспарант «Янукович, не вбивай Юлю».

За соціологічними опитуваннями, на початок грудня 2011 «політична сила Тимошенко» вперше обігнала за рейтингом (правда, всього лише на 1 %) «Партію регіонів» Януковича.

Європейський парламент (1.12.2011) і з'їзд Європейської народної партії (7.12.2011) — прийняли резолюції по Україні, в яких сказано, що «умовою асоціації Євросоюзу і України» є: звільнення Тимошенко та надання їй можливості участі в майбутніх виборах.

Прем'єр-міністр Канади звернувся в Блок Юлії Тимошенко з пропозицією: надати для Тимошенко «найкращих лікарів Канади»; з аналогічною пропозицією звернувся «комітет Євросоюзу з питань запобігання катуванням».

2 жовтня 2012 року в газеті «Коммерсантъ Украина» було опубліковано інтерв'ю голови моніторингового комітету ПАРЄ Андреса Еркеля, в якому він висловив припущення, що Юлія Тимошенко є політичним в'язнем.

Лікування Тимошенко в ЦКБ № 5 Харкова

15 березня 2012 Європейський суд з прав людини виніс уряду України припис «забезпечити отримання Юлією Тимошенко адекватної медичної допомоги у відповідній інституції».

27 квітня 2012 лікарі берлінської клініки «Шаріте» (Charité), які обстежили Тимошенко в Качанівській колонії, повідомили її діагноз: хронічна грижа міжхребцевого диска. Німецькі фахівці заявили, що успішне лікування експрем'єра неможливе в Україні, де клініки не мають необхідного оснащення і методики.

9 травня 2012 Юлію Тимошенко перевезли з Качанівської колонії до центральної клінічної лікарні № 5 «Укрзалізниці» в Харкові, де вона перебувала під посиленою охороною в умовах в'язничного режиму. З моменту її ув'язнення Тимошенко тричі оголошувала голодування.

13 вересня 2012 року стало відомо, що під час обшуку в палаті Тимошенко було виявлено схованку, замасковану під Кримінально-процесуальний кодекс України, в якій зберігалися заборонені для обігу технічні пристрої, а також серед її речей виявлено і вилучені невідомі ліки. Ю. Тимошенко поширила повідомлення, що в неї було вилучені 2 дозиметри, які 4 рази за час контролю показували перевищення дозволеного рівня радіації, а її захисник Олександр Плахотнюк, якого того дня не пускали до підзахисної, заявив, що жодних ліків у Тимошенко не вилучали.

Того ж дня під час брифінгу лікар німецької клініки «Шаріте» Лутц Гармс заявив, що не володіє інформацією стосовно вилучених у Ю. Тимошенко заборонених ліків та не виключає, що вона може стати внаслідок хвороби інвалідом, а перший заступник міністра охорони здоров'я Раїса Моісеєнко заявила, що ув'язнена перебуватиме в Центральній клінічній лікарні № 5 Харкова ще місяць.

У другій половині 2012 — першій половині 2013 лікарі з клініки «Шаріте» наполягали на продовженні госпіталізації Тимошенко, не виключали загрози інвалідності та необхідності оперативного втручання. Після проведення клінічного обстеження німецькі фахівці дійшли висновку про необхідність операції. Про це на початку липня 2013 повідомила дочка експрем'єра Євгенія Тимошенко. У жовтні 2013 керівник «Шаріте» професор Айнхойпль заявив, що оперативне втручання є єдиним шансом Тимошенко на одужання. Напередодні Вільнюського саміту Східного партнерства ЄС, що відбувся в кінці листопада 2013, питання про надання Тимошенко можливості лікуватися в Німеччині обговорювалося як одна з умов підписання Україною Угоди про Асоціацію та Зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Влада наполягала на законодавчому врегулюванні цього питання, у Верховній Раді розроблялися відповідні законопроєкти. 21 листопада 2013 уряд України відмовився від підписання Угоди з Євросоюзом і провладна більшість у парламенті не підтримала жодного з семи запропонованих законопроєктів щодо лікування ув'язнених за кордоном. Тимошенко закликала лідерів ЄС підписати Угоду про асоціацію з Україною, не висуваючи будь-яких умов, у тому числі й щодо її звільнення, якщо Янукович усе ж прийме таке рішення.

