Греки Криму
Кримські греки | |
---|---|
Кількість | 2795 |
Ареал | Україна Автономна Республіка Крим): 2 795 (2001) |
Мова | грецька |
Релігія | православ'я |
Кримські греки або греки Криму (грец. Έλληνες της Κριμαίας) — етнічні представники грецької нації, які проживали на території сучасного Криму. Грецька колонізація має давні традиції, які розпочались в VI ст. до н. е. зі створенням Босфорського царства та Херсонеської республіки.
«Греків» в Криму було три хвилі. Перша — це елліни давнини. Вони сформувалися в середземноморському регіоні і заснували свої колонії в Криму, починаючи приблизно з 600 року до нашої ери. Після Великого переселення народів чистих стародавніх греків у Криму не залишилося.
Друга хвиля — це середньовічні ромеї, візантійці, які так само сформувалися не в Криму та ані мовою, ані вірою не були схожі на еллінів. Після османського завоювання південного побережжя Криму 1475 року вони або прийняли іслам, влившись з часом в кримськотатарський етнос, або продовжували жити ізольованими християнськими громадами урумів та румеїв, поки в 1778 році не були виселені Суворовим до азовського регіону, ставши надазовськими греками.[1]
Третя хвиля грецьких переселенців — це біженці з Османської імперії початку XIX століття, сучасні греки, що сформували Балаклавський батальйон. Втім, 1944 року під час проведення етніної чистки Криму вони, як і кримські татари, були виселені з Криму. Нинішні греки Криму — це саме нащадки репатріантів третьої хвилі[2].
У другій половині VII ст. до н. е. розпочато грецьку колонізацію Північного Причорномор'я. Основним центром переселенців стало місто Мілет, яке не постраждало від нападів скіфів[3].
В кінці VII ст., на місці сучасного міста Керч, вихідцями з міста Мілет засновано місто Пантікапей. Причина заснування міста було вигідне економічне та промислове розташування. Проливом Боспор Кімерійський (сучасна Керченська протока) кожен рік відбувався рибний нерест в Азовське море, а з часом риба поверталась назад, через це місто стало один із найбільш основних експортерів риби та хлібу в античному світі. Особливо добрим за якістю продуктом солена риба, про яку написав поет Архестрат у IV ст. до н. е.[3]
Давньогрецький історик Плутарх відзначав, що Катон Старший, завершуючи кожну доповідь в сенаті пасажем про знищення Карфагену, йому належить один з перших відомих податків на багатство, він був противником того, що римляни купували на суму, приблизно 130 грамів срібла, маленьку бочку солоної понтійської риби[3]:
Дивно, як ще стоїть місто, де за рибу платять дорожче, ніж за бика! | ||
Згідно легенди, місце для будівництва Пантікапея обрано через те, що воно представлене царем Агаетом, сином колхідського царя Еета, в якого аргонавти викрали золоте руно. Захисником міста, згідно вірувань вважався Пан — бог лісів та рівнин, володар бджолярів, рибаків, мисливців, в той же час вождь всіх військових заходів бога війни Діоніса, його зброєносець та товариш на гуляннях, при цьому згідно вірувань володів музичним талантом, танцями та наукою волховання. Є відомості, що йому приписують винахід воєнного бойового порядку загалом та фаланги. Пан у вигляді чоловіка з козлиними рогами, копитами та бородою, саме це змушує ворогів панікувати[3].
За легендою, північніше Пантікапея, на березі Керченської бухти народився герой Троянської війни, син морської богині Тетіди та царя Пелея — Ахілл. Пізніше виникло місто Мірмекій[3].
В VI ст. мілетцями були засновані Керкінітида та Феодосія.
У 422—421 роках до н. е. переселенцями з Гераклеі Понтійської та острова Делос, в ім'я Дельфійського оракула поруч сучасного міста Севастополя заснувалимісто Херсонес, яке недовгий час називався Мегарікою. Це останнє місто засноване греками в Криму. У 46 році до н. е. направлено прохання Юлію Цезарю про дарування незалежності Херсонесу. Пропозиція прийнята, проте не реалізована.
У 1299 році праправнук Чингісхана Ногай знищив Західний Крим, у 1399 році Херсонес був розграбований еміром Єдигеєм. При нашесті ординців, кримські греки були переможені біологічною зброєю. Хан Джанібек при осаді генузької фортеці Кафа, в якій серед генуезців, вірмен та тюрків проживали також і греки, застосував тактику кидання хворої людини з катапульти. Після евакуації мешканців у ряд міст Європи, хвороба поширилась великими на той час масштабами, а самих греків стало ще менше[3].
