Очікує на перевірку

Патрушев Микола Платонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Платонович Патрушев
(рос. Николай Платонович Патрушев)
Микола Платонович Патрушев (рос. Николай Платонович Патрушев)
Микола Платонович Патрушев
(рос. Николай Платонович Патрушев)
Секретар Ради Безпеки Російської Федерації
12 травня 2008 — 12 травня 2024
ПрезидентДмитро Медведєв
Володимир Путін
ПопередникІгор Іванов
НаступникСергій Шойгу
Директор Федеральної Служби Безпеки Російської Федерації
9 серпня 1999 — 12 травня 2008
ПрезидентБорис Єльцин
Володимир Путін
Дмитро Медведєв
ПопередникВолодимир Путін
НаступникОлександр Бортніков

Народився11 липня 1951(1951-07-11) (73 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Відомий якінженер, політик
ГромадянствоРосія Росія
Національністьросіянин
Alma materСанкт-Петербурзький державний морський технічний університетd і Академія Федеральної служби безпеки Російської Федерації
ДітиПатрушев Дмитро Миколайович
Професіяагент спецслужби
Звання Генерал армії
Нагороди

Ніколай Платонович Патрушев (рос. Николай Платонович Патрушев; нар. 11 липня 1951(19510711), Ленінград, Російська РФСР) — російський державний діяч, керівний працівник органів держбезпеки. З 14 травня 2024 року помічник Путіна [1].

Секретар Ради Безпеки Російської Федерації з 12 травня 2008 року до 12 травня 2024 року. Генерал армії (2001). Герой Російської Федерації (2001). Директор Федеральної служби безпеки Російської Федерації у 19992008 роках. Змінив на цій посаді Путіна і перебував на посаді протягом двох президентських термінів. Очолював ФСБ Росії майже 9 років, тобто довше, ніж будь-який керівник КДБ — ФСБ з часів Ю. В. Андропова, який очолював КДБ СРСР протягом 15 років. Пішов у відставку після інавгурації президента Д. А. Медведєва. У 20042009 роках — президент Всеросійської федерації.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 11 липня 1951 року, у місті Ленінград (сучасний Санкт-Петербург) в сім'ї військового моряка.[2] Батько — Платон Гнатович Патрушев (1918—1995) службовець у ВМФ з 1938 року. Член ВКП (б) з листопада 1939 року. Учасник Другої світової війни, член екіпажу есмінця «Грозящий» Балтійського флоту, згодом обіймав посаду заступника командира есмінця «Деятельний» з політичного виховання. Нагороджений медалями «За оборону Ленінграда». Мати, Антоніна Миколаївна, за освітою хімік, була медсестрою в радянсько-фінську війну. Після війни працювала в будівельній організації.

Освіта

[ред. | ред. код]

Навчався в середній школі № 211 в одному класі з головою Вищої ради партії «Єдина Росія» Борисом Гризловим.[3] У 1974 році закінчив приладобудівний факультет Ленінградського кораблебудівного інституту, після чого працював інженером в інститутському конструкторському бюро.[4] У 1974—1975 роках — слухач вищих курсів КДБ при РМ СРСР в Мінську.

Кар'єра в КДБ-ФСБ

[ред. | ред. код]
Країни, в яких Микола Патрушев потрапив під санкції

З 1975 року — в контррозвідувальному підрозділі управління КДБ СРСР по Ленінградській області: молодший оперуповноважений, начальник міськвідділу, заступник начальника райвідділу, начальник служби по боротьбі з контрабандою та корупцією.[5] Закінчив річні курси підвищення кваліфікації при Вищій школі КДБ СРСР.

Був начальником управління КДБ Російської Федерації по Карелії у ранзі полковника. Згідно колишньому аналітику КДБ, пізніше американському консультанту з безпеки Юрію Швецю, під час своєї служби у ленінградському управлінні КДБ, Микола Патрушев був фахівцем з організації полювання та риболовлі для керівництва. Такий «єгер» був практично в кожному управлінні КДБ, вивозив начальство на природу, та «накривав поляну», тим самим чим займався майор Путін на посаді завклубу офіційного представництва КДБ в НДР в місті Дрезден[6].

Директор ФСБ (19992008). Змінив на цій посаді В. В. Путіна і знаходився на посаді протягом його двох президентських термінів. Очолював ФСБ понад 8 років, тобто довше, ніж який би то не був керівник КДБ — ФСБ з часів Ю. В. Андропова, який очолював КДБ протягом 15 років. Пішов у відставку після інавгурації Президента Д. А. Медведєва, його змінив А. В. Бортніков.

Причетність до резонансних справ

[ред. | ред. код]

В ході тривалого судового розслідування вбивства колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка в 2006 році, вищим судом Лондона в січні 2016 оприлюднено висновок про причетність до нього президента РФ Володимира Путіна та секретаря Ради безпеки РФ, тодішнього голови ФСБ Миколи Патрушева[7].

На початку 2018 фігурував у ЗМІ як причетний до контрабанди кокаїну з посольства Росії в Аргентині[8].

6 квітня 2018 року включений до списку санкцій США серед 17 урядовців та 7 бізнесменів з Росії[9].

За даними програми журналістських розслідувань «Схеми» (Радіо Свобода), 7 січня 2020 року прибув до Оману для ймовірної зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським.[10]

Російський політолог Андрій Піонтковський вважає очевидною причетність Патрушева до вибухів житлових будинків у Росії як інструменту приходу Путіна до влади в Росії, а також висловлює припущення про ймовірність планування ним подібних диверсій на території Криму в разі планування повномасштабного вторгнення Російських військ в Україну[11].

