What do you think?
Rate this book
Наші 20-ті
Жанна батальйонерка
До авторської прозової антології Гео Шкурупія увійшло одинадцять текстів, написаних у 1920-ті й на початку 1930-х років. Серед них читачі знайдуть і повість про жінок на фронті Першої світової війни (гідний зразок жанру воєнної прози), і короткі оповідання, де на тлі виразного побуту епохи змальовано характерні для неї людські історії, і цикл "Монгольські оповідання", написаний після подорожі автора в Монголію, і повість про Тараса Шевченка, якого олюднювати й вичищати від бронзи почали саме футуристи під гаслом "Реабілітація Шевченка". Частину текстів було опубліковано в тогочасній періодиці, й сьогодні вони вперше повертаються до читача.
504 pages, Hardcover
First published January 1, 1930
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 35 reviews
February 6, 2024
щира пʼятірочка.
що маємо. двійко головних героїв: Стефан, який виступає проти війни й не планує йти на фронт і Жанна, яка романтизує війну.
чим це обернеться – про це й історія. крім цих героїв є ще декілька, що суттєво впливають на сюжет.
історія починається вже в розпал Першої світової війни й описує події в Києві, потім в Петрограді та на фронті.
крім роздумів на тему війни та імперської пропаганди, вдалося ще трошки порівняти ставлення до жінок у ті часи й 100 років потому. що ж, прогрес помітний.
у книзі чудово інтегрована лінія кохання, але тут не все так передбачувано, й тому цікаво.
бонусом ідуть прекрасні описи Києва ❤️
окремий плюс – те, як написана ця книга. викликала бажання читати її без перерви і занурила в сюжет)
що маємо. двійко головних героїв: Стефан, який виступає проти війни й не планує йти на фронт і Жанна, яка романтизує війну.
чим це обернеться – про це й історія. крім цих героїв є ще декілька, що суттєво впливають на сюжет.
історія починається вже в розпал Першої світової війни й описує події в Києві, потім в Петрограді та на фронті.
крім роздумів на тему війни та імперської пропаганди, вдалося ще трошки порівняти ставлення до жінок у ті часи й 100 років потому. що ж, прогрес помітний.
у книзі чудово інтегрована лінія кохання, але тут не все так передбачувано, й тому цікаво.
бонусом ідуть прекрасні описи Києва ❤️
окремий плюс – те, як написана ця книга. викликала бажання читати її без перерви і занурила в сюжет)
«А гармати й кулемети дезінфекціюють мозок, отруєний відозвами та промовами, які б вони не були».
March 5, 2024
Занадто багато совєццкості
Жанна-імперіалістка або Бойко-більшовик. Нашо я це читала?🤦🏻♀️
Жанна-імперіалістка або Бойко-більшовик. Нашо я це читала?🤦🏻♀️
February 29, 2016
Жанна батальйонерка
Цей текст, уважається романом, а коли я шукала до нього обкладинку, то надибала навіть формулювання "інваріант любовного роману", але як на мене, то це не роман, а швидше така собі повість і хоч любовна лінія тут є, але цього якось мало, знаєте, любовна лінія є у кожній більшій прозі, без неї ніяк, що не дає підстав всю цю прозу називати любовним романом. Швидше, це антивоєнна проза, якщо вже на то пішло.
Події відбуваються на тлі Першої світової і революції. Головні герої: Жанна Барк (невипадкове прізвище) - професорська донька, Бойко - революціонер, поручник Голубятніков. Це, власне, трикутник, до якого примикають доважки Муславський і Франя, роль яких спорадична і малозрозуміла. Не розкриваючи інтриги, хто кого, скажу лише, що інваріантність, вочевидь, полягає в тому, що закохані не можуть бути разом навіть після смерті суперника, через різницю у їхніх поглядах. Але хіба це нове? Ще Трістан і Ізольда не могли бути разом, і там все куди серйозніше.
Треба сказати, що там є доволі-таки сміливі пасажі, за які у пізніший радянський час можна було відгребти, не чекаючи репресій. Дещо я повиділяла і оце даю знизу цитати. І треба сказати, що весь той час, що я читала, напружено чекала якоїсь неуникної радянщини і самоцензури, але практично не знайшла. Це ще та цікава література 20-х, у якій є не тільки робітники і колгоспниці.
Закінчення дає нам візію більш-менш остаточної долі тільки чоловіків - два вмерли, один вижив і влився в революцію, натомість з жінками або зовсім незрозуміло, або є "варіанти". Одного дня на героя напливає і він бачить свою Жанну спершу в постарілій торговці, що випродує залишки своїх речей впереміш з іншим крамом, то в бездушній (і безголовій по ходу) секретарці, то у вдягнутій у перли новій буржуазії чи врешті проститутці у накуреній кнайпі. Привабливо, нічого не скажеш. У самому кінці я так і не зрозуміла, чи була між тим привиддям власне Жанна.
***
Цитати
«Найкращі яничари й городовики з українського походження».
***
«— Хто ти такий, Тороко? — спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?..
— Який ще він вірмен? — відповів за нього Сльозкін, — він хахол!..
— Я тобі дам хахол! — ображається Торока. — Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..»
***
«Вони обидва обурені, їм огидно вмирати з примхи Голуб'ятнікова за його розхрістану й дурноголову батьківщину. Таке ж, мабуть, відчувають індуси, що служать в англійській армії. Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки».
***
«Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. "Вікно в Европу" прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі».
***
«Робота в українських комітетах, що до неї він деякий час приглядався, здавалася йому якоюсь несучасною. В ній не було рішучости й революційної войовничости, вона нагадувала демократичний сальон, де влаштовують вечори спогадів з минулої історії. Йому також не подобався національний маскарад, демонстрація музейних одягів. Тут було більше романтики, ніж справжньої активности, що характеризувала б культуру європейця».
Цей текст, уважається романом, а коли я шукала до нього обкладинку, то надибала навіть формулювання "інваріант любовного роману", але як на мене, то це не роман, а швидше така собі повість і хоч любовна лінія тут є, але цього якось мало, знаєте, любовна лінія є у кожній більшій прозі, без неї ніяк, що не дає підстав всю цю прозу називати любовним романом. Швидше, це антивоєнна проза, якщо вже на то пішло.
Події відбуваються на тлі Першої світової і революції. Головні герої: Жанна Барк (невипадкове прізвище) - професорська донька, Бойко - революціонер, поручник Голубятніков. Це, власне, трикутник, до якого примикають доважки Муславський і Франя, роль яких спорадична і малозрозуміла. Не розкриваючи інтриги, хто кого, скажу лише, що інваріантність, вочевидь, полягає в тому, що закохані не можуть бути разом навіть після смерті суперника, через різницю у їхніх поглядах. Але хіба це нове? Ще Трістан і Ізольда не могли бути разом, і там все куди серйозніше.
Треба сказати, що там є доволі-таки сміливі пасажі, за які у пізніший радянський час можна було відгребти, не чекаючи репресій. Дещо я повиділяла і оце даю знизу цитати. І треба сказати, що весь той час, що я читала, напружено чекала якоїсь неуникної радянщини і самоцензури, але практично не знайшла. Це ще та цікава література 20-х, у якій є не тільки робітники і колгоспниці.
Закінчення дає нам візію більш-менш остаточної долі тільки чоловіків - два вмерли, один вижив і влився в революцію, натомість з жінками або зовсім незрозуміло, або є "варіанти". Одного дня на героя напливає і він бачить свою Жанну спершу в постарілій торговці, що випродує залишки своїх речей впереміш з іншим крамом, то в бездушній (і безголовій по ходу) секретарці, то у вдягнутій у перли новій буржуазії чи врешті проститутці у накуреній кнайпі. Привабливо, нічого не скажеш. У самому кінці я так і не зрозуміла, чи була між тим привиддям власне Жанна.
***
Цитати
«Найкращі яничари й городовики з українського походження».
***
«— Хто ти такий, Тороко? — спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?..
— Який ще він вірмен? — відповів за нього Сльозкін, — він хахол!..
— Я тобі дам хахол! — ображається Торока. — Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..»
***
«Вони обидва обурені, їм огидно вмирати з примхи Голуб'ятнікова за його розхрістану й дурноголову батьківщину. Таке ж, мабуть, відчувають індуси, що служать в англійській армії. Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки».
***
«Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. "Вікно в Европу" прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі».
***
«Робота в українських комітетах, що до неї він деякий час приглядався, здавалася йому якоюсь несучасною. В ній не було рішучости й революційної войовничости, вона нагадувала демократичний сальон, де влаштовують вечори спогадів з минулої історії. Йому також не подобався національний маскарад, демонстрація музейних одягів. Тут було більше романтики, ніж справжньої активности, що характеризувала б культуру європейця».
October 3, 2022
Ґео Шкурупій is one of the writers who are considered our “Розстріляне відродження.” I have not read other books by this author (maybe he indeed is a talented and valuable writer otherwise) but “Жанна-батальйонерка” looks like a really bad approach to “Розстріляне відродження.” It’s basically just Bolshevik propaganda, quite primitive, that has nothing to do both with literature and history.
I understand that most writers of “Розстріляне відродження” were sincere Bolsheviks/Communists/Socialists and they truly believed in all the good things that Bolshevik/Communist/Socialist propaganda promised, but not all of them were so obliviously blinded by it as it is shown in “Жанна-батальйонерка.” (For example, “Місто” by Валер’ян Підмогильний is also pretty much pro-Soviet by the internal disposition of the author and his hero, but it is complex and intelligent enough not to look like stupid pro-Soviet propaganda for illiterate peasants — contrary to “Жанна-батальйонерка.”)
The literary quality of the book is also very much questionable. I really liked its Ukrainian language: you can see how juicy and original it was at the beginning of the century, before the Soviets russified it to make it look more like a dialect of the Russian language than a unique and very flexible language with strong roots in all the neighboring European languages. However, the sentimental romanticism of very poor taste makes this book vulgar and primitive even without Bolshevik propaganda. I expected it to be clever irony, satire to the very last moment, but no, it looks like the author is deadly serious. It’s ridiculous to write like this in the Roaring Twenties!
Yes, there are some important statements about Ukrainian history and culture that are relevant for us even today, and they look quite bold for Soviet times, but they are easily explained by the fact that the author was under the spell of this short period of “Ukranization” — a special policy that the Soviets implemented for some time in all national republics with a powerful aspiration to be independent countries, in order to appease and tame them while they were still able to resist and fight their oppression. Ґео Шкурупій does not believe in “Геть від Москви!” (as we may imagine from these statements) — he believes in “Геть від царської Москви!” and thinks that Bolsheviks are the answer to all the problems of Ukrainians.
I hope that other books by the author are better, but right now I have very little desire to explore this issue…
I understand that most writers of “Розстріляне відродження” were sincere Bolsheviks/Communists/Socialists and they truly believed in all the good things that Bolshevik/Communist/Socialist propaganda promised, but not all of them were so obliviously blinded by it as it is shown in “Жанна-батальйонерка.” (For example, “Місто” by Валер’ян Підмогильний is also pretty much pro-Soviet by the internal disposition of the author and his hero, but it is complex and intelligent enough not to look like stupid pro-Soviet propaganda for illiterate peasants — contrary to “Жанна-батальйонерка.”)
The literary quality of the book is also very much questionable. I really liked its Ukrainian language: you can see how juicy and original it was at the beginning of the century, before the Soviets russified it to make it look more like a dialect of the Russian language than a unique and very flexible language with strong roots in all the neighboring European languages. However, the sentimental romanticism of very poor taste makes this book vulgar and primitive even without Bolshevik propaganda. I expected it to be clever irony, satire to the very last moment, but no, it looks like the author is deadly serious. It’s ridiculous to write like this in the Roaring Twenties!
Yes, there are some important statements about Ukrainian history and culture that are relevant for us even today, and they look quite bold for Soviet times, but they are easily explained by the fact that the author was under the spell of this short period of “Ukranization” — a special policy that the Soviets implemented for some time in all national republics with a powerful aspiration to be independent countries, in order to appease and tame them while they were still able to resist and fight their oppression. Ґео Шкурупій does not believe in “Геть від Москви!” (as we may imagine from these statements) — he believes in “Геть від царської Москви!” and thinks that Bolsheviks are the answer to all the problems of Ukrainians.