У квітні 2013 Українська Гельсінська спілка з прав людини, Львівська обласна рада, Луцька і Тернопільська міськради звернулися до Президента Януковича з клопотаннями про звільнення Юлії Тимошенко.

5 вересня 2013 Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням опублікував доповідь за результатами візиту до Тимошенко в грудні 2012. Висновки делегації Комітету підтвердили, що права Тимошенко були порушені за кількома статтями Європейської конвенції з прав людини, зокрема за ст. 3 (заборона катування) та ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя). У доповіді підкреслювалося, що «заходи безпеки, які застосовувалися до пані Тимошенко, не можуть вважатися пропорційними». Зокрема, в її палаті постійно були присутні співробітники пенітенціарної служби. Крім цього, ув'язнена перебувала під цілодобовим відеоспостереженням: у палаті були виявлені три відеокамери та ще «чотири інші, приховані відео- та/або аудіозаписуючі пристрої (у тому числі в санітарному вузлі)»; ще щонайменше шість відеокамер були встановлені в коридорі, а також у приміщеннях для медичних процедур. Регулярно порушувалося і право експрем'єра на побачення. Делегація КЗК підтвердила, що Тимошенко «зазнавала серйозних труднощів у здійсненні свого права на побачення і телефонні дзвінки».

Упродовж усього періоду перебування Тимошенко в колонії та лікарні вона, за словами німецьких лікарів, захисників та відвідувачів, майже не могла пересуватися самостійно. Водночас вивозити її на свіже повітря не дозволялося; натомість їй пропонували вийти на вулицю без допомоги та засобів для пересування. Так, у доповіді КЗК зазначалося, що «пані Тимошенко не мала доступу до прогулянок… ані в колонії № 54, ані в клінічній лікарні № 5 в Харкові, оскільки їй не було надано належної допомоги, коли вона бажала здійснювати прогулянки». За словами захисників, ув'язненій, яка не могла ходити, тюремники також пропонували самотужки діставатися до телефону, який знаходився в іншому приміщенні, та до автомобіля, щоб добратися в суд. Перебуваючи в лікарні, експрем'єр ще двічі оголошувала голодування: на знак протесту проти фальсифікації виборів-2012 та на знак солідарності з учасниками протестів проти відмови керівництва країни від євроінтеграції.

Звільнення

10 серпня 2011 захист Тимошенко звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на незаконність арешту експрем'єра 5 серпня 2011. У скарзі йшлося про порушення положень Європейської конвенції з прав людини, зокрема, ст. 3 (заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання), ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність), ст. 8 (право на повагу до приватного життя) та ст. 18 (межі застосування обмежень прав).

30 квітня 2013 Європейський суд із прав людини видав постанову у справі «Тимошенко проти України», в якій зазначається: «Суд вирішив, зокрема: що утримання під вартою пані Тимошенко як запобіжний захід було свавільним; що законність її тримання під вартою не було належним чином оцінено; а також що у неї не було можливості вимагати компенсації за незаконне позбавлення волі». Відповідно до Кримінального процесуального кодексу, Вищий спеціалізований суд України повинен був на підставі рішення ЄСПЛ передати заяву Тимошенко про перегляд вироку в «газовій» справі до Верховного Суду України, однак після тривалого зволікання двічі відмовився це робити.