Погляди

[ред. | ред. код]

Активно підтримує агресивну імперську політику Росії і є справжнім патріотом клану Путіна та його кадебістських традицій[12]. Вважає спецоргани, такі як ЧК, КГБ «…свого роду, нашим новим дворянством»[13].

Дотримується імперського міфу про те, що нібито єдиною метою США є позбавити Росію її природних багатств, оскільки США «воліли б, щоб Росії не існувало взагалі»[14].

Стосовно України, він вважає Революцію гідності заколотом, військовим путчем, організованим і проведеним за американські гроші: «…Якби не цей переворот, нічого було б не сталося в Криму і на східній Україні». В той же час, американці «…не дбали, що там станеться на Україні, їм треба було вчинити тиск на Росію, що вони й роблять… На відміну від ІДІЛ, яка є терористичною організацією, в Донецькій і Луганській області нема терористичних груп. Це громадянський конфлікт…у відповідь на акти звірства, які там чиняться [українцями]. Але ми не можемо закрити кордон і влаштувати блокаду. Ми вже зробили все, що було необхідно… Ми не розуміємо, чому Україна така вперта. Нічого поганого з ними не станеться, якщо вони запровадять цей договір (Мінськ-2). Але вони не хочуть сісти за стіл переговорів і домовитися з представниками донецьких і луганських збройних угруповань. Це ключове питання»[15].

Державні нагороди

[ред. | ред. код]
  • Герой Російської Федерації (присвоєно закритим Указом Президента РФ від 15 березня 2000 року (за іншими даними від 14 січня 2002 року).
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (2006).
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня.
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня.
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня
  • Орден Мужності.
  • Орден «За військові заслуги».
  • Орден «За морські заслуги» (2002)
  • Орден Пошани (2011)
  • Медалі РФ, в тому числі Медаль Ушакова.
  • Лауреат Державної премії Російської Федерації імені Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова в галузі військової науки (2009).
  • Орден Богдана Хмельницького III ст. (Україна, 23 травня 2001) — за вагомий внесок у розвиток співробітництва між Федеральною службою безпеки Російської Федерації та Службою безпеки України у боротьбі з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та наркобізнесом.[16] 9 червня 2022 року рішенням РНБО «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» безстроково позбавлений державних нагород України, інших форм відзначення.[17]

Див. також

[ред. | ред. код]

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. Марина Ліснічук (14 травня 2024). Патрушев і Дюмін стали помічниками Путіна: які кадрові ротації влаштували в Кремлі й що відомо про призначення. Обозреватель. Архів оригіналу за 16 серпня 2024. Процитовано 14 травня 2024.
  2. Патрушев Николай Платонович. warheroes.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 24 серпня 2021.
  3. Антикомпромат. Патрушев. web.archive.org. 4 грудня 2018. Архів оригіналу за 4 грудня 2018. Процитовано 24 серпня 2021.
  4. Патрушев Николай Платонович, Биография. ladno.ru. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 24 серпня 2021.
  5. Колода Российской Федерации. www.kommersant.ru (рос.). 1 грудня 2003. Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 24 серпня 2021.
  6. ГОРДОН.ua: Сокурсник Путина, экс-разведчик КГБ: Вы серьезно думаете, что Путин, делающий подтяжку лица, развяжет ядерную войну? У него от страха ботокс потечет [Архівовано 2017-09-02 у Wayback Machine.], 28.04.2015
  7. Доповідь про вбивство Литвиненка: ймовірно, його замовив Путін.//Українська правда, 21 січня 2016. Архів оригіналу за 16 серпня 2024. Процитовано 27 травня 2017.
  8. Грузите кокаин чемоданами: откуда в посольстве России взялись наркотики [Архівовано 2018-03-02 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. США расширили санкционный список в отношении России. РИА Новости (рос.). 6 квітня 2018. Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
  10. «Оманлива відпустка». В Оман прилітав секретар Ради безпеки Росії, коли там був Зеленський (розслідування). Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 14 лютого 2020.
  11. В ефірі телеканалу Еспресо Андрій Піонтковський політолог (Вашингтон): Лавров вскрився. Патрушев планував вибухи у Севастополі//Студія Захід з Антоном Борковським. Еспресо, 1 травня 2021. Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 1 травня 2021.
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 21 травня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. Russia's New Nobility — The Rise of the Security Services in Putin's Kremlin, Andrei Soldatov and Irina Borogan (of Agentura.ru), Foreign Affairs, September/October 2010 and in the authors' The New Nobility — The Restoration of Russia's Security State and the Enduring Legacy of the KGB, Public Affairs, New York, September 2010 [Архівовано 2024-08-16 у Wayback Machine.].Retrieved: 8 March 2013
  14. Patrushev, Nikolai; Kommersant, Elena Chernenko for. Terrorism, Ukraine and the American threat: the view from Russia. the Guardian. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 17 липня 2015.
  15. Terrorism, Ukraine and the American threat: the view from Russia. The Guardian, July 15, 2015. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 23 травня 2017.
  16. Указ Президента України від 23 травня 2001 року № 338/2001 «Про нагородження орденом Богдана Хмельницького»
  17. Указ Президента України від 9 червня 2022 року № 400/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 червня 2022 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»»

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Александр Литвиненко, Юрий Фельштинский. ФСБ взрывает Россию. — Наш Формат, Київ, 2015. -504 с. ISBN 978-617-7279-00-5

Посилання

[ред. | ред. код]