I hope that other books by the author are better, but right now I have very little desire to explore this issue…
March 7, 2023
Жанна = Євгенія, трошки несподівано)
Цікавий зразок антивоєнного роману від українського письменника 20-х, який спробував показати розчарування в війні (йдеться про Першу світову) з кількох сторін: Стефан, київський студент, нишком розмірковує про самостійну Україну і не хоче воювати за ненависну Російську імперію, проте його силують; і Жанна, професорська дочка, що обдурена пропагандою потрапляє на фронт воювати за царя у складі жіночого батальйону, де замість обіцяного геройства чи романтики отримує жіночий військовий маскарад та жахливу фронтову реальність.
Обоє розчаровані, але кожен трактує війну на свій лад і має свої погляди на майбутнє. Тож з коханням тут не клеїться.
Окрім того, є другорядні персонажі, які вплетені в історію і в першу чергу демонструють зріз тогочасного суспільства (звісно, дуже спрощений).
Мені не сподобався сам роман, сюжет здався непереконливим, але він непогано характеризує епоху і настрої тогочасної молоді. Без одобрення революції, звісно ж, не обійшлось, - такі були часи, але несамовитою радянщиною твір все-таки не тхне, подекуди навпаки - дивує палкими антиросійськими пасажами (які, як ми знаємо з уроків історії, неминуче вели до репресій).
Тому моя гарна оцінка тут присвячена сміливості Ґео Шкурупія. А роман десь на трієчку.
Цікавий зразок антивоєнного роману від українського письменника 20-х, який спробував показати розчарування в війні (йдеться про Першу світову) з кількох сторін: Стефан, київський студент, нишком розмірковує про самостійну Україну і не хоче воювати за ненависну Російську імперію, проте його силують; і Жанна, професорська дочка, що обдурена пропагандою потрапляє на фронт воювати за царя у складі жіночого батальйону, де замість обіцяного геройства чи романтики отримує жіночий військовий маскарад та жахливу фронтову реальність.
Обоє розчаровані, але кожен трактує війну на свій лад і має свої погляди на майбутнє. Тож з коханням тут не клеїться.
Окрім того, є другорядні персонажі, які вплетені в історію і в першу чергу демонструють зріз тогочасного суспільства (звісно, дуже спрощений).
Мені не сподобався сам роман, сюжет здався непереконливим, але він непогано характеризує епоху і настрої тогочасної молоді. Без одобрення революції, звісно ж, не обійшлось, - такі були часи, але несамовитою радянщиною твір все-таки не тхне, подекуди навпаки - дивує палкими антиросійськими пасажами (які, як ми знаємо з уроків історії, неминуче вели до репресій).
Тому моя гарна оцінка тут присвячена сміливості Ґео Шкурупія. А роман десь на трієчку.
March 17, 2024
Не могла припустити, що Гео Шкурупій виявиться таким іронічним у деталях, легким у читанні та водночас вертким на сюжетному рівні. Це, можливо, на якийсь час буде моїм улюбленим текстом наших 20-х.
5 пунктів про захват:
1) Мене на стільки захопив текст, що я навіть погодилася зіграти у гру від видавництва «Віхола» й відірвала від клапану (обкладинки) фраґмент, який із цитатою, який має слугувати закладинкою.
2) У тексті не аж так рясно розкидані «київські» місця, але я їх (про всяк випадок) все одно позначаю, бо такі цитати актуальні завжди.
3) Поки читала, то думала, що за 100 років ��ічого не змінилося (ніби щоразу треба собі про це нагадувати), бо подекуди наші розмови про війну за обідніми столами й на кухнях у глибокому тилу дуже схожі на ромови героїв Шкурупія часів Першої світової.
4) У другому розділі на вечірку в професорському домі збирається таємне товариство «Священний лотос», яке тихо перешіптується у напівтемряві покоїв, бо має на меті провести спіритичний сеанс (кого ж викликати? Наполеона? Пушкіна?): «Великий портрет Анни Безант — теософського теоретика і просто гладкої бабулі, що замотала себе хмарою білого серпанку, — докірливо поглядав на це товариство. Воно не могло серйозно поставитись навіть до такої дитячої розваги, як спіритичний сеанс».
5) Із розвʼязкою роману не поталанило (1930-й рік, гайки закручуються), але натомість пощастило з кількома кульмінаціями (кожен і кожна можуть визначити власну). Для когось важливішою у цьому тексті буде Жанна, для когось - студент Бойко, а хтось зосередиться на антагоністі поручнику Голубʼятнікову. Моральні вибори, конфлікти, бентежні революційні душі, жорстока війна, ідеали та їхнє руйнування — усе захоплює.
5 пунктів про захват:
1) Мене на стільки захопив текст, що я навіть погодилася зіграти у гру від видавництва «Віхола» й відірвала від клапану (обкладинки) фраґмент, який із цитатою, який має слугувати закладинкою.
2) У тексті не аж так рясно розкидані «київські» місця, але я їх (про всяк випадок) все одно позначаю, бо такі цитати актуальні завжди.
3) Поки читала, то думала, що за 100 років ��ічого не змінилося (ніби щоразу треба собі про це нагадувати), бо подекуди наші розмови про війну за обідніми столами й на кухнях у глибокому тилу дуже схожі на ромови героїв Шкурупія часів Першої світової.
4) У другому розділі на вечірку в професорському домі збирається таємне товариство «Священний лотос», яке тихо перешіптується у напівтемряві покоїв, бо має на меті провести спіритичний сеанс (кого ж викликати? Наполеона? Пушкіна?): «Великий портрет Анни Безант — теософського теоретика і просто гладкої бабулі, що замотала себе хмарою білого серпанку, — докірливо поглядав на це товариство. Воно не могло серйозно поставитись навіть до такої дитячої розваги, як спіритичний сеанс».
5) Із розвʼязкою роману не поталанило (1930-й рік, гайки закручуються), але натомість пощастило з кількома кульмінаціями (кожен і кожна можуть визначити власну). Для когось важливішою у цьому тексті буде Жанна, для когось - студент Бойко, а хтось зосередиться на антагоністі поручнику Голубʼятнікову. Моральні вибори, конфлікти, бентежні революційні душі, жорстока війна, ідеали та їхнє руйнування — усе захоплює.
September 13, 2024
Напрочуд сучасно сприймається текст, хоча помітні й суттєві відмінності між сприйняттям війни у романі "Жанна батальйонерка" Ґео Шкурупія та сьогоденням. Головна з них — те, що нинішня війна точиться за незалежність, тоді як Перша світова була війною між імперіями. Дуже цікаво показані різні долі людей під час війни: як одні змінюють свої переконання, а інші — утверджуються в них. Хороший київський текст вартий прочитання. Дуже раджу також послухати наш подкаст про нього https://youtu.be/tQCHtQNgOTg
December 28, 2023
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is (on a surface) an anti-war novel by Ukrainian futurist Ґео Шкурупій, published in 1929. The English title is “Joan the battalionnaire”.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #30 in the list.
This novel is difficult to evaluate, largely because of the time and by whom it was written. Formally, it is an anti-war novel with two main characters: Stefan Boyko, a student expelled from the KPI for revolutionary activities, and the professor's daughter Joan/Zhanna (Yevhenia) Bart, a wealthy "domestic" woman of 22 who romanticizes the war and wants to become a kind of local Joan of Arc. Events begin to unfold in 1915 in Kyiv, where they both live. Stefan escapes from a policeman who was supposed to deliver him to the army and, through his friends, gets to Joan, who is having a séance at the time. One of the guests, Lieutenant Sergei Golubyatnikov, is in love with Joan, has to go to the front, and is jealous of her staying with the student guests...
Two years have passed, and there is the February Revolution in the Russian Empire, the front is collapsing, soldiers are deserting en masse, and to raise morale and shame the soldiers, battalions of women and soldiers-amputees are created. "The government, as a true representative of the bourgeoisie and merchants, realized that if there was no merchandise in the store, then an ad was needed, a stunning ad that would entice everyone and bring in a significant profit. In this ad, Kerensky's government overtook even the US. Under the guise of revolutionary slogans, the imperialist appeals of the young militant bourgeoisie were put forward. "We will die for freedom and revolution. Let's go to win peace for the people. War to the victorious end!" Kerensky shouted in his speeches, and young ladies, students, and cadets clapped enthusiastically for him.” Meanwhile, Stefan is conducting anti-war propaganda in the army, and Zhanna joins a women's battalion.
Here we have several layers: even in the dismissive description of propaganda, advertising is done when there are no goods! Zhanna is usually presented as an old-world personality who believes in "great Russia," but this allows her to say, for example, "Zhanna did not know who Lenin was, she heard that he was some German agent who the Germans sent to destroy the revolution." (In the later USSR, German aid to Lenin was usually not mentioned). Much other criticism of the Bolsheviks is presented under the sauce of "this is just the class enemy talking". Moreover, Stefan dreams of a new world that he will build: "In Ukraine, it will be possible to make a completely different system than in other republics. Here, the national movement has always had revolutionary ground. They have always rebelled against the masters, and the fact that these masters were and are Russians and Poles is the fault of history. Ukraine can be made into a completely different state. It can be freer than America. It will not have capitalists and exploitation, it will not have Moscow taverns with traditional Gypsies." That is why some critics see this novel as satirical, sometimes even parodic. Because in the novel, there are constant "inconsistencies": even at the beginning, a séance is described as a serious theosophical study, or Stefan plans to run away from a policeman but does not take advantage of the best opportunity-when the cop sits down to fix his shoe.
Цей роман важко оцінити значною мірою через те, коли і ким він написаний. Формально, це анти-воєнний роман, де є два основні герої – вигнаний з КПІ за революційну діяльність студент Стефан Бойко та донька професора Жанна (Євгенія) Барт, заможна «домашня» жінка 22 років, яка романтизує війну і має бажання постати такою собі місцевою Жанною Д’арк. Події починають розгортатись у 1915 році у Києві, де обидва мешкають. Стефан втікає від поліцейського, що мав доставити його у армію і через знайомих потрапляє до Жанни, у якої у цей момент проходить спіритичний сеанс. Один з гостей – поручик Сергій Голуб'ятніков, закоханий у Жанну, має виїжджати на фронт і ревнує її до гостей-студентів, що лишаються…
Минуло два роки, у Російській імперії лютнева революція, фронт валиться, солдати масово дезертують, і для підняття морального духу, присоромлення солдатів створенням батальйонів з жінок та колишніх солдат-ампутантів. «Уряд як справжній представник буржуазії та торгашів, зрозумів, що, коли у фронтовій крамниці немає краму, значить, потрібна рекляма, карколомна рекляма, що захопила б усіх і дала б значний прибуток. В цій реклямі уряд Керенського перегнав навіть Америку. Прикриваючись революційними гаслами, висувались імперіялістичні відозви молодої войовничої буржуазії. «Умремо за свободу й революцію. Підемо здобувати мир для народу. Війна до переможного кінця!..» — викрикував у своїх промовах Керенський, і йому захоплено плескали панночки, інститутки та юнкери.» Стефан цим часом у армії проводить антивоєнну пропаганду, а Жанна вступає у жіночий батальйон.
От тут ми і маємо наявність кількох шарів: навіть у зневажливому описі пропаганди рекламою займаються чомусь коли немає товарів! Жанна звичайно подається як персона старого світу, віруюча у «велику росію», але це дає їй змогу наприклад казати «Хто такий Ленін Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, що його підіслали німці, щоб руйнувати революцію.» (у пізнішому СРСР німецьку допомогу Леніну зазвичай не згадували). Багато іншої критики більшовиків подано під соусом «це ж клясовий ворог говорить». Більш того, Стефан, мріючи про новий світ, що його збудує: «На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний ґрунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків з традиційними циганами.» Саме тому деякі критики розглядають цей роман як сатиричний, іноді навіть пародійний. Бо у романі постійно трапляються «невідповідності»: навіть на початку то спіритичний сеанс описується як серйозне теософічне дослідження, то Стефан планує збігти від поліцейського, але не користується найкращою можливістю – коли той присів поправити калошу.
This is (on a surface) an anti-war novel by Ukrainian futurist Ґео Шкурупій, published in 1929. The English title is “Joan the battalionnaire”.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #30 in the list.
This novel is difficult to evaluate, largely because of the time and by whom it was written. Formally, it is an anti-war novel with two main characters: Stefan Boyko, a student expelled from the KPI for revolutionary activities, and the professor's daughter Joan/Zhanna (Yevhenia) Bart, a wealthy "domestic" woman of 22 who romanticizes the war and wants to become a kind of local Joan of Arc. Events begin to unfold in 1915 in Kyiv, where they both live. Stefan escapes from a policeman who was supposed to deliver him to the army and, through his friends, gets to Joan, who is having a séance at the time. One of the guests, Lieutenant Sergei Golubyatnikov, is in love with Joan, has to go to the front, and is jealous of her staying with the student guests...