15 липня 2013 ЄСПЛ повідомив про початок розгляду другої заяви Юлії Тимошенко, яка, зокрема, стосується справедливості кримінального провадження в «газовій» справі. У заяві йдеться про порушення права Тимошенко на справедливий суд та відображеного в Європейській конвенції з прав людини принципу «ніякого покарання без закону»;зазначається, що кримінальна справа була політично мотивованою та становила зловживання системою кримінального правосуддя.Крім того, Тимошенко заявила про незаконне оприлюднення в мережі Інтернет(зокрема, й на сайті Державної пенітенціарної служби) та на телеканалах відеозаписів її перебування в лікарні, а також сфальсифікованого аудіозапису її телефонної розмови з чоловіком.

5 вересня 2013 Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням опублікував звіт за результатами візиту до Юлії Тимошенко в грудні 2012. Висновки делегації Комітету підтвердили, що права Юлії Тимошенко були порушені за кількома статтями Європейської конвенції з прав людини, зокрема за ст. 3 (заборона тортур) та ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

18 січня 2013 Генеральна прокуратура України вручила Тимошенко повідомлення про підозру в її причетності до організації вбивства бізнесмена та народного депутата Євгена Щербаня у 1996. 21 травня 2013 слідство у справі про вбивство Щербаня було призупинене. Тимошенко спростувала обвинувачення та назвала їх абсурдними. З 6 лютого 2013 в Апеляційному суді м. Києва проводилися слідчі дії (допит свідків) з цієї справи. Засідання відбувалися без участі Тимошенко- Державна пенітенціарна служба повідомляла, що експрем'єр відмовляється їхати до суду. Проте захисники Тимошенко і вона сама неодноразово це спростовували та заявляли, що насправді тюремники самі не хочуть її етапувати.

Нову кримінальну справу західні країни розцінили як продовження «явно несправедливих і політично мотивованих судових розглядів проти Тимошенко та інших представників опозиції». 21 травня 2013 слідство у справі про вбивство Щербаня було зупинене.

Європейський суд з прав людини 30 квітня 2013 вирішив, що арешт Ю.Тимошенко був політично вмотивованим, незаконним та став результатом свавілля у діях прокурорів та судді.

21 лютого 2014 року Верховна Рада імплементувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти Корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою засуджено Тимошенко.

22 лютого, не дочекавшись підпису Президента під цим законом, Верховна Рада прийняла Постанову «Про виконання міжнародних зобов'язань України щодо звільнення Тимошенко Ю. В.».

Безпосередньо на підставі цієї Постанови Тимошенко змогла залишити лікарню ЦКБ Укрзалізниці у Харкові приблизно о 17:00 год. Зовнішньополітичне відомство США привітало Юлію зі звільненням і побажало їй продовжити лікування, щоб якнайшвидше одужати.

Діяльність Тимошенко після Революції Гідності (2014)

Перші дні на волі

Виступ на сцені київського Євромайдану

22 лютого 2014, при виїзді з аеропорту «Жуляни» (після перельоту з Харкова до Києва) кортеж Юлії Тимошенко зупинили активісти Майдану і звернулися до неї зі словами: «Ви пам'ятаєте, хто зробив цю революцію?!» Активістам не сподобалося, що вона виїхала не через загальний виїзд з аеропорту. Того ж дня Тимошенко дала перше інтерв'ю на волі. Насамперед вона відвідала вул. Грушевського, де вшанувала пам'ять перших загиблих у протистоянні з міліцейськими спецпідрозділами. О 21.30 вона виступила з промовою на Майдані Незалежності.

У перші дні після завершення лікування Тимошенко провела низку зустрічей і телефонних переговорів із представниками ЄС, США, ОБСЄ.

6—7 березня Тимошенко взяла участь у конгресі Європейської народної партії в Дубліні. Виступаючи на цьому форумі, вона закликала лідерів Євросоюзу і країн Європи «разом стати на захист України».

З 7 до 19 березня перебувала на лікуванні в берлінській клініці Charité. Пропозиція лікування у клініці надійшла від канцлера Німеччини Анґели Меркель, про згоду Тимошенко було відомо 24 лютого.