У Криму греки жили пліч-о-пліч із кримськими татарами, доки півострів не окупувала Російська імперія. У 1778-х, Катерина II ініціювала виселення греків на північне узбережжя Азовського моря.
У 1769 році імператриця Катерина II видала маніфест до греків, які перебувають під турецькими переслідуваннями долучатись до служби в російську армію. Частково на маніфест відгукнулись кримські греки[4]. Всі греки об'єднанні в так зване Грецьке військо у складі 8 батальйонів, які брали участь у Кримській війні, а після були залишені князем Григорієм Потьомкіним для охорони кримського узбережжя від території сучасного Севастополя до Феодосії. Їх заселення відбулось в Балаклаві у близьких один до одного селах (колоніях). При цьому вони увійшли в етнологічну історію як «балаклавські греки» або «арнаути»[5].
Під час Першої світової війни греки з міста Трапезунде та Карської губернії переселялись на Кавказ, після цього 12-13 тисяч греків знайшли свою домівку в Криму. За соціальним складом населення це були селяни, ремісники та купці, при цьому більшість їх неписемна.
Основне заняття кримських греків баштанництво (розведення кавунів), городництво, виноградарство, як і в колоніальні часи, греки займались рибним продажем та взагалі торгівлею.
У 1921–1922 роках вони постраждали від голоду та різноманітних епідемій. У 1926 році загальна кількість греків в Криму складала 21 тисячу осіб[6]. Проживання греків з погляду «місто-село» нерівномірне, Вони мешкали як у містах (переважно Ялта, Севастополь, Керч, Старий Крим, Сімферополь), так і у селах та поселеннях на зразок невеликих колоній. Селяни складали приблизно половину всього грецького населення Криму та жили у 398 селах та поселеннях. В колоніях жили вони компактніше або з малими етнографічними групами та націями у безконфліктному етнонаціональному середовищі.
У 1930 році в Криму існувало вісім грецьких національних сільських рад. На початку 1930-х років відбувається процес сталінських репресій, в якому знищено або вислано до трудових таборів велика кількість представників грецької нації, у тому числі кримських греків.
У 1944 році відбулась депортація грецького населення Криму разом з представниками інших народів. Загальна кількість депортованих склала приблизно 14 тисяч осіб[7]. В 1956 році греки були викреслені з представників «зрадників Батьківщини» Радянського Союзу та їх права були частково відновлені. Велика кількість греків повернулась до Криму.
В 1970-ті роках більше двохсот родин повертаються із заслання та депортації. При цьому офіційні заборони ще діють. Масове повернення греків до Криму відбулось у часи «перебудови».
Станом на 2015 рік в Криму існує 15 грецьких національно-культурних товариств та релігійних громад. Найстаріше товариство «Понтос» створено у 1993 році в Старом Криму. Координацію греків Криму є Федерація греків Криму[8].
Після затвердження Кримської АРСР відбувалась економічне та політичне відновлення Криму після Громадянської війни. Кримські греки разом з представниками інших етносів Криму активно брали у цьому участь.
В 1921 році в Кримській АРСР мешкало 23868 греків, що складало 3,3 % від загального населення Автономної Республіки. При цьому 65 % греків мешкали в містах Криму. Греки, які могли писати становили 47,2 % від загальної кількості представників. Для поліпшення ситуації в сфері писемності серед греків, в місцях компактного проживання були відкриті школи з 7-м річним початковим навчанням. У місті Керч відкрита середня школа. Під час заснування колгоспів, на основі грецького населення засновується 3 грецьких ковгоспи: «Еврика» в. с. Клинівка, «Неа Зої» в. с. Лозове, «Неос Дромос» в. Красноліссі.
У 1925–1926 навчальному році в Криму налічувалося 25 грецьких шкіл I ступеня з 56 вчителями та 1500 учнями. У містах і селах Криму відкривалися грецькі культурні клуби, хати-читальні, так звані «червоні куточки». Греки до середини 30-х років мали можливість вивчення рідної для більшості її представників грецької мови.
Унікальним для грецького населення був 1930 рік, в якому серед п'яти грецьких національних сільських рад діловодство обумовлено використанням грецької мови. З Маріупольської округи міста Маріуполь розповсюджена періодика грецької мовою: «Комуністіс» та «Коллективістіс», журнали «Піонерос» та Махітіс". У цих же роках розпочато сталінські репресії, в яких ліквідовано школи, національні сільські ради, знищено ряд церков та відбувається арешт активістів і церковних діячів.
