Струве Петро Бернгардович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Бернгардович Струве
рос. Пётр Бернгардович Струве
Петро Бернгардович Струве
Петро Бернгардович Струве
портрет П. Струве у 1890-і — 1900-і роки
 
Народження: 7 лютого 1870(1870-02-07)
Перм
Смерть: 26 лютого 1944(1944-02-26) (74 роки)
Париж
Поховання: Сент-Женев'єв-де-Буа
Країна: Російська імперія
Франція Франція
Освіта: Петербурзький університет
Ступінь: професор
Партія: конституційно-демократична
Рід: Струве
Батько: Бернард Вільгельм фон Струвеd
Мати: Anna Fyodorovna Rosend
Шлюб: Nina Gerdd
Діти: Гліб Петрович Струвеd[1], Олексій Петрович Струвеd і Костянтин Струвеd

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Роботи у  Вікіджерелах

Струве Петро Бернгардович (рос. Стру́ве Пётр Бернга́рдович, *26 січня (7 лютого) 1870 р., м. Перм — †26 лютого 1944 р., м. Париж) — російський громадський і політичний діяч, економіст й публіцист, історик та філософ. Російський представник легального марксизму, який виступав проти ідеології народництва.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Петро Струве у 1919 р.

У 1895 р. закінчив Петербурзький університет, редагував журнали «рос. Новое слово», «рос. Начало», брав участь у складанні Маніфесту на І з'їзді РСДРП.

У 1899 році під редакцією Петра Струве було надруковано «Капіталу» Карла Маркса в перекладі на російську мову Лева Марковича Зака.

У роки революції 1905—1907 рр. став визначним представником конституційно-демократичної партії Росії, редактором її органу «рос. Русская мысль».

У 1906—1917 рр. викладав у Петербурзькій політехніці, депутат другої Державної Думи Російської імперії в 1906 р.; почесний член, академік Російської АН (1917).

Після Жовтневого перевороту 1917 р., під час громадянської війни в Росії 1917—1922 рр. став учасником «Білого руху», був міністром закордонних справ в уряді Врангеля П. М. (визнаного у Франції)[2], був членом уряду Півдня Росії на чолі з Денікіним А. І..

Струве був противником так званої «Жовтневої революції» й влади більшовиків. Перебуваючи на засланні, він був видатним критиком Радянського Союзу.

Від 1921 р. — в еміграції, став лідером антирадянського її крила.

Репресований владою Третього Рейху. Похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.

У своїй творчості пройшов еволюцію від соціально-демократичного до лівого лібералізму, був автором численних творів, співавтором збірників «рос. Вехи» й «рос. Из глубин». Він вперше здійснив спроби внести в марксизм ідеї неокантіанства. Виступав проти революції, протиставляючи їй шлях реформ.

Праці

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]