Two years have passed, and there is the February Revolution in the Russian Empire, the front is collapsing, soldiers are deserting en masse, and to raise morale and shame the soldiers, battalions of women and soldiers-amputees are created. "The government, as a true representative of the bourgeoisie and merchants, realized that if there was no merchandise in the store, then an ad was needed, a stunning ad that would entice everyone and bring in a significant profit. In this ad, Kerensky's government overtook even the US. Under the guise of revolutionary slogans, the imperialist appeals of the young militant bourgeoisie were put forward. "We will die for freedom and revolution. Let's go to win peace for the people. War to the victorious end!" Kerensky shouted in his speeches, and young ladies, students, and cadets clapped enthusiastically for him.” Meanwhile, Stefan is conducting anti-war propaganda in the army, and Zhanna joins a women's battalion.
Here we have several layers: even in the dismissive description of propaganda, advertising is done when there are no goods! Zhanna is usually presented as an old-world personality who believes in "great Russia," but this allows her to say, for example, "Zhanna did not know who Lenin was, she heard that he was some German agent who the Germans sent to destroy the revolution." (In the later USSR, German aid to Lenin was usually not mentioned). Much other criticism of the Bolsheviks is presented under the sauce of "this is just the class enemy talking". Moreover, Stefan dreams of a new world that he will build: "In Ukraine, it will be possible to make a completely different system than in other republics. Here, the national movement has always had revolutionary ground. They have always rebelled against the masters, and the fact that these masters were and are Russians and Poles is the fault of history. Ukraine can be made into a completely different state. It can be freer than America. It will not have capitalists and exploitation, it will not have Moscow taverns with traditional Gypsies." That is why some critics see this novel as satirical, sometimes even parodic. Because in the novel, there are constant "inconsistencies": even at the beginning, a séance is described as a serious theosophical study, or Stefan plans to run away from a policeman but does not take advantage of the best opportunity-when the cop sits down to fix his shoe.
Цей роман важко оцінити значною мірою через те, коли і ким він написаний. Формально, це анти-воєнний роман, де є два основні герої – вигнаний з КПІ за революційну діяльність студент Стефан Бойко та донька професора Жанна (Євгенія) Барт, заможна «домашня» жінка 22 років, яка романтизує війну і має бажання постати такою собі місцевою Жанною Д’арк. Події починають розгортатись у 1915 році у Києві, де обидва мешкають. Стефан втікає від поліцейського, що мав доставити його у армію і через знайомих потрапляє до Жанни, у якої у цей момент проходить спіритичний сеанс. Один з гостей – поручик Сергій Голуб'ятніков, закоханий у Жанну, має виїжджати на фронт і ревнує її до гостей-студентів, що лишаються…
Минуло два роки, у Російській імперії лютнева революція, фронт валиться, солдати масово дезертують, і для підняття морального духу, присоромлення солдатів створенням батальйонів з жінок та колишніх солдат-ампутантів. «Уряд як справжній представник буржуазії та торгашів, зрозумів, що, коли у фронтовій крамниці немає краму, значить, потрібна рекляма, карколомна рекляма, що захопила б усіх і дала б значний прибуток. В цій реклямі уряд Керенського перегнав навіть Америку. Прикриваючись революційними гаслами, висувались імперіялістичні відозви молодої войовничої буржуазії. «Умремо за свободу й революцію. Підемо здобувати мир для народу. Війна до переможного кінця!..» — викрикував у своїх промовах Керенський, і йому захоплено плескали панночки, інститутки та юнкери.» Стефан цим часом у армії проводить антивоєнну пропаганду, а Жанна вступає у жіночий батальйон.
От тут ми і маємо наявність кількох шарів: навіть у зневажливому описі пропаганди рекламою займаються чомусь коли немає товарів! Жанна звичайно подається як персона старого світу, віруюча у «велику росію», але це дає їй змогу наприклад казати «Хто такий Ленін Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, що його підіслали німці, щоб руйнувати революцію.» (у пізнішому СРСР німецьку допомогу Леніну зазвичай не згадували). Багато іншої критики більшовиків подано під соусом «це ж клясовий ворог говорить». Більш того, Стефан, мріючи про новий світ, що його збудує: «На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний ґрунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків з традиційними циганами.» Саме тому деякі критики розглядають цей роман як сатиричний, іноді навіть пародійний. Бо у романі постійно трапляються «невідповідності»: навіть на початку то спіритичний сеанс описується як серйозне теософічне дослідження, то Стефан планує збігти від поліцейського, але не користується найкращою можливістю – коли той присів поправити калошу.
February 25, 2024
«Він бачив війну. Вона випалила в ньому все те, що хвилювало його раніше»
Про цього автора та книгу я раніше не чула. Але прочитавши анотацію, зацікавилась. Із неї здалось, що книга мені буде цікавою. Можливо, я мала завищені очікування, але виявилось, що це не дуже моє.
⠀
Події в книзі відбуваються 1917 року під час Першої світової війни. Серед головних героїв - українець Стефан Бойко, а також аристократка, донька професора, любителька росії Жанна. Стефан не піддається пропагандистській істерії, він не хоче воювати проти своїх же і не хоче гинути за панів та окупаційну владу, він - революціонер і хоче жити у вільній Україні. Натомість Жанна легко піддається пропаганді та маніпуляціям, вона романтизує війну, допоки сама не опиняється на фронті у складі так званого жіночого батальйону смерті.
⠀
У книзі доволі описів самої війни. Справді дуже реалістично все зображено, багато деталей саме про воєнне життя солдатів, водночас також вистачає роздумів на філософські теми, які подеколи мені трохи нудно було читати.
⠀
Сама оповідь не динамічна, а сюжет дуже повільно рухається і, я б навіть сказала, що нелінійно: то ми бачимо, як Стефана арештовують, то вже він у Жанни, то на фронті, то вже Жанна у батальйоні смерті. При цьому десь там, між цим усім, між ними виникло кохання, про яке читачам особливо не розповідають: з чого воно завʼязалося?
⠀
Особисто я не змогла зануритися в цю книгу та відчути героїв. Стефан Бойко мав би стати революціонером і на його прик��аді автор мав би показати роль українців у Першій світовій війні, але це було описано якось поверхнево, невеликими вкрапленнями, то там, то там. Я не прониклась і історією Жанни, яка також було коротко розказана. Книга називається «Жанна-батальйонерка», але при цьому автор лише в другій частині оповідає про ці батальйони й коротко змальовує участь Жанни в ній. Мені не вистачило фокусу або на Стефану, або на Жанні, щоб через одного героя показати історію, але глибоко та із зануренням у його болі та прагнення.
⠀
Загалом це книга-контраст для мене. Де авт��р протиставляє любов Стефана до України та його мрії про незалежність та любов Жанни до росії; свідомий вибір Стефана та Жаннау, яка повністю піддалась російській пропаганді; реальність війни очима Стефана та його побратимів і героїзацію війни та лицарства міркуваннями Жанни (пізніше їй довелось зіштовхнутися з реальністю).
⠀
Хоча сам текст доволі приємно написаний і легко читається. А деякі думки Стефана мені відгукувались і навіть перегукувались із сьогоденням.
Про цього автора та книгу я раніше не чула. Але прочитавши анотацію, зацікавилась. Із неї здалось, що книга мені буде цікавою. Можливо, я мала завищені очікування, але виявилось, що це не дуже моє.
⠀
Події в книзі відбуваються 1917 року під час Першої світової війни. Серед головних героїв - українець Стефан Бойко, а також аристократка, донька професора, любителька росії Жанна. Стефан не піддається пропагандистській істерії, він не хоче воювати проти своїх же і не хоче гинути за панів та окупаційну владу, він - революціонер і хоче жити у вільній Україні. Натомість Жанна легко піддається пропаганді та маніпуляціям, вона романтизує війну, допоки сама не опиняється на фронті у складі так званого жіночого батальйону смерті.
⠀
У книзі доволі описів самої війни. Справді дуже реалістично все зображено, багато деталей саме про воєнне життя солдатів, водночас також вистачає роздумів на філософські теми, які подеколи мені трохи нудно було читати.
⠀
Сама оповідь не динамічна, а сюжет дуже повільно рухається і, я б навіть сказала, що нелінійно: то ми бачимо, як Стефана арештовують, то вже він у Жанни, то на фронті, то вже Жанна у батальйоні смерті. При цьому десь там, між цим усім, між ними виникло кохання, про яке читачам особливо не розповідають: з чого воно завʼязалося?
⠀
Особисто я не змогла зануритися в цю книгу та відчути героїв. Стефан Бойко мав би стати революціонером і на його прик��аді автор мав би показати роль українців у Першій світовій війні, але це було описано якось поверхнево, невеликими вкрапленнями, то там, то там. Я не прониклась і історією Жанни, яка також було коротко розказана. Книга називається «Жанна-батальйонерка», але при цьому автор лише в другій частині оповідає про ці батальйони й коротко змальовує участь Жанни в ній. Мені не вистачило фокусу або на Стефану, або на Жанні, щоб через одного героя показати історію, але глибоко та із зануренням у його болі та прагнення.
⠀
Загалом це книга-контраст для мене. Де авт��р протиставляє любов Стефана до України та його мрії про незалежність та любов Жанни до росії; свідомий вибір Стефана та Жаннау, яка повністю піддалась російській пропаганді; реальність війни очима Стефана та його побратимів і героїзацію війни та лицарства міркуваннями Жанни (пізніше їй довелось зіштовхнутися з реальністю).
⠀
Хоча сам текст доволі приємно написаний і легко читається. А деякі думки Стефана мені відгукувались і навіть перегукувались із сьогоденням.
August 30, 2024
За останні три роки не було настільки неоднозначної книги (для мене). Саме тому я не писав нічого у щоденних оновленнях.
Мене кидало від 1 до 5, як з дня в день, так і протягом одного дня.
Це просто вбивча суміш ідей.
Тут одночасно антиросійські погляди і багато подій саме в Петрограді, жінки на війні (конкретно у війську) і печерний сексизм, боротьба за українську незалежність і більшовизм. І все це приправлене смачним стилем.
Можливо до 2022 антивоєнна спрямованість твору не кидалася б так в очі, але зараз це тригерило неймовірно.
І тому моя порада - дуже добре подумайте перш ніж почати читати її до Перемоги. Дах зноситиме сильно. Особливо якщо війна зачепила особисто. У військових бібліотеках я б взагалі її заборонив.
Але в цілому написано дуже добре, тому менше 4 поставити не можу. Шкурупій ще один талановитий український письменник, знищений русньою.
Якщо шо мій найулюбленіший момент - розстріл голуб'ятнікова.
Мене кидало від 1 до 5, як з дня в день, так і протягом одного дня.
Це просто вбивча суміш ідей.
Тут одночасно антиросійські погляди і багато подій саме в Петрограді, жінки на війні (конкретно у війську) і печерний сексизм, боротьба за українську незалежність і більшовизм. І все це приправлене смачним стилем.
Можливо до 2022 антивоєнна спрямованість твору не кидалася б так в очі, але зараз це тригерило неймовірно.
І тому моя порада - дуже добре подумайте перш ніж почати читати її до Перемоги. Дах зноситиме сильно. Особливо якщо війна зачепила особисто. У військових бібліотеках я б взагалі її заборонив.
Але в цілому написано дуже добре, тому менше 4 поставити не можу. Шкурупій ще один талановитий український письменник, знищений русньою.
Якщо шо мій найулюбленіший момент - розстріл голуб'ятнікова.
June 6, 2024
Ну ні. Це публіцистика якась, якщо не сказати агітка, при тому агітка більшовистська. Почав наче добре (хоча теж не сказати щоб художньо), про війну, про національну свідомість усе добре. Я чекала, що герой до армії УНР вступить, а він подався в якісь там чиновники в Києві. І чим він кращий за Жанну-імперку?
Read
April 18, 2024"Тоді він, Муславський, Торока й Зеленко збудують свою державу Україну. В ній не будуть бити морду солдатам і шанувати царів. На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний грунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків із традиційними циганами".