Повернувшись до Києва, Тимошенко ініціювала створення оперативного штабу для напрацювання рішень у відповідь на загрози національній безпеці. До роботи в штабі було запрошено групу провідних фахівців у сфері безпеки, оборони та міжнародної політики. У розвиток цієї ініціативи 15 квітня 2014 Тимошенко оголосила про створення Національного руху опору, покликаного об'єднати зусилля добровільних захисників країни: насамперед, військових експертів, колишніх працівників спецслужб і правоохоронців, людей з досвідом участі в бойових діях. У травні 2014 на базі Руху були створені два батальйони територіальної оборони: 34-й батальйон «Батьківщина» та 42-й — «Рух опору».

Юридична реабілітація

28 лютого 2014 Київський районний суд Харкова закрив провадження у кримінальній справі щодо ЄЕСУ у зв'язку з відмовою прокурорів від обвинувачення (за відсутністю складу злочину). Суд також послався на рішення Верховного Суду України, який у 2005 році підтвердив законність закриття цієї справи, та визнав, що постанова ексгенпрокурора Віктора Пшонки про скасування даного рішення Верховного Суду не відповідала законодавству. Суд також скасував постанову про арешт деякого майна Тимошенко.

Того ж дня Верховна Рада ухвалила закон «Про реабілітацію осіб на виконання рішень Європейського суду з прав людини», згідно з яким Тимошенко була реабілітована та поновлена в усіх правах.

Колишній перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін в ефірі програми «Шустер LIVE» визнав, що «фактів отримання… експрем'єр-міністром (Юлією Тимошенко), грошей, або інших матеріальних цінностей, або корупційних дій виявлено не було».

Заступник Генерального прокурора Микола Голомша, який у 2003—2004 роках займався кримінальними справами, порушеними проти Юлії Тимошенко заявив, що підстав для порушення кримінальних справ проти Тимошенко не було.

14 квітня 2014 Верховний Суд України під час спільного засідання всіх палат рішенням 42 із 48 суддів закрив «газову» справу Юлії Тимошенко за відсутністю події злочину. 24 червня 2014 був оприлюднений повний текст цього рішення, суд дійшов висновку про відсутність у даній кримінальній справі події злочину. Таким чином, у «газовій» справі Юлії Тимошенко було поставлено крапку.

22 січня 2015 року Європейський суд з прав людини опублікував рішення за другою скаргою Юлії Тимошенко та підтвердив порушення статей 18 (межі використання обмежень відносно прав, політична мотивація кримінальної справи), стаття 3 (заборона тортур), стаття 8 (право на повагу приватного і сімейного життя), стаття 10 (свобода висловлювання думки) у поєднанні із статтею 18 Європейської конвенції про права людини.Таким чином ЄСПЛ визнав політичні переслідування і катування та поставив остаточну крапку в усіх кримінальних справах порушених проти Юлії Тимошенко

Вибори Президента України

27 березня 2014 на пресконференції в Києві Юлія Тимошенко заявила про своє рішення йти в президенти. 29 березня з'їзд ВО «Батьківщина», який відбувся на Софійському майдані, висунув її кандидатуру на пост Президента України. Ключовими тезами передвиборчої програми Тимошенко були викорінення корупції, боротьба з олігархами, європейський шлях розвитку України (зокрема, підписання Угоди про асоціацію з ЄС), протидія російській агресії та відновлення територіальної цілісності України.

Для перемоги на виборах президента і наступної політичної боротьби кандидат у президенти України Юлія Тимошенко найняла в свою команду політичного технолога Таля Зільберштейна, який колись консультував експрем'єр міністра Ізраїлю Ехуда Ольмерта.

На позачергових виборах Президента України, які відбулися в один тур 25 травня 2014, Юлія Тимошенко посіла друге місце з результатом 12,81 %. На виборах переміг Петро Порошенко.

Після виборів Тимошенко приступила до реформування партії «Батьківщина».