За даними ЦСУ, станом на 1 квітня 1930 року в кустарній промисловості задіяно 435 греків.
Більшість греків працювало у багатонаціональних ковгоспах, де жили кримські татари, росіяни, українці, німці тощо.
За даними перепису населення 1926 року грецьке населення домінувало у кількості в селах Аутка, Карачоль (c. Чернопілля Белогорського району), Аппак-Джанкой (с. Василькове Кіровський район), Джантора (с. Клинівка Сімферопольський район), Камара, Карань, Скеля (на території Севастопольскої міської ради).
Розселення греків у районах і містах Кримської АРСР за даними перепису 1939 року[9]
- ↑ Кримські депортації: від Єкатерини ІІ до Сталіна. офіційний сайт Українського інституту національної пам'яті (укр.). Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 21 травня 2021.
- ↑ Громенко, Сергій. Крымские татары не могут называть себя коренным народом? (російською) . LІКБЕЗ. Архів оригіналу за 12 березня 2019. Процитовано 26-05-2020.
- ↑ а б в г д е Стародавня ГреціяІ. Греки України. Архів оригіналу за 7 березня 2013. Процитовано 30 серпня 2015.
- ↑ Грамота Катерини II. Греки України. Архів оригіналу за 15 травня 2014. Процитовано 30 серпня 2015.
- ↑ Одна из первых депортаций Российской империи. Как крымскими греками заселили Дикое Поле. Аргумент. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 серпня 2015.
- ↑ 3,5 % населення Криму
- ↑ Трегубов, Виктор (22 липня 2013). О малых народах замолвите слово. Zn,ua. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 30 серпня 2015.
- ↑ Крымские греки. Старый Крым. Архів оригіналу за 22 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АРСР. Демоскоп. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Тельманский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Биюк-Онлайрський. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Колайский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Зуйский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Лариндорфский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Фрайдорфский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Ак-Шейхский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Ичкинский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Сакский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Джанкойский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Кировский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Ленинский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Старо-Крымский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. г. Евпатория. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Карасубазарский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Ак-Мечетский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. г. Феодосия. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Красноперекопский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. г. Симферополь. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Судакский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Сейтлерский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Бахчисарайский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. г. Керчь. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Ялтинский гс. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Севастопольский гс. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Алуштинский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Ялтинский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Куйбышевский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АССР. Балаклавский. Демоскоп. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АРСР. Демоскоп. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- Крымские греки. Старый Крым. Архів оригіналу за 22 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- Греки. Этнография Крыма. Архів оригіналу за 29 липня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- Герасимчук, Анатолий (28 травня 2008). Зачем из Крыма изгнали греков? Как донецкими стали греки крымские... Хай Вей. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- Бабич, Александр. Греческие колонии в крыму. Идем в поход!. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
- Греки (Эллины) в Крыму. Справочник по Украине. Архів оригіналу за 6 січня 2010. Процитовано 30 серпня 2015.
- Грамота Катерини II. Греки України. Архів оригіналу за 15 травня 2014. Процитовано 30 серпня 2015.
- Стародавня Греція. Греки України. Архів оригіналу за 7 березня 2013. Процитовано 30 серпня 2015.
- Одна из первых депортаций Российской империи. Как крымскими греками заселили Дикое Поле. Аргумент. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 серпня 2015.
- Трегубов, Виктор (22 липня 2013). О малых народах замолвите слово. Zn,ua. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 30 серпня 2015.
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. I. — Москва-Ленинград, 1955.
- Бруяко І. В. Северо-Западное Причерноморье в VII—V вв. до н. э. Начало колонизации Нижнего Поднестровья // АМА. Вып. 9. Саратов, 1993. С. 60-79
- Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ. стаття А. О. Білецького; відп. ред. А. О. Білецький. — 2-е вид. — К.: Наук, думка, 1989. — 240 с. [Архівовано 16 липня 2017 у Wayback Machine.] ISBN 5-12-001101-2
- Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312 с.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957;
- Гавриленко О. А. Античні держави Північного Причорномор'я: біля витоків вітчизняного права (кінець VII ст. до н. е. — перша половина VI ст. н. е.). Монографія. — Харків: Парус, 2006. — 352 с.
- Порівняльні життєписи / Плутарх; пер. з древньогрец.: Й. Кобов, Ю. Цимбалюк; передмова: Й. Кобов. — Київ: Дніпро, 1991. — 440 с. [Архівовано 25 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Плутарх. Солон. Лікург (уривки) Переклад Ю.Мушака [Архівовано 24 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 2-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2012. — 248 с.