Шкурупій прикольно пише, підіймає цікаві теми, але враження, особливо від "Жанни батальйонерки", трохи неоднозначне. Головна героїня, Жанна, палка патріотка російської імперії. А головний герой, Стефан Бойко, вочевидь має комуністичні симпатії. Тому вболівати за когось тут важко.
Це твір про Першу світову, і тут дуже багато війни, тригерних зараз моментів (там на початку весь герой Стефан Бойко - один великий тригер): "Коли знаєш, що тил так мало співчуває фронтові, нема ніякої охоти воювати". Або ось це: "Слово «батьківщина» поволі ставало для Жанни абстрактним. Хто батьківщина, і що таке батьківщина? Ці поранені солдати, Жанна, батальйонерки чи Петроград, що байдуже реагує на все, цікавлячись своїм особистим життям? Чи батьківщина - просто земля, повітря, ліси, вода, де б вони не були, – але навіщо тоді воювати?"
Ще ось це цікаве: "Стефан Бойко блукав по Петрограду, мрійливо настроєний його палацами й чорними романтичними каналами, що збуджували в уяві похмурі картини убивств, змов і самогубств. Він на кожному кроці відчував історичний зв'язок цього міста зі своєю батьківщиною веселою, сонячною Україною. Спершися на гранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким гранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Європу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі. Бойкові приємно було відчувати, що історія жорстоко помстилась за вигнанців і каторжан його батьків, братів і земляків. Місто Петроград було йому близьке й миле. Цими вулицями, що ходить він, колись ходили Шевченко й Костомаров. Сумніви й обурення роз'ятрювали їхні серця, серце Бойка тепер радіє за них, воно повне відрадної помсти. Тепер він може ходити цим містом і глузувати з російських держиморд і українських запроданців, що запобігливо позміняли свої прізвища".
А ось тут я посміялась: "Хто такий Ленін, Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, щ�� його підіслали німці, щоб руйнувати революцію. Але її зворушили вояки-каліки, що так яскраво рвалися на фронт. Коли навіть солдати-каліки йдуть рятувати батьківщину, то чому б їй, Жанні, сильній, здоровій жінці, не піти б на фронт?!".
Описи Києва мені сподобались: "Осінь у Києві – це примхлива вигадка естетів, бо ти відчуваєш, що живеш лише в краєвидах сезаністів, а не в звичайному, реальному місті. Що може бути кращого за Київ із його чудовими вулицями, парками й будівлями? Тим, хто кохається на старовині й пейзажах, це місто є фантастичний скарб, фантастичніший за скарби Мазепи. Це місто має таку барвисту історію, якої, мабуть, не мало жодне місто в світі. Його історія насичена війнами, руїною й будівництвом. Примхливий витвір старовинного ювеліра не міг би бути кращий за це місто. І ніяка вигадка романіста не могла б вигадати подій, що їх пережив Київ. Пам'ятники старовини аж надто цікаво переплелися в ньому з новими винаходами й фабриками. Вигляд фунікулера на Володимирській гірці зовсім не заважає вигляду Андріївської церкви, і димарі фабрик зовсім не порушують вечірньої гармонії огнів Подолу. Навпаки, трамвай, що мчиться Хрещатим яром, і суворий Арсенал, що підступив до стрункої дзвіниці й мережаних верхівок Лаври, лише поглиблюють екзотику й романтику Києва. На тлі облудливого вечора, що пронизаний електричними кругами огнів, що оточений важкими масивами будівель на розі сучасних галасливих вулиць старанно сперечається металевий голос радіо, що передає фокстрот, із голосами лірників і кобзарів, які співають пісень про Морозенка й Байду. Тінь святково вдягненого в коштовний жупан козака, що вийшов із пісні, гуляє вулицями й зачаровано слухає металеві радіоповідомлення про революції і страйки робітників. Справжній киянин відчуває себе нещасним вигнанцем у будь-якому іншому найкращому місті. Стефан Бойко, хоч і не був художник і не був аматор старовини, дуже любив Київ. Після всіх бурхливих подій громадянської війни Бойко все ж таки спинився в Києві і працював тут на відповідальній роботі. Місто, за своєю історичною традицією, після війни й руїн знову захопилося будівництвом".
"На майдані перед Софією, що в вечірньому присмерку туманіє маревом давнини, Богдан Хмельницький на своєму баскому скакуні провадить гарячий мітинг із тінями козацьких полків. І чути, як тихо гудуть мідяними голосами дзвони, що їх розгойдує невидима рука вітру".
"Ракети бомбардують собор, і коли молодь стомлюється від свого завзяття, бадьорості й веселощів, коли остання ракета вогневим гейзером розбризкається серед високих хрестів собору, на дзвіницю вилазить вкрай роздратований мніх і починає розгойдувати важке бовкало найбільшого дзвона".
Ще в цій збірці є цікавий твір - "Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка" (епіграф, звісно, з Семенка - Тарас Шевченко з черевом і мозком, а не висхлі,підмащені олією мощі"). Шкурупій розповідає про закоханості Кобзаря, суперечки Шевченка з тургєнєвим, і намагання Тараса Григоровича повернути Костомарова до активної роботи.
Ще не можу не поділитись пасажами з оповідання "Клара" (алюзія на Клару Цеткін, obviously): «Міжнародний комуністичний день робітниць 8 березня цього 1933 року трудящі жінки в капіталістичних країнах зустрічають в обстанові найжорстокішої кризи, злиднів та безробіття...»
Або ось такий діалог з того ж твору: "- Цікаво, що воно буде далі, відповів я, і чим це все скінчиться.
- Там, у капіталістичних країнах, нове пробивається крізь усі шпарки і чинить заколот і руїну серед старого. Ми напередодні великих революційних зрушень, почав він. У нас же рясними зеленими паростками вже квітне вся країна. Нового стільки, що не встигаєш усе нотувати. Коли б хоч голова ще добре тримала все почуте і бачене, бо потім знову нові події, і все забудеться. От 8 березня. Жіночий день. День нової жінки. А хіба ми вже маємо в літературі цю нову жінку? Ні, ми ще не встигли дати її привабливий образ. Ми ще художньо його не оформили. Безліч подій і життя, насичене неймовірно швидкими темпами, заважають нам продумати деталі. Я знову який уже це раз писатиму цю березневу статтю. А хотілося б просто розповісти про нову жінку, про товариша, який поруч тебе, мене, поруч нас працює на соціалізм. Хотілося б показати хоча б натяком цю жінку, щоб усі відчули її".
У підсумку - Шкурупій класно пише, оця авангардність дуже помітна, це прикольно читати, але є моменти, коли агітка (?) прям неприховано випирає. Тому варто давати знижку на час та обставини, в яких писав автор. Врешті, радянська влада Шкурупія знищить (йому було всього лиш 34 роки), і не буде ніякого світлого соціалістичного майбутьного, справедливості\рівності\братерства\, чи нової радянської жінки. А будуть Голодомор, репресії та розстріли.
Шкурупій прикольно пише, підіймає цікаві теми, але враження, особливо від "Жанни батальйонерки", трохи неоднозначне. Головна героїня, Жанна, палка патріотка російської імперії. А головний герой, Стефан Бойко, вочевидь має комуністичні симпатії. Тому вболівати за когось тут важко.
Це твір про Першу світову, і тут дуже багато війни, тригерних зараз моментів (там на початку весь герой Стефан Бойко - один великий тригер): "Коли знаєш, що тил так мало співчуває фронтові, нема ніякої охоти воювати". Або ось це: "Слово «батьківщина» поволі ставало для Жанни абстрактним. Хто батьківщина, і що таке батьківщина? Ці поранені солдати, Жанна, батальйонерки чи Петроград, що байдуже реагує на все, цікавлячись своїм особистим життям? Чи батьківщина - просто земля, повітря, ліси, вода, де б вони не були, – але навіщо тоді воювати?"
Ще ось це цікаве: "Стефан Бойко блукав по Петрограду, мрійливо настроєний його палацами й чорними романтичними каналами, що збуджували в уяві похмурі картини убивств, змов і самогубств. Він на кожному кроці відчував історичний зв'язок цього міста зі своєю батьківщиною веселою, сонячною Україною. Спершися на гранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким гранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Європу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі. Бойкові приємно було відчувати, що історія жорстоко помстилась за вигнанців і каторжан його батьків, братів і земляків. Місто Петроград було йому близьке й миле. Цими вулицями, що ходить він, колись ходили Шевченко й Костомаров. Сумніви й обурення роз'ятрювали їхні серця, серце Бойка тепер радіє за них, воно повне відрадної помсти. Тепер він може ходити цим містом і глузувати з російських держиморд і українських запроданців, що запобігливо позміняли свої прізвища".
А ось тут я посміялась: "Хто такий Ленін, Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, щ�� його підіслали німці, щоб руйнувати революцію. Але її зворушили вояки-каліки, що так яскраво рвалися на фронт. Коли навіть солдати-каліки йдуть рятувати батьківщину, то чому б їй, Жанні, сильній, здоровій жінці, не піти б на фронт?!".
Описи Києва мені сподобались: "Осінь у Києві – це примхлива вигадка естетів, бо ти відчуваєш, що живеш лише в краєвидах сезаністів, а не в звичайному, реальному місті. Що може бути кращого за Київ із його чудовими вулицями, парками й будівлями? Тим, хто кохається на старовині й пейзажах, це місто є фантастичний скарб, фантастичніший за скарби Мазепи. Це місто має таку барвисту історію, якої, мабуть, не мало жодне місто в світі. Його історія насичена війнами, руїною й будівництвом. Примхливий витвір старовинного ювеліра не міг би бути кращий за це місто. І ніяка вигадка романіста не могла б вигадати подій, що їх пережив Київ. Пам'ятники старовини аж надто цікаво переплелися в ньому з новими винаходами й фабриками. Вигляд фунікулера на Володимирській гірці зовсім не заважає вигляду Андріївської церкви, і димарі фабрик зовсім не порушують вечірньої гармонії огнів Подолу. Навпаки, трамвай, що мчиться Хрещатим яром, і суворий Арсенал, що підступив до стрункої дзвіниці й мережаних верхівок Лаври, лише поглиблюють екзотику й романтику Києва. На тлі облудливого вечора, що пронизаний електричними кругами огнів, що оточений важкими масивами будівель на розі сучасних галасливих вулиць старанно сперечається металевий голос радіо, що передає фокстрот, із голосами лірників і кобзарів, які співають пісень про Морозенка й Байду. Тінь святково вдягненого в коштовний жупан козака, що вийшов із пісні, гуляє вулицями й зачаровано слухає металеві радіоповідомлення про революції і страйки робітників. Справжній киянин відчуває себе нещасним вигнанцем у будь-якому іншому найкращому місті. Стефан Бойко, хоч і не був художник і не був аматор старовини, дуже любив Київ. Після всіх бурхливих подій громадянської війни Бойко все ж таки спинився в Києві і працював тут на відповідальній роботі. Місто, за своєю історичною традицією, після війни й руїн знову захопилося будівництвом".
"На майдані перед Софією, що в вечірньому присмерку туманіє маревом давнини, Богдан Хмельницький на своєму баскому скакуні провадить гарячий мітинг із тінями козацьких полків. І чути, як тихо гудуть мідяними голосами дзвони, що їх розгойдує невидима рука вітру".
"Ракети бомбардують собор, і коли молодь стомлюється від свого завзяття, бадьорості й веселощів, коли остання ракета вогневим гейзером розбризкається серед високих хрестів собору, на дзвіницю вилазить вкрай роздратований мніх і починає розгойдувати важке бовкало найбільшого дзвона".
Ще в цій збірці є цікавий твір - "Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка" (епіграф, звісно, з Семенка - Тарас Шевченко з черевом і мозком, а не висхлі,підмащені олією мощі"). Шкурупій розповідає про закоханості Кобзаря, суперечки Шевченка з тургєнєвим, і намагання Тараса Григоровича повернути Костомарова до активної роботи.
Ще не можу не поділитись пасажами з оповідання "Клара" (алюзія на Клару Цеткін, obviously): «Міжнародний комуністичний день робітниць 8 березня цього 1933 року трудящі жінки в капіталістичних країнах зустрічають в обстанові найжорстокішої кризи, злиднів та безробіття...»
Або ось такий діалог з того ж твору: "- Цікаво, що воно буде далі, відповів я, і чим це все скінчиться.