Парламентські вибори в Україні 2014

Запропонувала 26 жовтня 2014 провести всеукраїнський референдум щодо вступу України до НАТО, одночасно з парламентськими виборами.

14 вересня 2014 на з'їзді ВО «Батьківщина» Тимошенко вперше в її політичній кар'єрі було включено до виборчого партійного списку під другим номером, перший номер отримала Надія Савченко. Інші учасники списку: Ігор Луценко, Сергій Соболєв, Альона Шкрум.

За результатами парламентських виборів 2014 Юлія Тимошенко знову стала Народним депутатом України та провела до парламенту партію Батьківщина.

Парламентська діяльність 2014—2018 роки

11 грудня 2014 року Верховна Рада підтримала ініціативу Тимошенко щодо звільнення Надії Савченко.

16 лютого 2016 року Юлія Тимошенко зробила заяву, що фракція «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» вирішила вийти з коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді. Свою заяву вона пояснила тим, що демократична коаліція перестала існувати, оскільки уряд складається з колишньої Партії регіонів та фракції Народного фронту.

Восени 2016 року звернулася до Окружного адміністративного суду Києва про скасування постанови Кабінету міністрів № 315, яка встановлювала єдину ціну на природний газ (була чинною з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року), у березні 2019 року постанова була скасована. Виступає проти продажу і приватизації стратегічно важливих для держави об'єктів. Зокрема, газотранспортну систему України оцінила в 300 млрд доларів, обіцяла наповнити її газом власного виробництва, ліквідувавши при цьому Нафтогаз України як непотрібну посередницьку структуру, та звинуватила чинного президента України в намірах дешево купити магістраль. Експерти оцінили такі пропозиції як популізм. Зокрема, керівник Бюро комплексного аналізу та прогнозів Сергій Дяченко вважає, що така приватизація неможлива без участі західного капіталу.

Була одним із авторів законопроекту, який продовжував мораторій на продаж землі.

15 червня 2018 року Тимошенко презентувала «Новий курс України» — передвиборчу програму з 4 розділів: новий суспільний договір, мир та безпека, економіка та соціальна політика. 21 вересня 2018 року презентувала програму «Новий економічний курс», яка була розцінена як програма кандидата в президента. Програма отримала оцінку як незавершена, потребує більш точних економічних розрахунків.

Президентські вибори 2019

22 січня 2019 року партія висунула Тимошенко кандидатом у Президенти України на виборах 31 березня 2019 року. 25 січня ЦВК зареєструвала її кандидатом на пост Президента України..

5 лютого 2019 року Тимошенко почала передвиборчий тур мітингом у Дніпрі.

Під час туру вона відвідала практично всі області України. Завершився тур акцією єднання «Україна обирає зміни», яка одночасно проходила на Михайлівській площі у Києві, на Соборній площі в Маріуполі та на площі перед університетом ім. Франка у Львові.

8 лютого 2019 року у Тимошенко з'явився «двійник» на виборах. У січні 2019 року про свій намір балотуватися кандидатом у президенти заявив позафракційний народний депутат Юрій Тимошенко. Сама Тимошенка назвала це брудними технологіями на виборах.

16 березня 2019 року кандидат на пост Президента України від партії «Основа» Сергій Тарута ухвалив рішення підтримати на виборах Юлію Тимошенко. Політики підписали у Києві Меморандум про взаємодію.

На підтримку Тимошенко на посаду Президента України публічно висловилися волонтер та громадський активіст Геннадій Друзенко, ветеран АТО, захисник Донецького аеропорту Микола Тихонов, перший президент України Леонід Кравчук та інші. Також на її підтримку виступали Федерація профспілок України, Всеукраїнський громадський рух «Сила права» та інші організації.

У першому турі виборів Тимошенка посіла третє місце із 13.4 % голосів (2 532 452 голосів).

Вона посіла перше місце у Івано-Франківській області (22.51 % або 650 861 голос «за») та друге місце в 11 областях.

