Данило Судин's Reviews > Занулення

Ґібсон не планував писати продовження Нейроманта. Він навіть спеціально дописав фінал так, щоб закрити будь-які питання: чи буде продовження, чи ні. І після того написав продовження. Всього через два роки. Одночасно видавши збірку Спалити Хром.
І одразу попереджу: цей роман Ґібсон задумував як другу частину трилогії. Це відчутно, бо жодної розв'язки ми не отримаємо. Точніше так, "тактичну" (тобто вирішення проблем головних героїв) ми отримаємо, але "стратегічну" (що за чортівня творилася весь роман?!) нам слід почекати до наступного тому.

В Зануленні Ґібсон підходить до побудови тексту та сюжету зовсім інакше. Ми занурюємося в три сюжетні лінії, між якими перемикання відбувається в режимі стробоскопа: тільки вдалося зрозуміти, що ж відбувається в одному епізоді однієї лінії, як ми одразу перемикаємося - і знову треба звикати, бо там нова ситуація. Це на початку втомлює, але після 2/3 роману раптом всі лінії складаються. Як пазл, причому миттєво. І після цього "перемикання" вже не дратує, а тільки додає розгортанню подій інтенсивності.

Зміна стилю, до речі, як я розумію, обурює багатьох фанатів циклу. Адже Нейромант написаний дуже нуарно, тобто головний герой (а там він один - Кейс) - це справжній анти-герой, а сама мова, якою він описує все, що з ним відбувається, дуже рвана і лаконічна. Натомість в Зануленні Ґібсон обирає повільніший темп. Тут і герої поводяться "спокійніше", і сама мова більш розлога. І темп оповіді повільніший.

Втім, до цього всього є ключ - речі. Ґібсон майже всюди додає описи матеріального світу. Герої вже не просто в кіберпросторі чи фізичному просторі, розміченому дуже умовно, як це було в Нейроманті. Ні, Ґібсон смакує описи - навіть якщо йдеться про стіл з вчорашнього бенкету одного ділка середнього розмаху. Цей поворот тут не випадковий, а є частиною послання автора. Власне тому хочеться відзначити саме український переклад назви - Занулення. В оригіналі - Count Zero, що може також означати "граф Нуль". Це нік одного з героїв роману, а тому росіяни так і написали "Граф Ноль". Втім, Ґібсону йдеться саме про занулення - системи, свідомості, суспільства. І поворот до речей тут центральний: як би не фантазували про кіберпростір як альтернативну реальність, рано чи пізно ми повертаємося до фізичного світу - речей та людей. Нам потрібен фізичний комфорт та безпечне і рідне коло людей. В цьому плані роман шикарний. Він не просто відтіняє Нейроманта, а навпаки - доповнює його.

І цілком погоджуюся з критиками: герої тут виписані просто шикарно. Тернер - найманець, його брат Руді та дружина Саллі, екс-кураторка галереї Марла та хотдожник Боббі Ньюмарк. Останній - просто перлина. Він починає роман як ламер, який мріє стати гакером (хотдожник, що хоче стати жокеєм), а завершує... Тут я лише можу зняти капелюха перед Ґібсоном. Фінал лінії Боббі просто чудовий. Ґібсон вкотре показує, що він ігнорує всі кліше, але водночас виписує таку класну історію, що вона не виглядає як "а зараз я так закручу сюжет, щоб ви аж охнули і не повірили, що так можна". Всі повороти в нього дуже логічні. Коли вони відбуваються, то відчуваєш не стільки здивування, що автор так закрутив, скільки... тепло чи сум за героїв. Бо це дуже правдиві повороти, які трапляються з живими людьми в реальному світі. Так Ґібсон створює відчуття справжності своїх героїв. До речі, другорядні персонажі також дуже виразні і запам'ятовуються.

В цьому плані Ґібсон просто методично ігнорує final battle, бо так само було й в Нейроманті. Він абсолютно швидко і невимушено, проте логічно і послідовно, розрубує вузол конфлікту, який сплітався весь роман. Це настільки талановито, наскільки ж бунтарсько. Мовляв, ви чекаєте грандіозної битви, стінки на стінку, запеклої сутички з final boss'ом, а їх не буде. Бо в реальному житті все не так.

І так, цей роман по духу дуже нагадує збірку Спалити Хром. А початок лінії Тернера - пряма відсилка до оповідання Готель "Нью-Роуз". Але для цих двох томів спільною є тема людяності. Попри всі ринкові відносини, що панують між людьми в цьому світі, Ґібсон ненав'язливо показує: без хоча б дрібки людяності вся машина кібер(панку/простору) просто зупинилася б на місці. Хто думає інакше - дуже помиляється. Власне, більше й не скажу, щоб не спойлерити. Та й навіть зав'язку сюжету переказати складно, бо... Бо важко це зробити так, що не заспойлерити, але зацікавити. Бо три лінії настільки різні, що варто просто довіритися Ґібсону - і рушити за ним вслід за текстом. Це неодмінно винагородиться.