- Там, у капіталістичних країнах, нове пробивається крізь усі шпарки і чинить заколот і руїну серед старого. Ми напередодні великих революційних зрушень, почав він. У нас же рясними зеленими паростками вже квітне вся країна. Нового стільки, що не встигаєш усе нотувати. Коли б хоч голова ще добре тримала все почуте і бачене, бо потім знову нові події, і все забудеться. От 8 березня. Жіночий день. День нової жінки. А хіба ми вже маємо в літературі цю нову жінку? Ні, ми ще не встигли дати її привабливий образ. Ми ще художньо його не оформили. Безліч подій і життя, насичене неймовірно швидкими темпами, заважають нам продумати деталі. Я знову який уже це раз писатиму цю березневу статтю. А хотілося б просто розповісти про нову жінку, про товариша, який поруч тебе, мене, поруч нас працює на соціалізм. Хотілося б показати хоча б натяком цю жінку, щоб усі відчули її".
У підсумку - Шкурупій класно пише, оця авангардність дуже помітна, це прикольно читати, але є моменти, коли агітка (?) прям неприховано випирає. Тому варто давати знижку на час та обставини, в яких писав автор. Врешті, радянська влада Шкурупія знищить (йому було всього лиш 34 роки), і не буде ніякого світлого соціалістичного майбутьного, справедливості\рівності\братерства\, чи нової радянської жінки. А будуть Голодомор, репресії та розстріли.
July 14, 2024
Це роман, який розповідає про події під час першої світової війни. Частина історії відбувається в Києві і тут дуже гарні його описи.
Головні герої – Стефан (студент, який не розуміє, навіщо воювати українцям проти українців, бо частина українців в Австро-Угорській, а частина в російській армії); Жанна (інтелегентка, дочка професора, яка вважає війну чимось відважним, хоробрим і сама хоче стати жінкою-геройкою); Голубʼятников (російський військовий).
В очі впадає те, наскільки цей роман перекликується з нашим сьогоденням:
*** «Далеко на суворих фронтах мерзли і вмирали його сини, а воно байдуже провадило далі своє безтурботне життя.»
*** «Люди в тилу вже звикли до війни, їх більше турбував власний добробут, ніж повідомлення, що енська армія відійшла на попередні позиції, щоб вирівняти та зміцнити фронт, або що сьогодні взято в полон шість тисяч німців, півтори гаубиці та двадцять із чвертю кулеметів і силу різної амуніції.»
*** «Тільки в одному ви праві. Це те, що на фронті бʼються люди, які справді не хтять війни і не хтіли б туди йти, а в тилу здебільшого переховуються люди, що кричать за неї, але ховають власну шкуру всілякими способами.»
Розвʼязка мені не дуже сподобалась, бо я хотіла би від Стефана інших поглядів і іншого світогляду.
Однак, це дуже цікавий і нестандартний для мене твір. Раджу прочитати через актуальність і історичні події.
Головні герої – Стефан (студент, який не розуміє, навіщо воювати українцям проти українців, бо частина українців в Австро-Угорській, а частина в російській армії); Жанна (інтелегентка, дочка професора, яка вважає війну чимось відважним, хоробрим і сама хоче стати жінкою-геройкою); Голубʼятников (російський військовий).
В очі впадає те, наскільки цей роман перекликується з нашим сьогоденням:
*** «Далеко на суворих фронтах мерзли і вмирали його сини, а воно байдуже провадило далі своє безтурботне життя.»
*** «Люди в тилу вже звикли до війни, їх більше турбував власний добробут, ніж повідомлення, що енська армія відійшла на попередні позиції, щоб вирівняти та зміцнити фронт, або що сьогодні взято в полон шість тисяч німців, півтори гаубиці та двадцять із чвертю кулеметів і силу різної амуніції.»
*** «Тільки в одному ви праві. Це те, що на фронті бʼються люди, які справді не хтять війни і не хтіли б туди йти, а в тилу здебільшого переховуються люди, що кричать за неї, але ховають власну шкуру всілякими способами.»
Розвʼязка мені не дуже сподобалась, бо я хотіла би від Стефана інших поглядів і іншого світогляду.
Однак, це дуже цікавий і нестандартний для мене твір. Раджу прочитати через актуальність і історичні події.
January 28, 2024
«кожний свідомий українець мусить бути проти війни. йому ні за кого й ні за що воювати. він мусить памʼятати, що потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати зі своїми братами українцями, що були під владою австрії.»
перша світова війна. українці, які боряться з обох ворожих сторін. українець проти українця.
перед нам постає українець - стефан бойко, що проживав часи першої світової війни. українець, що був революціонером та виступав проти влади царя російської імперії.
також перед нами постає росіянка - євгенія барк. дівчина, яка бачить вихід лише у війнах, уперто романтизуючи ці події. вона шукає слави у війні більше ніж перемоги своєї країни.
два зовсім різних персонажі, яких звела доля. два зовсім різних світобачення, за яким було так цікаво спостерігати під час читання. звісно одне з них дуже дратувало :)
я була вражена сміливістю гео шкурупія, так як роман написаний в 20-30-х рокі ХХ століття. за деякі його підняті теми (окей, майже за всі..) можна було добряче отримати по голові.
«— Хто ти такий, Тороко? - спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?...
- Який ще він вірмен? - відповів за нього Сльозкін,
- він хахол!..
- Я тобі дам хахол! — ображається Торока. —
Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..»
загалом роман може не викликати у вас велику кількість емоцій та вражень, але думок - так! це й справді роман для роздумів, з приводу долі українців під час першої світової війни. і я дуже раджу познайомитися з цим твором, аби побачити шматочок історії через призму світобачення двох різних персонажів.
July 6, 2023
Мені дуже сподобались всі тексти, а таке буває досить зрідка. Окрема подяка за маловідомі оповідання укладачці.
Багато хто пише про «Жанну батальйонерку» як про пропагандистській більшовицький роман, тому хочу написати свій погляд, чому це не зовсім так. Шкурупій дуже влучно описує настрій доби, антивоєнні і народницькі по��ляди. Він не засуджує Жанну відверто, він скоріше досліджує її та її оточення, наївне і водночас небезпечне, не здібне вийти з власної бульбашки попри війну та смерть. Цей роман ще раз нагадує, що реальна війна перш за все - не така, як показують пропаганда і патріотичні лозунги.
Кінець цілком виправданий, бо він чесний, показуючи нам, що могло статися не тільки з Жанною, а з усіма людьми з оточення Жанни. Вони могли пристосуватися, померти, морально впасти, озлидніти, але їх не викреслити з історії, так само як не викреслити і українців, які вірили в революцію.
Багато хто пише про «Жанну батальйонерку» як про пропагандистській більшовицький роман, тому хочу написати свій погляд, чому це не зовсім так. Шкурупій дуже влучно описує настрій доби, антивоєнні і народницькі по��ляди. Він не засуджує Жанну відверто, він скоріше досліджує її та її оточення, наївне і водночас небезпечне, не здібне вийти з власної бульбашки попри війну та смерть. Цей роман ще раз нагадує, що реальна війна перш за все - не така, як показують пропаганда і патріотичні лозунги.
Кінець цілком виправданий, бо він чесний, показуючи нам, що могло статися не тільки з Жанною, а з усіма людьми з оточення Жанни. Вони могли пристосуватися, померти, морально впасти, озлидніти, але їх не викреслити з історії, так само як не викреслити і українців, які вірили в революцію.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 30, 2024
Так дивно читати книгу 1930 року, і за кожним реченням ловити себе на думці наскільки сучасно вона написана.
Яка самозакохана, та виплекана у своїй зверхності титульна героїня, як вона бажає, показово, стати прапороносцем і повести народ геройствувати під кулі "за Батьківщину". Та тихенько тікає, коли до влади приходять червоні.
На противагу їй - Стефан, революціонер, у якого є мрія про вільну Україну. Та він застрягає на війні, але все ж не відмовляється від своїх революційних настроїв. От тільки вболівати за нього ми також не можемо, бо він радіє коли червоні перемагають білих, а ми, як читачі, прекрасно знаємо чим це закінчиться для України.
Яка самозакохана, та виплекана у своїй зверхності титульна героїня, як вона бажає, показово, стати прапороносцем і повести народ геройствувати під кулі "за Батьківщину". Та тихенько тікає, коли до влади приходять червоні.
На противагу їй - Стефан, революціонер, у якого є мрія про вільну Україну. Та він застрягає на війні, але все ж не відмовляється від своїх революційних настроїв. От тільки вболівати за нього ми також не можемо, бо він радіє коли червоні перемагають білих, а ми, як читачі, прекрасно знаємо чим це закінчиться для України.
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 25, 2024
Це моє перше знайомство з автором. Я вражена наскільки сучасний твір. Книга мені дуже сподобалася.
Читали ми цей твір в рамках нашого книжкового клубу. В творі багато старих слів які я ніколи не чула. Так раніше буди шанці - на разі окопи.
в творі багато сарказму, порівняння уркаїнців і росіян. Здебільшого українці зображені з кращої сторони, але бувають і винятки.
так він пише:
"Найкращі яничари й городовики з українсткого походження"
В творі на мою думку 3 головниї героїв (Стефан Бойко, Жанна - Євгенія Барк, Голуб"ятников, і багато другорядних які дуже органічно вписуються в розповідь, подекуди виходячи на перші ролі.
Бойко студент, якого вигнали з лав студентів за антивоєнні думки. Тепер йому загрожувала мобілізація на фронт.
"На фронт, на фронт, як добре консервоване мʼясо ! .... Але з ким він буде воювати? З такими ж українцями, як і він, з галичанами, що їх , як бидло, погнала на фронти австрійська офіцерня.... Велику батьківщину росію? ..... " він не хоче захизати росію, він хоче вільну Україну. він був в українському соціалістичному гуртку, переховували й розповсюджували заборонену українську літературу . Бойко вважав. " кожен свідомий українець мусить бути проти війни. Йому ні зкого й ні за що воювати. Він мусить памятати, що , потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати за своїми братами українцями, що були під владою Австріʼ."
Шкурупій описує попів - " Православна церква - цу збоище некультурних ченців та попів, це для маси. "
Жанна - розбещена панночка, якій 22 роки і вона й досі вітає в хмараї, мріє про водвиги Жанни д"Арк. Вона постійно себе уявляє французькою воїтелькою яка легко робить великі подвиги. Жанна захоплюється військовими, тим що Голубятников йде на фронт. Але не розуміє чому Бойко проти війни. Через ревнощі Голуб"ятников відправляє Бойко і Муславського на фронт. В розділі листи, дуже гарно описано суть того хто такий поруччик Голуб"ятников. Підступна, деспотна, не чесна, п"яниця. Який не любить Жаннц, але бажає нею володіти. Просить друга у Пітері шпигувати за Жанною , описує він Жанну як породну кобилу, " Стан у неї, як у благородного мерина, але ще дика, не об"їждженаю " не як жінку яку любить .
На фронті він зближується з Муславським. Дізнається що в нього була дружина і є маленька донечка Іра. З іменем Іра на вістаї він помирає пізніше.
Муславський був вчителем Жанни.
"— А чого ж ти ходив до Жанни? — спитав Бойко. — Але може це запитання недоречне...
— Ні! Чого?.. Я викладав Жанні історію! — посміхнувся Муславський. — Історію в веселих оповіданнях про королів і героїв. Ти ж знаєш, що вона дуже любить романтику, що її в історії дуже багато. А мені потрібні були гроші. Хіба не все одно кому викладати: шмаркатому гімназисту чи примхливій панночці?.." " Про це нема чого турбуватись, — відповів Муславський, — дружина служить в Управлінні Залізниць, і в неї, мабуть, уже є другий чоловік. Дочку вона любить. Мені ж лишається життя, широкий і смішний світ та кохання до Іри. Для неї всі мої найкращі почуття. Для мене це вісь, навколо якої я можу крутитися, як земля.
— Що ж у тебе з дружиною?
— Нема нічого! Я жив з нею біля двох років. Але, нарешті, ми розійшлися. Ми не сварились, ні! Ми й досі лишились приятелями. Ось вона навіть пише мені про Ірочку! Вся справа в тому, що мені скучно. Розумієш, скучно!.. Щоб я не робив, щоб не думав, мені скучно. Це в мене якась хвороба. Я ніде, ні в чому не бачу ніякої мети. Все, що я можу робити з деякою охотою, це ��ухатись. Рухатись з місця на місце, від одної речі до другої. Тому й перебування тут на фронті для мене не трагедія. Це один з виглядів руху. Осісти на одному місці, бути врешті може професором, нудно жити, нудно працювати, — це ж скука!"