Вартість передвиборчої кампанії Тимошенко, згідно зі звітом ЦВК, склала понад 164 млн грн, всі кошти надано партією «Батьківщина». Проте з урахуванням витрат на рекламу 2018 року до початку офіційної виборчої кампанії загальний обсяг витрат за даними руху «Чесно» сягає 320 млн гривень. Національне агентство з питань запобігання корупції за результатами аналізу звіту Тимошенко встановили невідповідність його оформлення та внесених звітних даних вимогам законодавства.

Парламентська діяльність 2019—2021

Ввійшла до складу Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

У листопаді 2019 року після ухвалення Верховною Радою України законопроекту про зняття мораторію з продажу землі лідерка фракції «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила про перехід в опозицію до правлячої партії «Слуга народу».

18 листопада 2019 року Тимошенко звернулася до Конституційного Суду з проханням невідкладно розглянути подання щодо законопроекту про «ринок землі».

27 січня 2021 року Тимошенко ініціювала проведення референдуму із 5 питань: постачання населенню українського газу та атомної електроенергії з 30 % рентабельністю; про продаж сільськогосподарських земель; про продаж стратегічної власності; питання про легалізацію канабісу; про гральний бізнес.

В червні 2021 року Тимошенко долучилась народного віча щодо проведення референдуму проти продажу землі сільськогосподарського призначення.

21 липня 2021 року Тимошенко заявила, що партія "Батьківщина" розробила проект нової Конституції України.

Сім'я

Про своє етнічне походження Тимошенко сказала: «У мене по лінії батька всі латиші до десятого коліна, а по лінії мами — всі українці до десятого коліна».

Мати, Телєгіна Людмила Миколаївна (дівоче прізвище Нелєпова, нар. 11 серпня 1937 в Дніпропетровську, нині Дніпро), українка. Згідно з дослідженнями Антоніни Ульяхіної (сестри Людмили Миколаївни): "Ми бачили документи, що її (Юлії Володимирівни) прадід Єрофєй Неліпа — козак з Запоріжжя, під час служби в армії прізвище записали — «Нелєпов». За словами Ю. Тимошенко, вся родина її матері мешкає в селі Перещепино на Дніпропетровщині.

Батько, Грігян Володимир Абрамович (нар. 3 грудня 1937 року в Дніпропетровську), за словами Тимошенко, латиш (Євген Червоненко, Дмитро Чобіт стверджують, що єврей). Батьки розійшлися, коли Юлії ще не було одного року (за іншими даними, їй було три).

Чоловік, Тимошенко Олександр Геннадійович (нар. 11 червня 1960) — одружився з Юлією в 1979 році. Займається підприємництвом з 1990-х. Через політичну діяльність дружини зазнав кримінального переслідування у 2000—2001. Був захисником Юлії під час судового процесу проти неї у 2011. У 2012 отримав політичний притулок у Чехії. Був одним із організаторів Євромайдану у Празі та створив Міжнародне громадське об'єднання «Батьківщина». Після звільнення дружини з ув'язнення повернувся до України.

Дуже близькою людиною був свекор Геннадій Опанасович Тимошенко. За радянських часів він працював керівником відділу кінопрокату Дніпропетровської облради; в часи незалежності — головою райради Кіровського району Дніпропетровська. В 1990-х роках Геннадій Тимошенко був гендиректором корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). Геннадій Тимошенко помер 24 травні 2012 року (у віці 75 років, генпрокуратура в той час намагалася вкотре відновити «справу ЄЕСУ»). Ю.Тимошенко тоді знаходилася в ув'язненні, та їй не дозволили бути присутній на похованні.

Донька, Тимошенко Євгенія Олександрівна (нар. 20 лютого 1980). Закінчила Лондонську школу економіки, здобула ступінь бакалавра за спеціалізацією «Державне управління» та ступінь магістра за спеціалізацією «Російська та пострадянська політичні науки». Була захисником матері під час судового процесу у 2011. Протягом двох з половиною років перебування Юлії Тимошенко в ув'язненні Євгенія проводила активну кампанію задля її звільнення й інформувала міжнародну спільноту про антидемократичні процеси в Україні. Євгенія Тимошенко мала десятки зустрічей з керівниками Євросоюзу, країн Заходу та міжнародних організацій, виступала в Сенаті США, в парламенті Італії, на Борнгольмській конференції, на форумах європейських політичних партій, у ЗМІ. Одружена із Артуром Чечоткіним. Виховує доньку Єву та двох синів Давіда та Адама.

Статки та доходи

Згідно із декларацією за 2020 рік, доходом Тимошенко були депутатська зарплата (462,5 тис. грн), кошти на виконання депутатських повноважень (255,9 тис. грн) та банківські відсотки (60,4 тис. грн). Також Тимошенко отримала зі США в порядку досудового врегулювання 148,3 млн грн компенсації шкоди, заподіяної політичними репресіями 2011—2014 років. Політик має готівкою 290 тис. грн та 5 млн 391 тис. доларів США, володіє ювелірними виробами Mikimoto, Chanel, Dinh Van, Cartier, Chopard.

Чоловік депутатки Олександр Тимошенко отримав 342,3 тис. грн іноземного доходу, 1 млн грн від відчуження рухомого майна, 6 грн відсотків, 133,7 тис. грн страхових виплат. Тримає значні суми готівкою і в банках.

Згідно із декларацією за 2019 рік, у Тимошенко не було авто і нерухомості, елітний будинок площею 588 м² у селі Козин вона орендувала у двоюрідної сестри Тетяни Шарапової (у 2019 році сестра померла). Також вона орендувала дві земельні ділянки загальною площею 3362 м². Ще дві сусідні ділянки є у власності тітки політика Антоніни Ульяхіної. Два автомобілі Mercedes-Benz 2014 року та ГАЗ 1983 року були зареєстровані на чоловіка, згодом він їх продав.

Наукова діяльність

• Кандидат економічних наук (автор понад 50 наукових праць).

Нагороди й відзнаки

• За визначні заслуги перед УПЦ МП нагороджена орденом святої великомучениці Варвари (1998).
• У липні 2005 журнал Forbes назвав Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети
• У вересні 2005 Тимошенко отримує нагороду «Людина року Центрально-Східної Європи», яку присуджує їй Економічний форум у Криниці Гурській (Польща).
• грудень 2005 — Prix de la Foundation за «видатні лідерські якості, економічні досягнення під час керівництва Кабінетом міністрів й антикорупційну політику, а також за боротьбу із загрозами демократії, що виникають у сучасному світі», Євросередземноморський форум в Монако
• У березні 2007 французький журнал «Міжнародна політика» вручив Тимошенко відзнаку «За політичну мужність». Це перша нагорода, яку одержав представник України за 25 років існування проєкту. Попередня така нагорода була вручена у 2004 Папі Римському Іоану Павлу II.
• березень 2007 — нагорода Conservative Political Action Conference «за внесок у розвиток демократії».
• 2008 — знак «Шахтарська слава» III ступеня у Луганську.
• У жовтні 2009 Патріарх Єрусалимський Теофіл III нагородив Тимошенко найвищою нагородою Єрусалимської Православної Церкви — Орденом Святогробського Братства.
• У жовтні 2012 експрем'єр-міністру України Юлії Тимошенко присуджено Міжнародну премію Папи Римського Боніфація VIII. Уперше цією премією у 2003 було нагороджено Папу Римського Іоана Павла II.
• У липні 2013 політична партія Іспанії Уніо Демократіка де Каталунія (Unio Democratica de Catalunya) нагородила лідера української опозиції Юлію Тимошенко медаллю Мануеля Карраско Формігуера за її внесок у захист демократії та свободи і боротьбу за відновлення верховенства права в Україні. Раніше цією медаллю були нагороджені колишній Президент Чехії Вацлав Гавел (2007), Президент Європарламенту Ганс-Герт Петтерінг (2008) та інші видатні діячі.
• 18 жовтня 2014 у Хмельницькому журналісти вручили Тимошенко премію імені Якова Гальчевського «За вагомий внесок в розвиток демократії та подвижництво у державотворенні в Україні». Цією премією лідер «Батьківщини» була нагороджена в 2011. Диплом був вручений Юлії Тимошенко в Печерському суді, а саму нагороду — книгу Якова Гальчевського «Проти червоних окупантів» журналісти змогли передати лише тепер.