Судячи з всього у Муславського була глибока депресія.
На фронті Бойко знаходить ще друзів. Мріє про вільну Україну:
"— Хто ти такий, Тороко? — спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?..
— Який ще він вірмен? — відповів за нього Сльозкін, — він хахол!..
— Я тобі дам хахол! — ображається Торока. — Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..
— Який же ти козак? — втрутився в розмову Муславський.
— Козаки всі на конях, а ти ж піхтура! Ти вірмен або камчадал.
Таке яскраве заперечення, що він козак, збивало Тороку з пантепику.
— Хай буде по-вашому хахол, — нарешті відповідав він, — а по-нашому я козак-українець!..
— Значить, у вас на Україні козаки пішки ходять?.. — сміється Сльозкін. — Ну й козаки!..
— Зате у нас пани на конях їздять! — відповідає Торока. — На баских конях, як огонь!..
— А що, коли б цих панів переслати поштою до Сльозкіна! — говорить Муславський. — Ото сміху було б!..
— У нас своїх є багато! Цього дерма ми б вам з приплатою переслали! — обурюється Сльозкін. — Наше благородіє і ваше благородіє! Онде сьогодні Голуб'ятніков уже бив морду Карабьонкову. Мать його в золотий зуб!.. Хіба йому не все одно кого бити!..
— Підстрелити гада! — говорить Зеленко. — Отак, коли буде йти десь у зручному місці, пустити б йому кулю в спину...
— Це єрунда! — говорить Бойко. — На його місці друга зараза буде, ще гірша. Треба всіх одразу...
Далі розмова переходить на те, що б зробити з офіцерами й панами. Розмова довга й гостра. Але вона вже знайома Бойкові. Тут серед цих солдатів уже багато працювати не треба. Вони вже почали думати. Треба серед інших теж. Бойко не хапається, він певен, він навіть знає, що скрізь по всьому фронті є багато людей, що розмовляють, як ці. Прийде час і всі ці розмови оформляться в рух, в силу, що продіравить кулями китайські мури Москви й палаци Петрограду. Тоді він, Муславський, Торока й Зеленко збудують свою державу — Україну. В ній не будуть бити морду солдатам і шанувати царів.
На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний ґрунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків з традиційними циганами."
Солдати дезертують, не хочуть воювати за Царя і росію. Тоді пропаганда придумали відправити на фронт жінок. Утворити батальйон смерті х жінок. відправити їх на передову щоб пристидити чоловіків і підняти їх дух. Але ці батальйонерки справили геть протилежну реацію у чоловіків. Якщо прислали жінок, значить чоловіки скінчилися.
Краща подруга Дорова вирішила пійти у військо. Жанна приміряла форму й моментально вирішила що теж іде. При цьому батько Жанни, професор не повірив у те що дівчат відправлять на передову , і не сприйняв серйозно те що єдина донька записалася до війська. Не всі дівчата поїхали на фронт, деякі "дипломатично" захворіли перед відправкою на фронот. В творі гарно зображено як бідні дівчата тікаючи віж війни опинилися в Пітері і піли на вулицю працювати. Дуже яскраво описано що люди в тилу не бачуть на свої очі війну, втомлюються від війни, від допопомиги біженцям, тощо.
Це ми навіть зараз бачимо , за ці 10 років війни хтосб допомаагає, а хтось живе наче війна не поруч і не хоче бачити біженців , калік ...
Командувала батальйоном - Марія Бочкарьова :
"гладка жінка в формі унтер-офіцера з шаблею збоку й трьома медалями й Георгієм на грудях. Це був командир жіночого батальону Марія Бочкарьова. Про неї писалося в газетках, що вона героїня нинішньої кампанії, удова солдата-селянина, шість разів поранена й багато разів нагороджена за військові подвиги на фронті. Це була кремезна жінка в офіцерській уніформі, з обличчям чоловіка й навіть з маленькими вусиками під носом. Це був справжній гермафродит. Коли не звернути уваги на її груди, що випиналися під медалями, й на гладку спину, то ніяк не можна було здогадатися, що це жінка."
Дівчат тренували, перед відправкою був парад, відправили на потязі на фронт. поки їхали дівчата веселилися, самі чи з солдатами : якщо поруч з станціями були військові бази, дехто веселився з офіцерами які прамуіали в цьому ж потязі на фронт. але Жанна була вищою за іеших жінок. Вона не могла себе віддати просто так, просто людині яку не кохає.
Дуже яскорово зображено той час який провели батальйонерки на війні. Як перші дні дівчат не відправляли в шанці. Як їм дали час на звикнути до обстрілів, допомогати з пораненими. А потім відправили в окопи. Дівчата навіть пішли один раз в атаку.... не всі вижили в тій атаці. Після цього дівчат одразу віжправили назад для параду і підняття духу.
Бойко втікає з війська, прибуває до Пітера.
"Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. "Вікно в Европу" прорубали замордовані
українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі. Бойкові приємно було відчувати, що історія жорстоко помстилась за вигнанців і каторжан — його батьків, братів і земляків. Місто Петроград було йому близьке й миле. Цими вулицями, що ходить він, колись ходив Шевченко й Костомаров. Сумніви й обурення роз'ятрювали їхні серця, серце Бойка тепер радіє за них, воно повне відрадної помсти. Тепер він може ходити цим містом і глузувати з російських держиморд і українських запроданців, що запобігливо позміняли свої прізвища."
Там він намагається поговорити з Жанною, але вона вражена тим що Стефан хоче творити революцію. Що він проти росії. Вони розходяться. Через якийсь час Бойко в Україні. Працює на революцію, але в кожній жінці здалеку він бачить Жанну, а потім розчаровується що то проститутка, друкарка, торгашка .... у кінці він задоволений тим що завдяки йому в тому числі відбуваються зміни в Україні.
філер - агент таємної поліціїї, який за чимось стежить
лагоминка- смаколик
турату-ханжі- самогонки
льокай- лакей
мандарин - державний урядовець у феодальному Китаї
Син Неба - Китайський імператор
дубельтівка- мисливська двостольна рушниця
дроблік - дробарка
машталірові- візникові (заст)
цейхауз - військовий склад зброї та обмандирування
цини-цинку
очкур- шнурок, яким стягують штани
класних виганів- пасажирських
пульмани - великі пасажирські вагони
кольба -приклад
Мево-марево
мніх-монах
Читали ми цей твір в рамках нашого книжкового клубу. В творі багато старих слів які я ніколи не чула. Так раніше буди шанці - на разі окопи.
в творі багато сарказму, порівняння уркаїнців і росіян. Здебільшого українці зображені з кращої сторони, але бувають і винятки.
так він пише:
"Найкращі яничари й городовики з українсткого походження"
В творі на мою думку 3 головниї героїв (Стефан Бойко, Жанна - Євгенія Барк, Голуб"ятников, і багато другорядних які дуже органічно вписуються в розповідь, подекуди виходячи на перші ролі.
Бойко студент, якого вигнали з лав студентів за антивоєнні думки. Тепер йому загрожувала мобілізація на фронт.
"На фронт, на фронт, як добре консервоване мʼясо ! .... Але з ким він буде воювати? З такими ж українцями, як і він, з галичанами, що їх , як бидло, погнала на фронти австрійська офіцерня.... Велику батьківщину росію? ..... " він не хоче захизати росію, він хоче вільну Україну. він був в українському соціалістичному гуртку, переховували й розповсюджували заборонену українську літературу . Бойко вважав. " кожен свідомий українець мусить бути проти війни. Йому ні зкого й ні за що воювати. Він мусить памятати, що , потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати за своїми братами українцями, що були під владою Австріʼ."
Шкурупій описує попів - " Православна церква - цу збоище некультурних ченців та попів, це для маси. "
Жанна - розбещена панночка, якій 22 роки і вона й досі вітає в хмараї, мріє про водвиги Жанни д"Арк. Вона постійно себе уявляє французькою воїтелькою яка легко робить великі подвиги. Жанна захоплюється військовими, тим що Голубятников йде на фронт. Але не розуміє чому Бойко проти війни. Через ревнощі Голуб"ятников відправляє Бойко і Муславського на фронт. В розділі листи, дуже гарно описано суть того хто такий поруччик Голуб"ятников. Підступна, деспотна, не чесна, п"яниця. Який не любить Жаннц, але бажає нею володіти. Просить друга у Пітері шпигувати за Жанною , описує він Жанну як породну кобилу, " Стан у неї, як у благородного мерина, але ще дика, не об"їждженаю " не як жінку яку любить .
На фронті він зближується з Муславським. Дізнається що в нього була дружина і є маленька донечка Іра. З іменем Іра на вістаї він помирає пізніше.
Муславський був вчителем Жанни.
"— А чого ж ти ходив до Жанни? — спитав Бойко. — Але може це запитання недоречне...
— Ні! Чого?.. Я викладав Жанні історію! — посміхнувся Муславський. — Історію в веселих оповіданнях про королів і героїв. Ти ж знаєш, що вона дуже любить романтику, що її в історії дуже багато. А мені потрібні були гроші. Хіба не все одно кому викладати: шмаркатому гімназисту чи примхливій панночці?.." " Про це нема чого турбуватись, — відповів Муславський, — дружина служить в Управлінні Залізниць, і в неї, мабуть, уже є другий чоловік. Дочку вона любить. Мені ж лишається життя, широкий і смішний світ та кохання до Іри. Для неї всі мої найкращі почуття. Для мене це вісь, навколо якої я можу крутитися, як земля.
— Що ж у тебе з дружиною?
— Нема нічого! Я жив з нею біля двох років. Але, нарешті, ми розійшлися. Ми не сварились, ні! Ми й досі лишились приятелями. Ось вона навіть пише мені про Ірочку! Вся справа в тому, що мені скучно. Розумієш, скучно!.. Щоб я не робив, щоб не думав, мені скучно. Це в мене якась хвороба. Я ніде, ні в чому не бачу ніякої мети. Все, що я можу робити з деякою охотою, це ��ухатись. Рухатись з місця на місце, від одної речі до другої. Тому й перебування тут на фронті для мене не трагедія. Це один з виглядів руху. Осісти на одному місці, бути врешті може професором, нудно жити, нудно працювати, — це ж скука!"
Судячи з всього у Муславського була глибока депресія.
На фронті Бойко знаходить ще друзів. Мріє про вільну Україну:
"— Хто ти такий, Тороко? — спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?..
— Який ще він вірмен? — відповів за нього Сльозкін, — він хахол!..
— Я тобі дам хахол! — ображається Торока. — Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..
— Який же ти козак? — втрутився в розмову Муславський.
— Козаки всі на конях, а ти ж піхтура! Ти вірмен або камчадал.
Таке яскраве заперечення, що він козак, збивало Тороку з пантепику.
— Хай буде по-вашому хахол, — нарешті відповідав він, — а по-нашому я козак-українець!..
— Значить, у вас на Україні козаки пішки ходять?.. — сміється Сльозкін. — Ну й козаки!..
— Зате у нас пани на конях їздять! — відповідає Торока. — На баских конях, як огонь!..
— А що, коли б цих панів переслати поштою до Сльозкіна! — говорить Муславський. — Ото сміху було б!..
— У нас своїх є багато! Цього дерма ми б вам з приплатою переслали! — обурюється Сльозкін. — Наше благородіє і ваше благородіє! Онде сьогодні Голуб'ятніков уже бив морду Карабьонкову. Мать його в золотий зуб!.. Хіба йому не все одно кого бити!..
— Підстрелити гада! — говорить Зеленко. — Отак, коли буде йти десь у зручному місці, пустити б йому кулю в спину...
— Це єрунда! — говорить Бойко. — На його місці друга зараза буде, ще гірша. Треба всіх одразу...
Далі розмова переходить на те, що б зробити з офіцерами й панами. Розмова довга й гостра. Але вона вже знайома Бойкові. Тут серед цих солдатів уже багато працювати не треба. Вони вже почали думати. Треба серед інших теж. Бойко не хапається, він певен, він навіть знає, що скрізь по всьому фронті є багато людей, що розмовляють, як ці. Прийде час і всі ці розмови оформляться в рух, в силу, що продіравить кулями китайські мури Москви й палаци Петрограду. Тоді він, Муславський, Торока й Зеленко збудують свою державу — Україну. В ній не будуть бити морду солдатам і шанувати царів.
На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний ґрунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків з традиційними циганами."
Солдати дезертують, не хочуть воювати за Царя і росію. Тоді пропаганда придумали відправити на фронт жінок. Утворити батальйон смерті х жінок. відправити їх на передову щоб пристидити чоловіків і підняти їх дух. Але ці батальйонерки справили геть протилежну реацію у чоловіків. Якщо прислали жінок, значить чоловіки скінчилися.
Краща подруга Дорова вирішила пійти у військо. Жанна приміряла форму й моментально вирішила що теж іде. При цьому батько Жанни, професор не повірив у те що дівчат відправлять на передову , і не сприйняв серйозно те що єдина донька записалася до війська. Не всі дівчата поїхали на фронт, деякі "дипломатично" захворіли перед відправкою на фронот. В творі гарно зображено як бідні дівчата тікаючи віж війни опинилися в Пітері і піли на вулицю працювати. Дуже яскраво описано що люди в тилу не бачуть на свої очі війну, втомлюються від війни, від допопомиги біженцям, тощо.
Це ми навіть зараз бачимо , за ці 10 років війни хтосб допомаагає, а хтось живе наче війна не поруч і не хоче бачити біженців , калік ...
Командувала батальйоном - Марія Бочкарьова :
"гладка жінка в формі унтер-офіцера з шаблею збоку й трьома медалями й Георгієм на грудях. Це був командир жіночого батальону Марія Бочкарьова. Про неї писалося в газетках, що вона героїня нинішньої кампанії, удова солдата-селянина, шість разів поранена й багато разів нагороджена за військові подвиги на фронті. Це була кремезна жінка в офіцерській уніформі, з обличчям чоловіка й навіть з маленькими вусиками під носом. Це був справжній гермафродит. Коли не звернути уваги на її груди, що випиналися під медалями, й на гладку спину, то ніяк не можна було здогадатися, що це жінка."
Дівчат тренували, перед відправкою був парад, відправили на потязі на фронт. поки їхали дівчата веселилися, самі чи з солдатами : якщо поруч з станціями були військові бази, дехто веселився з офіцерами які прамуіали в цьому ж потязі на фронт. але Жанна була вищою за іеших жінок. Вона не могла себе віддати просто так, просто людині яку не кохає.
Дуже яскорово зображено той час який провели батальйонерки на війні. Як перші дні дівчат не відправляли в шанці. Як їм дали час на звикнути до обстрілів, допомогати з пораненими. А потім відправили в окопи. Дівчата навіть пішли один раз в атаку.... не всі вижили в тій атаці. Після цього дівчат одразу віжправили назад для параду і підняття духу.
Бойко втікає з війська, прибуває до Пітера.
"Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. "Вікно в Европу" прорубали замордовані
українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі. Бойкові приємно було відчувати, що історія жорстоко помстилась за вигнанців і каторжан — його батьків, братів і земляків. Місто Петроград було йому близьке й миле. Цими вулицями, що ходить він, колись ходив Шевченко й Костомаров. Сумніви й обурення роз'ятрювали їхні серця, серце Бойка тепер радіє за них, воно повне відрадної помсти. Тепер він може ходити цим містом і глузувати з російських держиморд і українських запроданців, що запобігливо позміняли свої прізвища."
Там він намагається поговорити з Жанною, але вона вражена тим що Стефан хоче творити революцію. Що він проти росії. Вони розходяться. Через якийсь час Бойко в Україні. Працює на революцію, але в кожній жінці здалеку він бачить Жанну, а потім розчаровується що то проститутка, друкарка, торгашка .... у кінці він задоволений тим що завдяки йому в тому числі відбуваються зміни в Україні.
філер - агент таємної поліціїї, який за чимось стежить
лагоминка- смаколик
турату-ханжі- самогонки
льокай- лакей
мандарин - державний урядовець у феодальному Китаї
Син Неба - Китайський імператор
дубельтівка- мисливська двостольна рушниця
дроблік - дробарка
машталірові- візникові (заст)
цейхауз - військовий склад зброї та обмандирування
цини-цинку
очкур- шнурок, яким стягують штани
класних виганів- пасажирських
пульмани - великі пасажирські вагони
кольба -приклад
Мево-марево
мніх-монах
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 20, 2024
Стільки різних почуттів!
По-перше, любов до Києва. Хоча й про це небагато, але влучно, щемко і осяжно.
"Справжній киянин відчуває себе нещасним вигнанцем у будь-якому іншому найкращому місті."
По-друге, задовільний рівень русофобії.
"Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна - нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки. Хто звільнить її синів від тієї темряви, від вогких павучих обіймів, що несуть із собою брутальні завойовники? Лише татарське Го ярмо можна порівняти з тим ярмом, бо воно брудне й не несе з собою ніякої культури. Воно несе з собою культуру пригноблення, дресировки й випікає з м'ясом будь-яку свіжу думку."
По-третє, надзвичайно гарний стиль! Написано живо і правдоподібно, я проковтнула книгу за пару днів. Гумор переважно гіркий, цинічний, але й тема сумна. Мені було місцями дуже сумно читати, адже зараз знов війна, і цього разу безпосередньо з йобаною росією, що ніяк не захлинеться у своїй імперіалістичній жовчі.
"У Петрограді почали працювати бюро запису в за гін добровольців - покалічених вояків. Ця реклама перебільшила вже навіть американську. До бюро почали з'являтися на костурах безногі й безрукі вояки, декого привозили на повозочках. Навіть безногі жебраки, що ніколи не були на фронті, прийшли до бюро й записалися в добровольці як відважні георгіївські кавалери. Це було вигідно, вербувальні бюро давали добре утримання, а головне не треба було йти ні на будь-який фронт. Це була реклама."
По-четверте, така гарна мова!
Але мінус за жахливе змалювання абсолютно кожної персонажки, навіть головної героїні. Віє male gaze, мізогінією і зверхністю до жінок, і це не характеристика персонажів-чоловіків, а голос автора.
Але якщо не зважати на останній пункт, то книга прекрасна і я дуже раджу!
По-перше, любов до Києва. Хоча й про це небагато, але влучно, щемко і осяжно.
"Справжній киянин відчуває себе нещасним вигнанцем у будь-якому іншому найкращому місті."
По-друге, задовільний рівень русофобії.
"Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна - нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки. Хто звільнить її синів від тієї темряви, від вогких павучих обіймів, що несуть із собою брутальні завойовники? Лише татарське Го ярмо можна порівняти з тим ярмом, бо воно брудне й не несе з собою ніякої культури. Воно несе з собою культуру пригноблення, дресировки й випікає з м'ясом будь-яку свіжу думку."
По-третє, надзвичайно гарний стиль! Написано живо і правдоподібно, я проковтнула книгу за пару днів. Гумор переважно гіркий, цинічний, але й тема сумна. Мені було місцями дуже сумно читати, адже зараз знов війна, і цього разу безпосередньо з йобаною росією, що ніяк не захлинеться у своїй імперіалістичній жовчі.
"У Петрограді почали працювати бюро запису в за гін добровольців - покалічених вояків. Ця реклама перебільшила вже навіть американську. До бюро почали з'являтися на костурах безногі й безрукі вояки, декого привозили на повозочках. Навіть безногі жебраки, що ніколи не були на фронті, прийшли до бюро й записалися в добровольці як відважні георгіївські кавалери. Це було вигідно, вербувальні бюро давали добре утримання, а головне не треба було йти ні на будь-який фронт. Це була реклама."
По-четверте, така гарна мова!
Але мінус за жахливе змалювання абсолютно кожної персонажки, навіть головної героїні. Віє male gaze, мізогінією і зверхністю до жінок, і це не характеристика персонажів-чоловіків, а голос автора.
Але якщо не зважати на останній пункт, то книга прекрасна і я дуже раджу!
August 25, 2024
“Жанні Батальйонерці” Ґео Шкурупія я поставила 6 з 10 не тому, що книжка погана (було б надто сміливо і тупо з мого боку так говорити про класику). Просто вона виявилася не моєю книжкою: мене не зачепили ані герої, ані тема, і від стилю автора я також не прокайфувала. Так буває.
А може просто це зараз не надто на часі. Все-таки це книга про своєрідного “у��илянта”. Так, йдеться про Першу світову. Так, герой не хоче воювати за росію (і правильно робить). Але в наших умовах читати про те, як позитивний (за задумкою) герой тікає від мобілізації, говорить про пацифізм і різними способами обґрунтовує, чому на війну йти не треба - в наших умовах це трохи ріже, і важко щось з собою зробити.
Я вирішила прочитати цю книжку і взяти її на клуб після того, як почула в одному з подкастів, що це “все як про нас, але під час Першої світової - про тилове життя Києва під час війни”.
Виявилося, що спільного з нами - приблизно один абзац (і то можна сперечатися, наскільки це доречно порівнювати). А загалом же це книжка скоріше про спроби романтизації війни тодішньою російською пропагандою і до чого це призводить.
Наприклад, та сама Жанна батальйонерка - це дівчина, яка надто буквально, по-максималістськи і романтично сприйняла розповіді пропаганди про фронт, вдягнула “красиву форму” і добровільно поїхала на передову зі своїм котиком, а потім несподівано виявилося, що там стріляють і вбивають.
В романі багато іронії (причому, не стендапівської, типу “ось вам панч”), а тонкої і приємної, яку навіть не відразу схоплюєш. Трохи описів Києва в різні пори року - з називанням конкретних вулиць, тобто можна дуже яскраво собі уявити частину подій і де вони відбувалися. Є герої з гіпертрофованими рисами: якщо падлюка - то максимальна падлюка. Якщо наївна - то це наївність аж до дурості: “Жанна була розчарована, вона ніколи не уявляла собі, що війна складається з бруду, з поруйнованих будинків, з гуркоту і блисків, що нагадують електричні розряди”.
Тут немає героїв, які були б приємними. Навіть головний герой, який за Україну, аж надто пафосний і кондовий (і місцями нераціональний). Ми наче й з ним на одному боці, але як людина він не імпонує. Так, герої і не зобов'язані подобатися, але коли в цілій книжці не знаходиться жодного персонажа, який викликає симпатію - це інтуїтивно трохи знижує бал.
Мені зайшли кілька моментів в кінці (але без спойлерів про це не розкажеш). І загалом ми на клубі зійшлися, що це добре сконструйований текст. Він не дарма лишився в історії (хоча й традиційним каноном його не назвеш). Це добре написано, з живими характерами героїв, ідеєю, іронічністю, продуманою структурою - все ок. Але прямо зараз, у липні 2024 року, він нічого не зачепив у моїй душі - тому й оцінку поставила відповідну.
Чи треба це читати зараз? Для ознайомлення з автором та тодішньою літературою - безперечно. Для задоволення - ну спірно. Хоча у нас на клубі була частина людей, яким ну дуже сподобалося. Тому хоч я її і не можу порадити, але і не відмовляю читати )
А може просто це зараз не надто на часі. Все-таки це книга про своєрідного “у��илянта”. Так, йдеться про Першу світову. Так, герой не хоче воювати за росію (і правильно робить). Але в наших умовах читати про те, як позитивний (за задумкою) герой тікає від мобілізації, говорить про пацифізм і різними способами обґрунтовує, чому на війну йти не треба - в наших умовах це трохи ріже, і важко щось з собою зробити.
Я вирішила прочитати цю книжку і взяти її на клуб після того, як почула в одному з подкастів, що це “все як про нас, але під час Першої світової - про тилове життя Києва під час війни”.
Виявилося, що спільного з нами - приблизно один абзац (і то можна сперечатися, наскільки це доречно порівнювати). А загалом же це книжка скоріше про спроби романтизації війни тодішньою російською пропагандою і до чого це призводить.
Наприклад, та сама Жанна батальйонерка - це дівчина, яка надто буквально, по-максималістськи і романтично сприйняла розповіді пропаганди про фронт, вдягнула “красиву форму” і добровільно поїхала на передову зі своїм котиком, а потім несподівано виявилося, що там стріляють і вбивають.
В романі багато іронії (причому, не стендапівської, типу “ось вам панч”), а тонкої і приємної, яку навіть не відразу схоплюєш. Трохи описів Києва в різні пори року - з називанням конкретних вулиць, тобто можна дуже яскраво собі уявити частину подій і де вони відбувалися. Є герої з гіпертрофованими рисами: якщо падлюка - то максимальна падлюка. Якщо наївна - то це наївність аж до дурості: “Жанна була розчарована, вона ніколи не уявляла собі, що війна складається з бруду, з поруйнованих будинків, з гуркоту і блисків, що нагадують електричні розряди”.