Відображення у культурі

• У серпні 2013 в Единбурзі (Шотландія) під час відкриття фестивалю Edinburgh Festival Fringe було презентовано виставу про життя лідера української опозиції Юлії Тимошенко. П'єса «Хто хоче вбити Юлію Тимошенко?» (Who Wants to Kill Yulia Tymoshenko?) розповідає про боротьбу колишнього Прем'єр-міністра України за демократію та про її політично мотивоване ув'язнення.

Див. також

• Блок Юлії Тимошенко
• Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»
• Дніпропетровський клан
• Другий уряд Юлії Тимошенко
• Кримінальне переслідування соратників Юлії Тимошенко в період президентства Януковича
• Кримінальні справи щодо ЄЕСУ та Міноборони Росії
• Кримінальні справи щодо Юлії Тимошенко з 2010 року
• Перший уряд Юлії Тимошенко
• Політичні репресії за президентства Януковича

Джерела і література

• Гарань О. Тимошенко Юлія Володимирівна // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 711. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Чобіт Д. Фарисеї, або Неоголошена війна Україні. — Просвіта : Броди, 2006.
• Лоза Р. Невыполненный заказ. — К. : ПП «Продукт БВО», 2002. — 96 с.

Посилання

• Сайт Тимошенко
• Сайт Блоку Тимошенко
• Юлія ТИМОШЕНКО: досьє на сайті «КУМІВСТВО В УКРАЇНІ».
• Громадська думка про Тимошенко — опитування Центру Разумкова. Архів оригіналу за 22 грудня 2012.
• Вантаж старих помилок: поразка Тимошенко стала наслідком хибного вибору // Український тиждень
• За декриміналізацію статті Тимошенко проголосував Шуфрич і не проголосував керівник її львівського штабу газета «Експрес»

Мультимедіа про Юлію Тимошенко

• 2004 — 29 листопада, промова Тимошенко на донецькому телеканалі «Україна» (який належав Ахметову) під час «Помаранчевої революції». Тимошенко одягнена в оранжеву футболку донецького футбольного клубу «Шахтар».
• 2007 — Телевізійний відео-ролік БЮТ «Іван, Галя проти Януковича» на парламентських виборах 2007 року.
• 2009 — документальний фільм «Юлія» (студія «Coppola Productions») на підтримку Юлії Тимошенко на «Президентських виборах-2010 року».
• 2009 — концерт на «Майдані Незалежності» (Київ) на честь Юлії Тимошенко, яка була висунута кандидатом на посаду президента України, пісня «Юля, Юля, Україна» (Настя Каменських та Потап); 29 жовтня 2009.
• 2009 — «Червоне серце», кліп Юлії Тимошенко на президентських виборах-2010, 2 грудня 2009.
• 2010 — кліп опозиції «перший рік правління Януковича».
• 2011 — документальний фільм (25 хвилин), який був показаний делегатам Парламентської асамблеї НАТО, 8 жовтня 2011 — «Суд над Юлією Тимошенко. Правдива історія» («The trial of Yulia Tymoshenko. The true story»).
• 2011 — Печерський суд виносить вердикт по справі Тимошенко. Київ, 11 жовтня 2011.
• 2011 — Африканці про Україну та Тимошенко. Жовтень, 2011.
• 2012 — Петиція за звільнення Тимошенко.