Тут немає героїв, які були б приємними. Навіть головний герой, який за Україну, аж надто пафосний і кондовий (і місцями нераціональний). Ми наче й з ним на одному боці, але як людина він не імпонує. Так, герої і не зобов'язані подобатися, але коли в цілій книжці не знаходиться жодного персонажа, який викликає симпатію - це інтуїтивно трохи знижує бал.
Мені зайшли кілька моментів в кінці (але без спойлерів про це не розкажеш). І загалом ми на клубі зійшлися, що це добре сконструйований текст. Він не дарма лишився в історії (хоча й традиційним каноном його не назвеш). Це добре написано, з живими характерами героїв, ідеєю, іронічністю, продуманою структурою - все ок. Але прямо зараз, у липні 2024 року, він нічого не зачепив у моїй душі - тому й оцінку поставила відповідну.
Чи треба це читати зараз? Для ознайомлення з автором та тодішньою літературою - безперечно. Для задоволення - ну спірно. Хоча у нас на клубі була частина людей, яким ну дуже сподобалося. Тому хоч я її і не можу порадити, але і не відмовляю читати )
January 27, 2024
Роман Гео Шкурупія "Жанна батальйонерка" показує тему, не надто висвітлену в українській літературі, а саме Першої світової вiйни та участі в ній українців.
В романі відображена історична ситуація, коли в 1917 році росiйський Тимчасовий уряд вирішив використати жінок на фронті й цим підсилити його боєздатність, сформувавши так звані жіночі батальйони смерті.
Події роману відбуваються в Києві, петербурзi, на фронтаx Першої світової вiйни та висвітлюються з позицій футуристичної проблеми
руйнації світу, коли людське життя і доля трактуються як шлях до смерті.
Герої роману – Жанна, дочка київського професора, яка романтизує війнy та підтримує її.
Стефан Бойко – колишній студент Політехнічного інституту, який веде антивоєннy пропагандy і переконує українців не йти на війнy, щоб не помирати "за цaря"
Та другорядні, але важливі герої, Муславський – філолог та історик,Голубятников – поручник.
Ще на початку роману вони тільки один раз зібралися всі разом у квартирі Жанни,але ця зустріч поклала
початок ворожнечі між ними, оскільки всі були закохані в Жанну.
Та після тієї зустрічі дороги
молодих людей розійшлися – Жанна з батьком переїхала з Києва до петербургa,а зрада Голубятникова,як помста своїм суперникам,приводить їх усіх на фронт.
Жанна Барк обрала
для себе шлях батальйонерки і зазнала з жіночим батальйоном чимало випробувань. Розчарувавшись у своєму виборі,Жанна перетворюється на повію. Такою її випадково побачив у петербурзi Стефан Бойко.
Для нього, єдиного з усіх героїв роману був накреслений революційно-героїчний шлях.
Чула,що багатьом книга не сподобалася. Типу нецікава любовна лінія, непереконливий сюжет, взагалі нецікавий роман, незрозуміла кінцівка і так далі...
Та я так не вважаю,адже автор доволі добре змалював несправедливе й пригноблене становище України. Те,як добре працює пропаганда, як в'їдається в мозок людини та впливає на саме становище звичайних людей.Про те, що навіть кохання не стоїть на заваді,якщо ваше світобачення відрізняється одне від одного.
В романі відображена історична ситуація, коли в 1917 році росiйський Тимчасовий уряд вирішив використати жінок на фронті й цим підсилити його боєздатність, сформувавши так звані жіночі батальйони смерті.
Події роману відбуваються в Києві, петербурзi, на фронтаx Першої світової вiйни та висвітлюються з позицій футуристичної проблеми
руйнації світу, коли людське життя і доля трактуються як шлях до смерті.
Герої роману – Жанна, дочка київського професора, яка романтизує війнy та підтримує її.
Стефан Бойко – колишній студент Політехнічного інституту, який веде антивоєннy пропагандy і переконує українців не йти на війнy, щоб не помирати "за цaря"
Та другорядні, але важливі герої, Муславський – філолог та історик,Голубятников – поручник.
Ще на початку роману вони тільки один раз зібралися всі разом у квартирі Жанни,але ця зустріч поклала
початок ворожнечі між ними, оскільки всі були закохані в Жанну.
Та після тієї зустрічі дороги
молодих людей розійшлися – Жанна з батьком переїхала з Києва до петербургa,а зрада Голубятникова,як помста своїм суперникам,приводить їх усіх на фронт.
Жанна Барк обрала
для себе шлях батальйонерки і зазнала з жіночим батальйоном чимало випробувань. Розчарувавшись у своєму виборі,Жанна перетворюється на повію. Такою її випадково побачив у петербурзi Стефан Бойко.
Для нього, єдиного з усіх героїв роману був накреслений революційно-героїчний шлях.
Чула,що багатьом книга не сподобалася. Типу нецікава любовна лінія, непереконливий сюжет, взагалі нецікавий роман, незрозуміла кінцівка і так далі...
Та я так не вважаю,адже автор доволі добре змалював несправедливе й пригноблене становище України. Те,як добре працює пропаганда, як в'їдається в мозок людини та впливає на саме становище звичайних людей.Про те, що навіть кохання не стоїть на заваді,якщо ваше світобачення відрізняється одне від одного.
January 14, 2023
Три шанувальники професорської доньки Жанни Барк опиняються разом на фронті Першої світової, і двоє з них там гинуть (один – в бою, інший – від рук своїх, бо був мудаком). Жанна, яка мріє про героїчний чин, також опиняється на війні в лавах жіночого батальйону, і її романтичні уявлення про війну розсипаються від зіткнення з реальністю.
Вона та залицяльник, який вижив, (Стефан Бойко) зустрічаються в Петрограді і зізнаються, що весь цей час кохали один одного. Втім, щасливої кінцівки не відбувається, бо професорська донька дізнається, що Стефан мріє про революцію, і це для неї a huge libido killer.
Загалом, текст не особливо переконливий, не тримається купи, і надто щільний в плані образів (e.g. в одному абзаці є романтика, яка виходить на вулицю в темному одязі стрункої дами, сонце, яке плещеться у воді золотою – і потім – срібною рибкою, і пожежа, яка спалахує на обрії і перекидається на скло будинків), але є антиросійські наративи, і це найголовніше.
Вона та залицяльник, який вижив, (Стефан Бойко) зустрічаються в Петрограді і зізнаються, що весь цей час кохали один одного. Втім, щасливої кінцівки не відбувається, бо професорська донька дізнається, що Стефан мріє про революцію, і це для неї a huge libido killer.
Загалом, текст не особливо переконливий, не тримається купи, і надто щільний в плані образів (e.g. в одному абзаці є романтика, яка виходить на вулицю в темному одязі стрункої дами, сонце, яке плещеться у воді золотою – і потім – срібною рибкою, і пожежа, яка спалахує на обрії і перекидається на скло будинків), але є антиросійські наративи, і це найголовніше.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 25, 2024
Хоч і здається, що в центрі оповіді має бути Жанна, все ж там є Стефан Бойко - персонаж, який дуже симпатизує мені. Чого вартують його роздуми про Україну і українців, він чітко усвідомлює інтелектуальну вищість нашої нації у порівнянні з поневолювачами. Це ж розуміє і Гео Шкурупій, який не соромиться прямо це показувати й описувати.
Але сама історія мені не дуже сподобалася. Якось впродовж роману акценти стрибали між Стефаном і Жанною, мені здається, що авторові не вдалося створити цілісної оболонки твору. Це непогано читається, як окремі оповідання чи історії. І начебто поєднані, і начебто логічні, але щось не склеїлося, принаймні для мене.
Попри це, вважаю роман вартим уваги. Він легко і добре написаний, в ньому дуже багато думок, які актуальні й сьогодні, зрештою, це й один із небагатьох українських творів про 1 Св.в.
Але сама історія мені не дуже сподобалася. Якось впродовж роману акценти стрибали між Стефаном і Жанною, мені здається, що авторові не вдалося створити цілісної оболонки твору. Це непогано читається, як окремі оповідання чи історії. І начебто поєднані, і начебто логічні, але щось не склеїлося, принаймні для мене.
Попри це, вважаю роман вартим уваги. Він легко і добре написаний, в ньому дуже багато думок, які актуальні й сьогодні, зрештою, це й один із небагатьох українських творів про 1 Св.в.
September 29, 2024
Дуже хочеться поставити цій книзі 5, адже я люблю Шкурупія і, насправді, є за що її так оцінити. Текст читається легко, цікаво й захоплююче. Автор вміє писати красиво. Це безперечно. Книга заслуговує усіх похвал.
Проте мене все ж бентежать деталі, через які я не можу оцінити "Жанну..." належним чином. Автор дуже різко й грубо веде сюжет. Наприклад, на початку однієї сторінки герої лише познайомились, а в кінці другої вони вже відчувають кохання один до одного. Або дуже проникливі персонажі, які розгадують міжособистісні стосунки наче дипломовані психологи з великим стажем. В такі моменти думаєш чи Гео не робив це спеціально, щоб підкреслити свою ексцентричність. Не знаю, але точно знаю, що дану книгу можу рекомендувати впевнено, бо ці огріхи не шкодять враженню від книги, ба навіть навпаки, додають їй певного шарму
Проте мене все ж бентежать деталі, через які я не можу оцінити "Жанну..." належним чином. Автор дуже різко й грубо веде сюжет. Наприклад, на початку однієї сторінки герої лише познайомились, а в кінці другої вони вже відчувають кохання один до одного. Або дуже проникливі персонажі, які розгадують міжособистісні стосунки наче дипломовані психологи з великим стажем. В такі моменти думаєш чи Гео не робив це спеціально, щоб підкреслити свою ексцентричність. Не знаю, але точно знаю, що дану книгу можу рекомендувати впевнено, бо ці огріхи не шкодять враженню від книги, ба навіть навпаки, додають їй певного шарму
March 27, 2024
Сподобалося. Мені дуже незвично читати настільки насичений подіями твір. Знов є Київ, різні герої, перша світова. Ще обмірковую те що всередені і своє ставлення до героїв і їх вчинків. Не знала про існування жіночого загону до цього твору, цікаво бачити українців і їх думки і вчинки в той період.
Не сподобалась передмова, яку я читала в кінці; там в цей раз не тільки спойлери а повний переказ подій. Якісь думки цікаві, але нащо таке детальне цитування мені не зрозу��іло.
Не сподобалась передмова, яку я читала в кінці; там в цей раз не тільки спойлери а повний переказ подій. Якісь думки цікаві, але нащо таке детальне цитування мені не зрозу��іло.
April 18, 2024
Зустрілися дві протилежності: Жанна Барк та Стефан Бойко. Одна романтизує війну і рветься в бій, інший - ненавидить, всіма правдам і неправдами уникає. Що з цього вийде?
Читати всім, особливо тим, хто думає, що «от раніше було не так!»
Ставлю 4, бо фінал трошки (особисто для мене) був змазаний
Читати всім, особливо тим, хто думає, що «от раніше було не так!»
Ставлю 4, бо фінал трошки (особисто для мене) був змазаний
July 18, 2024
Коли з перших сторінок розумієш, що конкретно намагається просунути росія цими батальйонами, то це означає більшу свідомість теперішнього суспільства. Сподіваюсь. Тішить, що нас вже не намахати красивими реклямами та глорифікацією імперії, як то відбулось із Жанною, наприклад.
July 4, 2023
04.02.2023- 22.05.2023
Гео Шкурупій. Жанна Батальйонерка. Роман. Видавництво: Фоліо (Харків), 2021р.-222с.
Спочатку сподобалося, кінцівка ніяка. Оцінка: 3
Гео Шкурупій. Жанна Батальйонерка. Роман. Видавництво: Фоліо (Харків), 2021р.-222с.
Спочатку сподобалося, кінцівка ніяка. Оцінка: 3
January 21, 2024
Сміливо як на той час, хоча псує все оцей пропагандистський вайб, який просотує весь твір і набуває щільності в кінці. І шкода кота.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 9, 2024
Цікавий твір. Дуже актуальний і на сьогодні.
June 9, 2024
Неймовірно прекрасний твір про жахи першої світової, які, з легкої подачі автора, читаються неймовірно легко. В центрі сюжету Стефан, який закохується в імперіалістку Євгенію (Жанну). Про те, як Стефан долає труднощі до своєї глибинної мрії - вільної України.
Displaying 1 - 30 of 35 reviews